КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10.06.2009                                                                                           № 42/64

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Мартюк А.І.

 суддів:            Зубець Л.П.

          Лосєва  А.М.

 при секретарі:           Царенко А.М.

 За участю представників:

 від позивача - Радзівіло Т.О. – дов. №Д07/2008/11/12-17 від 12.11.2008р.;

 від відповідача - Грень І.І. – дов. б/н від 01.01.2009р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Лісове" Подільської районної у м. Києві ради

 на рішення Господарського суду м.Києва від 17.03.2009

 у справі № 42/64 (суддя Паламар П.І.)

 за позовом                               Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"

 до                                                   Комунального підприємства "Лісове" Подільської районної у м. Києві ради

 про                                                   стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов"язання, ціна позову 168438,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 168 438,11 грн. (з них: 158 994,76 грн. - основний борг, 7 992,85 грн. - збитки внаслідок інфляції, 1 450,50 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором про постачання електричної енергії №51207 від 31.07.2008р., що призвело до виникнення заборгованості за період з липня по грудень 2008 року.  

Відповідач проти позовних вимог заперечував, зазначаючи про їх необґрунтованість та безпідставність, просив суд відмовити в позові повністю, мотивуючи це невідповідністю встановлених тарифів з надання житлово-комунальних послуг фактичним витратам на придбання у позивача електричної енергії, що унеможливлює своєчасний та повний розрахунок за спірним договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2009р. у справі №42/64 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 158 994,76 грн. боргу, 7 992,85 грн. збитків внаслідок інфляції, 1 450,50 грн. 3% річних, 1 684,38 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2009р. у справі №42/64 скасувати, прийнявши нове, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.  

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2009р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 20.05.2009р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2009р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено до 10.06.2009р.

В поясненнях, наданих в судовому засіданні 10.06.2009р., представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній, просив суд скаргу задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2009р. у справі №42/64, прийнявши нове, яким в позові відмовити.

Представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

31 липня 2008 року між Акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго” (далі – позивач, Постачальник) та Комунальним підприємством „Лісове” Подільської районної у м. Києві ради (далі – відповідач, Споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії №51207 (далі – Договір).

У відповідності до умов Договору (п.1) Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживча, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до нього, що є його невід’ємною частиною.

Згідно з п.2.3.3 Договору Споживач зобов’язався оплачувати вартість поставленої електроенергії своєчасно та в повному обсязі відповідно до умов Додатків „Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів”.

В п.13, п.18, п.19 Додатку 2.2 до спірного Договору передбачено, що протягом розрахункового періоду Споживач здійснює повну оплату вартості електричної енергії до кінця поточного розрахункового періоду за фактичними та прогнозованими показаннями розрахункових засобів обліку. Споживач здійснює розрахунки за тарифами, які діяли в розрахунковому періоді та проводить оплату виключно грошовими коштами.

У відповідності до п.5 Додатку 2.2 до Договору, відповідач, як Споживач, щомісяця 20 числа зобов'язаний направляти свого представника до позивача, як Постачальника електроенергії, для надання звіту про спожиту електроенергію та підписаних актів про приймання-передачу товарної продукції, про надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії та звіряння розрахунків за попередні періоди.

Згідно з п.9.5 Договору, останній набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2008р. При цьому, Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною з сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд.

Як вбачається з матеріалів справи (звітів про використану електричну енергію, розрахунку, довідки про стан розрахунків та заборгованість по сплаті за спожиту електроенергію за спірний період), в період з липня по грудень 2008 року позивач поставив відповідачу електричну енергію вартістю 364 026,56 грн., однак відповідач здійснив лише часткову її оплату, а саме в сумі 205 031,80 грн.

Дана обставина свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині проведення своєчасної оплати за поставлену йому електроенергію.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На дату прийняття Господарським судом міста Києва рішення у даній сума основного боргу відповідача за спірним Договором становила 158 994,76 грн. і погашена не була.

Доказів на підтвердження протилежного ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду надано не було.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи, що судом було встановлено факт прострочення відповідачем грошового зобов’язання за Договором, нарахування інфляційної суми та 3% річних також є обґрунтованим.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є документально підтвердженими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції було необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі належним відповідачем Київську міську державну адміністрацію, яка встановлює тарифи на електроенергію для населення, судом не може бути прийнято до уваги, оскільки предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок порушення стороною договірних зобов’язань, при цьому Київська міська державна адміністрація не є стороною у спірному договорі, а тому не може нести відповідальність за порушення його умов.

Твердження відповідача про те, що місцевий господарський суд проігнорував вимоги ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, не прийнявши до уваги постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №8/131, якою, зокрема, визнано незаконними низку розпоряджень Київської міської державної адміністрації щодо встановлення тарифів на  житлово-комунальні послуги, апеляційним судом також визнаються необґрунтованими, оскільки розпорядження, про які зазначає відповідач, стосуються насамперед тарифів на постачання теплової енергії, тоді як у справі №42/64 заявлені вимоги про стягнення заборгованості з електроенергії, тарифи на яку регулюються та визначаються відповідно до вимог діючого законодавства Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).        

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини. Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці, а також відносини, пов’язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі врегульовані Законом України „Про електроенергетику” №575/97-ВР від 16.10.1997р. (із змінами та доповненнями).

Згідно зі ст. 11 Закону України „Про електроенергетику”, Національна комісія регулювання електроенергетики України регулює діяльність суб'єктів природних монополій у сфері електроенергетики та господарюючих суб'єктів, які діють на суміжних ринках, а також виконує інші функції відповідно до законодавства.

          В ст. 12 вищеназваного Закону наведені основні завдання та повноваження Національної комісії регулювання електроенергетики України, до яких, зокрема, належать: участь у формуванні та забезпеченні реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування оптового ринку електроенергії України; державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в електроенергетиці; сприяння конкуренції у сфері виробництва та постачання електричної енергії; забезпечення проведення цінової та тарифної політики в електроенергетиці.

          Відповідно до ст. 17 Закону України „Про електроенергетику”, тарифи на передачу і постачання електричної енергії місцевими (локальними) електромережами регулюються Національною комісією регулювання електроенергетики України.  

          Згідно з Положенням про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженим Указом Президента України „Про заходи щодо забезпечення діяльності Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України” №213/95 від 14.03.1995р. (із змінами та доповненнями), Національна комісія регулювання електроенергетики України відповідно до покладених на неї завдань формує в межах своєї компетенції державну політику щодо встановлення цін на електроенергію, газ, нафту та нафтопродукти, тарифів на їх транспортування, зберігання, постачання та розподіл, а також транспортування трубопроводами інших речовин.

Таким чином, саме Національна комісія регулювання електроенергетики України є органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці, уповноваженим забезпечувати проведення цінової та тарифної політики в сфері електроенергетики.

При цьому, необхідно зазначити, що згідно з положеннями ч.2 ст. 104 Господарськогопроцесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість, під час розгляду даної справи, апеляційним судом було встановлено відповідність оскаржуваного рішення місцевого господарського суду вимогам діючого законодавства.

Посилання відповідача на те, що неправомірне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ст. 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає стягнення 3% річних та інфляційної складової суми боргу, апеляційним судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в даному конкретному випадку предметом розгляду є майнові зобов’язання сторін за Договором і нормами ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2009р. у справі №42/64 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства „Лісове” Подільської районної у м. Києві ради залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2009р. у справі №42/64 – без змін.

2. Матеріали справи №42/64 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена  до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      Мартюк А.І.

 Судді                                                                                          Зубець Л.П.

                                                                                          Лосєв  А.М.

 12.06.09 (відправлено)