Ухвала

іменем україни

25 березня 2015 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Касьяна О.П.,

суддів: Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О.,

Остапчука Д.О., Савченко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг Групп», відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області, реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання прилюдних торгів недійсними, дій державного виконавця - неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 25 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року ПАТ «Український професійний банк» звернулося до суду з позовом, у якому, уточнивши вимоги просило, визнати недійсними результати прилюдних торгів, проведених 26 квітня 2013 року на виконання рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2011 року про стягнення з ОСОБА_3 на корить банку 3 241 393,53 грн заборгованості за кредитним договором, на яких було реалізовано нежитлове приміщення - магазин по АДРЕСА_1; визнати неправомірними дії державного виконавця і заборонити реєстраційній службі здійснювати реєстрацію права власності на спірне майно.

В обґрунтування позову банк посилався на те, що проведення третіх прилюдних торгів суперечить п. 2 Прикінцевих положень Закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг». Крім цього, майно оцінено за звітом, що втратив чинність, і уцінено з порушенням Закону України «Про іпотеку». Позивач вказав, що торги проведені не за вказаною у повідомленні адресою, що порушило його права, і всупереч його клопотанню про відкладення провадження виконавчих дій з підстав укладення мирової угоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 25 листопада 2013 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсними прилюдні торги з реалізації нежитлової будівлі - магазину, розташованого у АДРЕСА_1, проведені 26 квітня 2013 року Миколаївською філією ТОВ «Укрспецторг Групп» на виконання судового рішення за виконавчим листом, виданим 12 липня 2012 року Корабельним районним судом м. Миколаєва, та складені за результатами прилюдних торгів протокол від 26 квітня 2013 року і акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 30 квітня 2013 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2013 року, а саме - арешт, накладений на нежитлове приміщення.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 з посиланням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права просить скасувати судові рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2011 року з ОСОБА_3 та інших осіб стягнуто солідарно на користь ПАТ «Український професійний банк» заборгованість за кредитним договором від 2 квітня 2007 року в сумі 3 241 393,33 грн.

За цим рішенням Корабельним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист і 23 серпня 2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області відкрито виконавче провадження.

Згідно з актом опису й арешту майна державним виконавцем описано та арештовано належну ОСОБА_3 нежитлову будівлю - магазин по АДРЕСА_1.

12 жовтня 2012 року суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Експерт-Південь» вартість нерухомого майна визначена в розмірі 818 064 грн.

15 лютого 2013 року між відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області і ТОВ «Укрспецторг Групп» укладено договір про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна - нежитлової будівлі магазину по АДРЕСА_1.

Прилюдні торги з реалізації вказаної нежитлової будівлі призначені на 13 березня 2013 року за стартовою ціною 818 064 грн, проте вони не відбулися; державним виконавцем складений акт уцінки, згідно з яким вартість нерухомого майна зменшена на 10% і після уцінки складала 736 257,60 грн.

Повторні прилюдні торги, призначені на 5 квітня 2013 року, також не відбулися; державним виконавцем складений акт уцінки, згідно з яким вартість майна зменшено на 40% від початкової ціни і після уцінки становила 409 032 грн.

26 квітня 2013 року проведено прилюдні торги, переможцем яких став ОСОБА_4, придбавши нежитлову будівлю магазину за 410 000 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, не передбачено проведення третіх прилюдних торгів. У іншій частині позов визнав безпідставним.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, вказав також на недодержання правил територіальності при реалізації нерухомого майна і порушення вимог Закону України «Про іпотеку».

Проте повністю з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Наведеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції, всупереч вимогам ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не уточнив зміст позовних вимог і визначив їх фактично на власний розсуд, порушуючи принцип диспозитивності цивільного процесу.

Пленум Верховного Суду України у п 11 постанови № 14 від 18 грудня 2009 року роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

Проте всіх фактів, якими позивач обґрунтовував вимоги, суд першої інстанції не встановив.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року № 6-174цс14, аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» і Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі - Тимчасове положення), якими визначено загальний порядок реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, та норм Закону України «Про іпотеку», зокрема статей 33, 41-49, якими визначено спеціальний порядок реалізації з прилюдних торгів предмета іпотеки, з точки зору колізії загальної та спеціальної норм дає підстави для висновку про наступне.

У разі, коли прилюдні торги з продажу майна проводились на виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє, то при вирішенні судом питання про наявність чи відсутність порушення встановлених законодавством правил проведення торгів норми Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин не застосовуються, а застосовуються загальні норми, що регулюють правовідносини з реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, - норми Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення.

Установлено, що прилюдні торги з реалізації нерухомого майна проводились у межах виконавчого провадження з виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Нормами Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна визначено загальний порядок реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів.

Згідно з пунктом 1.4 Тимчасового положення організація та проведення прилюдних торгів із реалізації предмета іпотеки здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про іпотеку».

Проте окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню, визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 2 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), яка розроблена відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і діяла на час проведення торгів.

Зокрема, за п. 4.5.3 цієї Інструкції, реалізація арештованого державними виконавцями майна здійснюється відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 липня 1999 року за № 480/3773 (із змінами), Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038 (із змінами), Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13 березня 1995 року № 37, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22 березня 1995 року за № 79/615 (із змінами).

За п.п. 4.5.10-4.5.12 цієї ж Інструкції, на які посилався і суд першої інстанції, у разі якщо майно не було продано у зв'язку з відсутністю попиту, воно підлягає уцінці державним виконавцем відповідно до чинного законодавства, яка проводиться в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення строку реалізації майна на комісійних умовах. Про проведення уцінки майна державним виконавцем складається акт, в якому зазначаються реквізити виконавчого документа та номер виконавчого провадження, вартість майна, за якою воно передавалося на реалізацію, вартість майна після уцінки. Про проведення уцінки майна та її результати державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після її проведення повідомляє спеціалізовану організацію, що здійснює реалізацію майна.

Якщо майно не було реалізовано в установленому порядку після його уцінки, державний виконавець проводить повторну уцінку в порядку, визначеному підпунктом 4.5.10 цього пункту.

За п. 4.5.11 Інструкції, якщо майно не було реалізовано в установленому порядку після його уцінки, державний виконавець проводить повторну уцінку в порядку, визначеному підпунктом 4.5.10 цього пункту.

Якщо майно не було реалізовано в установленому порядку після його повторної уцінки, державний виконавець пропонує стягувачу (стягувачам) залишити це майно за собою. У разі наявності кількох стягувачів, які виявили бажання залишити за собою нереалізоване майно, воно передається в порядку календарного надходження виконавчих документів до виконання з урахуванням черговості, визначеної статтею 44 Закону (п. 4.5.12).

Таким чином, Інструкцією з організації примусового виконання рішень у редакції, що була чинною на час проведення прилюдних торгів, передбачено право стягувача (стягувачам) залишити майно за собою у випадку, якщо майно втретє не було реалізовано в установленому порядку після його повторної уцінки.

Суд першої інстанції, усупереч ст.ст. 212-214 ЦПК України, розглядаючи позов, наведені вище норми права до уваги не взяв, не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, яка підлягає застосуванню, та ухвалив передчасне рішення про часткове задоволення позову.

Апеляційний суд не звернув уваги на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і залишив рішення суду першої інстанції без змін, виходячи, окрім іншого, із Закону України «Про іпотеку» та з порушення правил територіальності, залишивши поза увагою обставини, якими обґрунтований позов.

За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть бути визнані законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду належить урахувати підстави позову та обставини якими він обґрунтований, і ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 25 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В О.П.Касьян

Судді: Т.П.Дербенцева С.О.Карпенко Д.О.Остапчук В.О.Савченко А