АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 листопада 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Корчевного Г.В.,
суддів: Слободянюк С.В., Лапчевської О.Ф.,
при секретарі Лознян О.С.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 28 травня 2015 року у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 15.01.2013 року у справі №587/12 за позовом Публічного акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (м. Київ, третейський суддя Оберемко Р.А.), -
УСТАНОВИЛА:
Унікальний номер справи: 755/28845/2013
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9293/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Бартащук Л.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.
В листопаді 2013 року заявник - ОСОБА_1 звернувся з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 15 січня 2013 року по справі №587/12 за позовом Публічного акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заяву мотивовано тим, що 16 червня 2011 року між ПАТ "Міжнародний ІнвестиційнийБанк" та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №053-PLD, в р. 10 якого міститься третейське застереження про розгляд спорів в Постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов Кредитного договору, ПАТ «Міжнародний ІнвестиційнийБанк» звернувся з позовом до третейського суду про стягнення заборгованості. Рішенням третейського суду від 15 січня 2013 року позов банку був задоволено в повному обсязі, стягнуто солідарно заборгованість за Кредитним договором з ОСОБА_1 (позичальника) та ОСОБА_2 (поручителя). Не погоджуючись з таким рішенням третейського суду, ОСОБА_1 у заяві про скасування рішення третейського суду зазначив, що третейським судом порушена процедура розгляду справи, оскільки відповідач ОСОБА_1 не зміг реалізувати своє право на безпосередню участь у розгляді справи в третейському суді, зокрема, - надати докази; склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону, оскільки відповідачі не приймали участі у формуванні складу третейського суду, як це передбачено ст. 16 Закону України «Про третейські суди»; рішення третейського суду не підписано суддею, який розглядав справу, - замість підпису стоїть факсиміле. У судовому засіданні представник заявника ОСОБА_6, крім цього, зазначив, що третейська угода є нікчемною, не потребує визнанню її недійсною в судовому порядку, оскільки третейське застереження в кредитному договорі було укладено після 12.03.2011р. - в порушення вимог пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди" (в редакції Закону, який набрав чинності з 12.03.2011р.), тому справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не була підвідомча третейському суду відповідно до закону.
Вважав, що всі зазначені обставини у сукупності є підставою для скасування рішення третейського суду.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28 травня 2015 року клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 15.01.2013 року у справі №587/12 - задоволено, та поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 15.01.2013 року у справі №587/12.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28 травня 2015 року заяву задоволено. Рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 15.01.2013 року у справі № 587/12 за позовом Публічного акціонерного банку «Міжнародний інвестиційний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (м. Київ, третейський суддя Оберемко Р.А.) - скасовано.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 28 травня 2015 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні вимог заявника в повному обсязі.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала суду 1-ї інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що при її постановленні судом не встановлено усі обставини, що мають значення для справи, зокрема те, щоміж сторонами було укладено третейські угоди, які є дійсними, у встановленому законом порядку не оспорювалися, та судом недійсними не визнавалися.
Зазначає, що заявник зловживав правом, не отримуючи рекомендовану кореспонденцію, про зміну місця проживання третейський суд також не повідомляв, тому вважається, що заявника було належним чином повідомлено про розгляд справи.
Апелянт вказує, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2013 року видано виконавчий лист на підставі рішення третейського суду, тобто є рішення, що має преюдиційну силу для сторін-учасників третейського розгляду, і про розгляд цієї справи ОСОБА_1 також був повідомлений належним чином, тобто заявником пропущено трьох місячний строк для звернення з заявою про скасування рішення третейського суду, і підстави для поновлення такого строку судом відсутні.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.
Судом першої інстанції встановлено, що 15 січня 2013 року рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі №587/12 (третейський суддя Оберемко Р.А.) позов Публічного акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено; вирішено стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" 26 921 245 грн. 91 коп. простроченої заборгованості, в тому числі: 24 000 000,00 грн. - сума кредиту; 2 921 245 грн. 91 коп. - заборгованості по процентам за користування кредитними коштами; стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" 25500,00 грн. витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом.
Зі змісту рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 15 січня 2013 року, а також матеріалів третейської справи вбачається, що підставою позову Публічного акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було неналежне виконання позичальником (ОСОБА_1.) умов кредитного договору №053-PLD від 16.06.2011р., а також порушення поручителем (ОСОБА_2.) умов договору поруки №053-PLD-SUR-1 від 16.06.2011р.
Також встановлено, що Розділом 10 (пунктом 10.1.) зазначеного Кредитного договору, укладеного між ПАТ «Міжнародний ІнвестиційнийБанк" та ОСОБА_1, також, розділом 4 Договору поруки, укладеного між ПАТ «Міжнародний Інвестиційний Банк" та ОСОБА_2 передбачено, що всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні даних Договорів або у зв»язку з ним або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом Третейського суду, який є невід»ємною частиною даної третейської угоди. Умови Кредитного договору, зокрема, які містять відомості про найменування Сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення Кредитного договору.
Мотивуючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що Статтею 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Частина 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» передбачає, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 6 Закону України "Про третейські суди" визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонений третейськими судами.
Законом України "Про внесення змін до статті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам" частину першу статті 6 Закону України "Про третейські суди" доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 року.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що на час укладання сторонами Кредитного договору (16 червня 2011 року) Закон України "Про третейські суди" містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі, споживачів послуг банку (кредитної спілки), тому третейське застереження в кредитному договорі (третейська угода) укладена в порушення вимог пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди" .
Також враховано судом першої інстанції, що згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України, згідно якої недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції керувався правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України у справі № 6-64цс15 від 20.05.2015р.: «Законом України "Про внесення змін до статті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам" частину першу статті 6 Закону України "Про третейські суди" доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 року. Отже на час укладання кредитного договору (15 листопада 2011 року) Закон України "Про третейські суди" містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). З огляду на наведене, суди дійшли правильного висновку про те, що третейське застереження в кредитному договорі, укладеному після набрання чинності вказаним Законом, було укладено в порушення вимог пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди", і в цій частині кредитний договір слід визнати недійсним».
Разом з тим, розглядаючи доводи апеляційної скарги щодо незаконності висновку суду першої інстанції щодо поновлення строку на звернення з заявою про скасування рішення третейського суду, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, якою справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, було зокрема встановлено, що суд першої інстанції, ототожнивши особу, яка не брала участі у справі, з учасником третейського розгляду, у відсутності якого вирішено спір, питання щодо строку оскарження рішення третейського суду не з'ясував.
Отже, судом касаційної інстанції встановлено, що заявник не брав участі у справі, спір вирішено у його відсутності, а питання щодо строку оскарження рішення третейського суду підлягає з'ясуванню. Зважаючи на вказані висновки, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність поновлення строку оскарження рішення третейського суду, оскільки цей строк пропущено з незалежних від заявника підстав.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що Законом України «Про третейські суди» та ст. 389-5 Цивільного процесуального Кодексу України передбачено вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду, а саме: справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону; третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.
З огляду на фактичні обставини справи, вірним є висновок суду першої інстанції, що третейська угода, викладена у вигляді третейського застереження в Кредитному договорі, була укладена в порушення вимог пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди", відповідно, справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону, а рішення третейського суду підлягає скасуванню на підставі п. 1) ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України.
Відносно доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що вони необґрунтовані та не доведені належними доказами, оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини справи.
Зокрема доводи апелянта про те, що між сторонами було укладено третейські угоди, які є дійсними, у встановленому законом порядку не оспорювалися, та судом недійсними не визнавалися, спростовуються наступним.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 02.09.2015р. в справі 6-856цс15:
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину 1 статті 6 Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз», про скасування якого просив ОСОБА_8, ухвалено 26 грудня 2014 року, тобто після внесення зазначених змін до Закону.
Суди, розглядаючи заяву ОСОБА_8 на вказану обставину не звернули уваги та відмовили у її задоволенні, помилково пославшись на те, що спір, який виник між сторонами, не є спором щодо захисту прав споживачів.
Оскільки ОСОБА_8 є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча.
Відповідно до статті 389-5 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.
Згідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування апеляційної скарги, та вважає, що за таких обставин підстави для її задоволення відсутні.
Разом з тим, вбачається з матеріалів справи, а саме кредитного договору №053-PLD від 16 червня 2011 року, що укладений між ПАТ "Міжнародний ІнвестиційнийБанк" та ОСОБА_1, згідно пункту 4.4 позичальник зобов'язується повністю повернути кредит, сплатити нараховані проценти, неустойку та інші платежі відповідно до умов кредитного договору, незалежно від настання строку виконання зобов'язання. (т. 1 а.с. 10 - 12)
Крім того, пунктом 11.5 кредитного договору №053-PLD від 16 червня 2011 року сторони узгодили, що кредитний договір вступає в дію з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Таким чином, колегія суддів вважає, що ПАТ "Міжнародний Інвестиційний Банк" не позбавлений можливості звернутися з позовом до ОСОБА_1 на загальних підставах у відповідності до чинного цивільного процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Враховуючи викладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав для задоволення вимог заявника про скасування рішення третейського суду.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно.
Інші доводи апеляційної скарги недоведені та містяться лише на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» - відхилити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 28 травня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: