ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" липня 2006 р. | Справа № 14/157-2217 |
17 год. 00 хв.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
при секретарі судового засідання Михайлишин Л.М.
Розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ровекс", вул. Подільська, 38а, м. Тернопіль, 46006
до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції, вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46000
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.
За участю представників сторін:
позивача: Недошитко О.І. - довіреність від 01.06.06р.,
Тимчишин Ю.М. - довіреність від 16.06.06р.,
відповідача: Ткач І.Я. - довіреність №02350/7/10-015 від 13.04.06р.
Суть справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Ровекс” звернулось в господарський суд Тернопільської області з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про, з врахуванням уточнень позовних вимог, визнання нечинними частково актів ненормативного характеру.
Позов, підтриманий в судовому засіданні повноважними представниками, товариство обґрунтовує тим, що спірні правові акти індивідуальної дії є незаконними, прийняті податковим органом з порушенням законодавства з питань оподаткування, а відтак підлягають визнанню нечинними в судовому порядку. Дане твердження мотивоване посиланнями на приписи Законів України “Про податок на додану вартість”, „Про оподаткування прибутку підприємств”, „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та інших нормативно-правових актів, які регулюють даний предмет спору.
У запереченнях на позов, та згідно з поясненнями повноважних представників, відповідач позовні вимоги відхилив повністю, посилаючись на їхню безпідставність, зазначивши при цьому, що оскаржувані податкові повідомлення –рішення, винесені контролюючим органом в межах повноважень та у відповідності до чинного законодавства, з врахуванням фактичних обставин, та досліджених в процесі перевірки документів.
Учасникам судового процесу роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст. 19, 51, 130 КАС України.
За відсутності клопотань представників сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи позивача, заперечення відповідача, оцінивши представлені докази в їх сукупності господарський суд встановив :
Посадовими особами контролюючого органу проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Ровекс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2004р. по 30.06.2005р., за результатами якої складено акт від 03.11.2005р. №610/23-222/1/30690822.
З огляду на встановлені перевіряючими факти порушень податкового законодавства 14.11.2005 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення, із визначеними у них належними до сплати сумами податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.
За результатами застосування процедур адміністративного узгодження сум податкових зобов'язань, в порядку передбаченому статтею 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( далі –Закон №2181), Тернопільською ОДПІ 05.05.2006 року прийняті податкові повідомлення-рішення:
· №0001522304/3/27030, яким, з огляду на порушення платником податків вимог пп. 4.1.1, пп.4.1.6 п.4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( далі –Закон про прибуток), товариству визначено суму податкового зобов'язання за платежем, - податок на прибуток на загальну суму 43962,38 грн., в тому числі : основний платіж –30709,99 грн., штрафні ( фінансові) санкції –13252,39 грн.;
· №0001512304/3/27029, яким, через недотримання суб'єктом господарювання вимог п.п.4.4 статті 4 та п.п 7.4.4 п.7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" ( далі –Закон про ПДВ), останньому визначені суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 22630, 5 грн. ( основний платіж –15087 грн., штрафні ( фінансові) санкції –7543,5 грн.
Наведені вище правові акти індивідуальної дії оспорені товариством у судовому порядку в частині визначення позивачу податкового зобов'язання в сумі 40779,00 грн. по податку на прибуток та податку на додану вартість в розмірі 22027,50 грн.
Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін у засіданні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
При вирішенні спору по суті судом застосовуються положення законодавчих актів України, в редакціях, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
За результатами перевірки правильності формування товариством з обмеженою відповідальністю валових витрат по податку на прибуток з 01.04.04 р. по 30.06.2005 року, посадовими особами контролюючого органу констатовано порушення платником податків п.5.3 статті 5 Закону про прибуток, яке полягало у включенні до складу валових витрат, витрат, які не пов'язані із господарською діяльністю.
Зокрема, вказуючи, що у штаті бухгалтерії підприємства працює 8 чоловік, податковий орган робить висновок про безпідставність віднесення до складу валових, витрат понесених позивачем за результатами фінансово –господарських операцій з ПП Матвійків Т.З. ( акти виконаних робіт №1 від 30.06.2004 року на обробку первинної документації та № 1 від 15.09.2004 року на надання послуг щодо ведення податкового обліку).
При цьому відповідачем не враховано, що законодавство ( Господарський кодекс України), гарантуючи свободу підприємницької діяльності ( ст.43 ГКУ), наділяє суб'єктів господарювання правом без обмежень, самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність (яку не заборонено законом) на основі вільного вибору видів підприємницької діяльності; самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників, комерційного розрахунку , тощо (ст.44 ГКУ).
Таким чином, перебування у трудових відносинах із позивачем осіб відповідальних за ведення бухгалтерського обліку, не позбавляє суб'єкта господарювання права на укладення угод із контрагентами по обробці ними первинної документації чи надання послуг щодо ведення податкового обліку, як помилково вважає податковий орган ( сторінка 14 акту перевірки).
З точки зору оподаткування даних операцій, згідно із змістом п.5.1 ст. 5 Закону про прибуток необхідною умовою для віднесення витрат до складу валових, є використання придбаних за рахунок цих витрат товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності платника. Зазначені витрати відповідно до вимог закону мають бути підтверджені відповідними документами ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9 ст. 5 цього ж Закону).
Із матеріалів справи слідує, що на підставі договору № 8 від 15.06.2004 року та №9 від 15.09.2004 року, укладеного між позивачем у справі та приватним підприємцем Матвійків Т.З., останній взяв на себе зобов'язання обробити первинну документацію, на основі бухгалтерських даних підготувати податкову звітність: декларацію про оподаткування прибутку підприємств за ІІ-й та ІІІ-й квартал 2004 року та виконав їх у повному обсязі, свідченням чого є як підписані учасниками договірних відносин акти виконаних робіт №1 від 30.06.2004 року та 15.09.2004 року, так і подані позивачем до контролюючого органу декларації по податку на прибуток за 1-е півріччя та 9-ть місяців 2004 року ( копії в матеріалах справи) .
П. 3.2 ст. З Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Законом України „Про систему оподаткування” та п.16.4 статті 16 Закону про прибуток, платників податків зобов'язано подавати до контролюючих органів як бухгалтерську так і податкову звітність, в тому числі і декларації по тому чи іншому податку за період, що встановлюється нормативними актами з питань оподаткування.
За таких обставин, понесені позивачем витрати (копії платіжних документів в матеріалах справи) як компенсація вартості послуг, придбаних ним у приватного підприємця для подальшого їх використання у власній господарській діяльності , згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” підлягають включенню до складу валових витрат, а отже у відповідача не було правових підстав для виключення сплачених позивачем на користь приватного підприємця Матвійків Т.З. коштів зі складу валових витрат, і, відповідно, не було підстав для збільшення бази оподаткування по податку на прибуток та донарахування позивачу цього податку згідно із оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.
Вказаний висновок суду, поряд із наведеним вище, ґрунтується і на тому що, вичерпний перелік витрат платника податків, які не включаються до складу валових ( в тому числі не пов'язаних із веденням господарської діяльності –п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону про прибуток) визначений у п.5.3 -5.7 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Витрати на оплату послуг з обробки первинної документації та ведення податкового обліку до їх числа не віднесені. А в силу п. 5.11 статті 5 наведеного нормативно-правового акту установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється, що податковим органом при притягненні товариства до відповідальності не враховано.
Крім того, в акті документальної перевірки зазначено, що ТОВ "Ровекс" за період 2 квартал 2004р. - 2 квартал 2005р. безпідставно включено до складу валових витрат товарні втрати в межах встановлених законодавством норм убитку для магазинів самообслуговування на загальну суму 73429,58 грн. та в порушення пп. 7.4.4 п.7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" зайво віднесено до складу податкового кредиту за період травень 2004р. - червень 2005р. 14685,0 грн. внаслідок того, що не відносяться до складу податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) постачальникам у зв'язку із придбанням товарних запасів, викрадених в магазинах самообслуговування та списаних на витрати обігу підприємства в межах встановлених норм списання втрат непродовольчих і продовольчих товарів в магазинах (відділах, секціях) самообслуговування, як такі, що не пов'язані із підготовкою, організацією та веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).
В той же час, системний аналіз законодавства, яке регламентує предмет даного спору, дає підстави стверджувати про невідповідність висновків контролюючого органу його приписам, з огляду на наступне.
Як слідує із досліджених судом доказів, в тому числі і речових, та не заперечується учасниками спору, за період, що перевірявся підприємство здійснювало оптову та роздрібну торгівлю, в тому числі в магазинах самообслуговування.
Акти на списання товарно-матеріальних цінностей від 31.05.2004року на суму 7950,00грн.; від 29.07.2004 року на суму 9120,32 грн.; від 30.09.2004 року на суму 7715,44 грн.; від 30.11.2004 року на суму 10855,40грн.; від 01.02.2005 року на суму 14362,50грн.; від 31.03.2005 року на суму 11624,87 грн.; від 30.04.2005 року на суму 641,12 грн.; від 31.05.2005 року на суму 10721,93 грн.; від 30.06.2005 року на суму 438,00 грн. (копії в матеріалах справи ) , всього на суму 73429,58 грн. складені позивачем на підставі актів інвентаризації, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Норми списання втрат непродовольчих і продовольчих товарів в магазинах (відділах, секціях) самообслуговування, встановлені наказом Мінторгу СРСР від 25.03.84 р. №75.
Постановою Верховної Ради України від 12.09.91 р. № 1545-XII „Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Рішення уповноваженого органу з приводу невідповідності наказу Міністерства торгівлі СРСР від 23.03.84 р., яким встановлені нормативи та норми втрат у магазинах самообслуговування, відсутні, а відтак останній не втратив чинності і підставно застосований у господарській діяльності позивачем по справі.
Норми, встановлені наказом, є граничними та застосовуються лише у тому випадку, якщо при перевірці фактично наявної продукції виявиться недостача проти облікових даних, яка виявлена на підставі інвентаризації, відповідно до Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 р. № 69. Наявність вказаних обставин засвідчується переліченими вище актами на списання товарно-матеріальних цінностей та даними проведених суб'єктом господарювання інвентаризацій.
Таким чином, втрати товарних запасів у магазинах (відділах, секціям) самообслуговування в межах норм, затверджених наказом Міністерства торгівлі СРСР від 23.03.84 р. № 75 належать до складу валових витрат згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а відтак відносяться і до податкового кредиту по податку на додану вартість згідно пп. 7.4.1 п.7.4 статті 7 Закону про ПДВ . Слід зазначити що подібної думки дотримується і ДПА України ( лист від 31 березня 2006 р. № 6161/7/15-0317 в матеріалах справи).
І тільки вартість втрат ТМЦ, яка перевищує норму втрат у магазинах самообслуговування, до складу валових витрат не належить і компенсується за рахунок матеріально відповідальних осіб. При цьому такі ТМЦ відображаються у колонці 4 "Запаси, використані не у господарській діяльності" таблиці 1 додатка К1/1 до Декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженої наказом ДПА України від 29.03.2003 р. №14. Подібних випадків перевіркою не встановленою. При цьому, суд констатує, що із стор. 9 -10, 14 акту слідує, що посадовими особами контролюючого органу бухгалтерська та податкова звітність, акти, в тому числі і інвентаризації та списання, досліджувались суцільним порядком, тобто в повному обсязі. Крім того, (п.1.18 акту) під час проведення перевірки проводились інвентаризації залишків ТМЦ, за наслідками яких, розбіжностей між фактичними даними та даними бух обліку не встановлено.
Фактів недотримання позивачем граничних норм втрат, затверджених наказом Міністерства торгівлі СРСР від 23.03.84 р. № 75, перевіркою не виявлено, як не встановлено цього і всіма інстанціями при розгляді скарг платника податків, в порядку апеляційного узгодження сум податкових зобов'язань ( копії рішень, прийнятих контролюючими органами за результатами розгляду первинної та повторних скарг в матеріалах справи).
З огляду на викладене, клопотання Тернопільської ОДПІ про призначення у справі судово –бухгалтерської експертизи з приводу дотримання позивачем норм, що затверджені наказом Міністерства торгівлі СРСР від 23.03.84 р. судом відхилене, як безпідставне.
При цьому, судом враховано і положення статті 71 КАС України, згідно із якою в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вказаної норми, належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність дій контролюючого органу у спірних правовідносинах суду не представлено, факт невиконання позивачем вимог Закону про прибуток, наказу Міністерства торгівлі СРСР від 23.03.84 р. № 75 та наказу Міністерства фінансів України від 11.08.94 р. № 69 зібраними у справі доказами не підтверджується, а відтак позовні вимоги, як обґрунтовані та належним чином доведені слід задовольнити в повному обсязі.
У відповідності до ст. 94, 95, 97, 98 КАС України судові витрати по справі підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 7, 86, 89, 94 - 98, 156, 162, 163 КАС України, господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати нечинними податкові повідомлення - рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 05.05.2006 року № 0001522304/3/27030 в частині визначення товариству з обмеженою відповідальністю „Ровекс” податкового зобов'язання в сумі 40779,00 грн., в тому числі - основного платежу 28357,39 грн., штрафних санкцій - 12421,61 грн. та № 0001512304/3/27029 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 22027,50 грн., в тому числі - основного платежу 14685 грн., штрафних санкцій - 7342.50 грн.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ровекс” (код ЄДРПОУ 30690822, вул. Подільська. 38 а, м. Тернопіль, 46000) –3 (три ) грн. 40 коп. державного мита.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі “20” липня 2006 р. до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя О.В. Руденко