ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ
З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
5-1926км15 У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого - судді Бех М.О.,
суддів Кульбаби В.М., Романець Л.А., при секретарі судового засідання - Петрику В.В.,
з участю прокурора - Єщенко О.П., осіб, кримінальне провадження щодо яких закрито, - ОСОБА_1, ОСОБА_2, та їх захисника - адвоката Журбенка І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 5-1926км15 за касаційною скаргою з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні Вишнівського І.А. на ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року та на ухвалу колегії суддів Судової палати з розгляду кримінальних справах Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2015 року, ˗
В С Т А Н О В И Л А:
Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року -
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянку України, уродженку та жительку
АДРЕСА_1, раніше не судиму,
звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366; ч. 1 ст. 364 КК України, у зв'язку з передачею її на поруки трудовому колективу Управління Держземагентства в Іванківському районі Київської області на строк 1 рік, а кримінальне провадження щодо неї закрито.
Цією ж ухвалою
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_2,
громадянку України, уродженку
АДРЕСА_2,
звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, у зв'язку з передачею її на поруки трудовому колективу управління Держземагентства в Іванівському районі Київської області на строк 1 рік, а кримінальне провадження щодо неї закрито.
Відповідно до ухвали суду ОСОБА_1, обіймаючи посаду головного спеціаліста відділу державного земельного кадастру Управління Держземагентства в Іванівському районі Київської області, та ОСОБА_2, працюючи на посаді заступника начальника цього ж Управління - начальника відділу державного земельного кадастру, обидві будучи службовими особами державної установи, вчинили службове підроблення, а ОСОБА_1 - також зловживання службовим становищем, за наступних обставин.
19 червня 2013 року начальник Управління Держземагентства в Іванківському районі Київської області ОСОБА_5 домовився з ОСОБА_6, за умови передачі йому неправомірної вигоди, вирішити питання про надання ОСОБА_6 у власність земельної ділянки у встановленому законом порядку.
Для реалізації свого злочинного плану ОСОБА_5 за невстановлених досудовим розслідуванням обставин одержав підроблений державний акт серії НОМЕР_1 на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку у межах села Розважів Іванівського району, кадастровий НОМЕР_2, площею 2 га, підставою видачі якого стало розпорядження Іванівської районної державної адміністрації від 24 грудня 2012 року № 910.
У дійсності зазначене розпорядження на ім'я ОСОБА_6 не видавалося, а надавало дозвіл іншій особі - ОСОБА_7 на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів для посвідчення права власності на іншу земельну ділянку.
У подальшому, у невстановлений досудовим розслідуванням час, ОСОБА_5 наказав ОСОБА_2, яка була призначена головою комісії з проведення реорганізації Управління Держкомзему у Іванівському районі Київської області та мала право підпису землевпорядної документації, підписати вищезазначений державний акт від імені начальника Управління.
Виконуючи таку протиправну вказівку, ОСОБА_2 22 жовтня 2013 року, всупереч вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, ст. ст. 3 - 4-1, 8, 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», від імені начальника Управління ОСОБА_5 підписала державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Розважівської сільської ради Іванівського району Київської області ОСОБА_6, що став її власником на підставі неіснуючого розпорядження Іванівської районної державної адміністрації № 910 від 24 грудня 2012 року.
Після цього ОСОБА_5 наказав головному спеціалісту відділу державного зеемельного кадастру Управління ОСОБА_1 заповнити вказаний державний акт і зареєструвати його у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держземагентства в Іванівському районі Київської області (далі - Книзі).
ОСОБА_1, виконуючи таку протиправну вказівку, 22 жовтня 2013 року, всупереч вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, ст. ст. 3 - 4-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зловживаючи своїм службовим становищем, внесла до Книги, що є офіційним документом, завідомо неправдиві відомості про реєстрацію 29 грудня 2012 року державного акту серії НОМЕР_1.
До вказаного державного акту ОСОБА_1 внесла такі ж неправдиві відомості про реєстрацію його у Книзі 29 грудня 2012 року під НОМЕР_3.
У результаті незаконної реєстрації державного акту на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 2 га вартістю 79930 гривень зазначена земельна ділянка вибула з державної власності, чим завдано матеріальної шкоди на вказану суму.
Ухвалою колегії суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2015 року ухвалу Іванівського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без зміни.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування судових рішень і призначення нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції. Мотивуючи наведене, вказує про незаконність передачі на поруки трудовому колективу Управління Держземагентства в Іванківському районі Київської області ОСОБА_2, яка за посадою є одноособовим керівником названої установи. За таких обставин, як зазначає автор скарги, працівники Управління підпорядковані ОСОБА_2, а тому не мають впливу на її поведінку та реальної можливості вжити заходів виховного характеру, передбачених ст. 47 КК України. При цьому прокурор звертає увагу, що відповідно до протоколу зборів трудового колективу Управління такі заходи і період їх застосування не визначалися. Суд апеляційної інстанції, на думку прокурора, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не здійснив належної перевірки аналогічних доводів, що були викладені в апеляційній скарзі прокурора на ухвалу місцевого суду, і не дав на них обґрунтованих відповідей.
У доповненнях до касаційної скарги, поданих 29 жовтня 2015 року, прокурор, як на підставу для скасування судових рішень додатково посилається на безпідставність звільнення від кримінальної відповідальності також ОСОБА_1, зазначаючи, що відповідно до висунутого обвинувачення у діях ОСОБА_1 вбачається сукупність злочинів, що є перешкодою для застосування ст. 47 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала касаційну скаргу з доповненнями, думку ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх захисника, які просили залишити касаційну скаргу з доповненнями без задоволення, а судові рішення - без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги з доповненнями, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення - скасуванню частково за доводами касаційної скарги та у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України.
Виходячи з вимог ч. 4 ст. 403, ст. 432 КПК України, внесення до касаційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, засудженого, за межами строків на касаційне оскарження не допускається.
В поданій касаційній скарзі хоч і порушувалося питання про скасування судових рішень у повному обсязі, проте мова йшла тільки про неправильне звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки трудовому колективу, з наведенням відповідних доводів на обґрунтування такої позиції. Жодного доводу щодо неправильного застосування ст. 47 КК України відносно ОСОБА_1 касаційна скарга не містила. У доповненнях до касаційної скарги прокурор посилається на безпідставність звільнення цієї обвинуваченої від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки. Тобто ці доповнення погіршують становища ОСОБА_1 поза строками на касаційне оскарження, що є неприпустимим, а тому судом касаційної інстанції до розгляду не приймаються.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.
Статтею 370 КПК України встановлені вимоги до судове рішення, яке повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК. Тільки після цього можна ухвалити у визначеному КПК порядку відповідне судове рішення.
Наведених вимог судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано.
Статтею 47 КК України передбачено звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, у зв'язку з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їх клопотанням.
Таке звільнення має умовний характер, зокрема, особа протягом року з дня передачі на поруки повинна виправдати довіру колективу та не ухилятися від заходів виховного характеру.
Відповідне клопотання є не лише процесуальною підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності, а і відіграє роль своєрідної гарантії колективу здійснювати щодо винного заходи виховного характеру і контролювати його поведінку протягом строку поручительства.
Отже не можна вважати виправданою передачу на поруки особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за наявності особливих відносин між нею та колективом, зокрема, у випадку, коли особа, щодо якої є клопотання трудового колективу про передачу її на поруки, є керівником установи, колектив якої звернувся з клопотанням.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на момент судового розгляду ОСОБА_2 обіймала посаду заступника начальника Управління - начальника відділу державного земельного кадастру Управління Держземагентства в Іванківському районі Київської області (т. 3, а. с. 234-235, т. 5, а. с. 68-71).
Відповідно до п. п. 2.2, 2.7, 2.8 Розподілу обов'язків між начальником та заступником начальника Управління - начальником відділу державного земельного кадастру, затвердженого наказом Управління Держземагентства в Іванківському районі Київської області від 16 лютого 2013 року № 16, заступник начальника Управління - начальник відділу державного земельного кадастру: виконує обов'язки начальника Управління в період його відсутності; забезпечує виконання посадових обов'язків працівниками Управління та дотримання ними трудового розпорядку; готує та подає на розгляд начальнику Управління пропозиції щодо заміщення посад, передбачених штатним розписом, заохочення та дисциплінарні стягнення працівників Управління (т. 3, а. с. 197).
Виходячи з наведеного, члени трудового колективу Управління підпорядковані ОСОБА_2 за посадою і перебувають у службовій залежності від неї, а тому викликає сумнів можливість колективу реально впливати на її поведінку і вживати щодо неї заходів виховного характеру, що є обов'язковою умовою застосування ст. 47 КК України.
Крім цього, у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України колегія суддів звертає увагу на недотримання судом першої інстанції вимог ст. 314 КПК України щодо перевірки відповідності обвинувального акта вимогам цього Кодексу.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Перевіряючи обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2, суд не взяв до уваги порушення наведених вимог кримінального процесуального закону, що є істотними позаяк перешкоджали обвинуваченим здійснювати свій захист від висунутого обвинувачення.
Так, ОСОБА_1 ставилося за провину зловживання своїм службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів та в інших особистих інтересах, використання такого становища всупереч інтересам служби.
При цьому жодної конкретизації, у чому полягали корисливі мотиви та інші особисті інтереси ОСОБА_1, тобто яку саме особисту вигоду майнового чи немайнового характеру прагнула отримати обвинувачена у результаті вчинення інкримінованих їй дій, обвинувальний акт не містить.
У частині суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, обвинувачення обмежується дослівним відтворенням диспозиції відповідної частини статті, без співставлення юридичних ознак кримінального правопорушення з фактично вчиненими ОСОБА_1 діями, їх метою і мотивами.
ОСОБА_8, як службовій особі, згідно з обвинувальним актом інкриміновано умисне складання, видачу завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до них завідомо неправдивих відомостей, з кваліфікацією відповідних дій за ч. 1 ст. 366 КК України.
Однак зазначені формулювання обвинувачення та кваліфікація дій ОСОБА_2 не відповідають викладу фактичних обставин вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення. Відповідно до викладеної в обвинувальному акті фабули обвинувачення ОСОБА_2, підписавши державний акт на право власності на земельну ділянку від імені начальника Управління Держкомзему в Іванківському районі Київської області ОСОБА_5, умисно вчинила дії, які явно виходять за межі наданих їй прав і повноважень. Такі дії утворюють склад іншого кримінального правопорушення, обвинувачення в якому їй не висувалося.
Така неконкретність і суперечливість обвинувачення перешкоджала реалізації ОСОБА_1 і ОСОБА_2 передбаченого ст. 43 КПК України права знати, у вчиненні яких кримінальних правопорушень їх обвинувачують.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і помилку суду першої інстанції не виправив.
Виходячи з наведеного, ухвали суду першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними й обґрунтованими та на підставі п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції зі стадії підготовчого провадження.
Суду слід вжити передбачених кримінальним процесуальним законом заходів для усунення порушень прав обвинувачених на захист та, на підставі поданих сторонами і досліджених у судовому засіданні доказів, об'єктивно з'ясувати обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, та у межах висунутих обвинувачень прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
Керуючись ст. ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Вишнівського І.А. задовольнити частково.
За доводами касаційної скарги та у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2015 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
С у д д і:
Бех М.О. Кульбаба В.М. Романець Л.А.