264/4691/15-ц

2/264/2461/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"17" листопада 2015 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Матвєєвої Ю. О., при секретарі Сердюк Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати, індексу інфляції та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2015 року позивачка звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку, індексу інфляції, відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову вказала, що працювала на ОСОБА_2 «Азовелектросталь», де їй перестали виплачувати заробітну плату. Позивачку було звільнено у зв’язку із скороченням штату згідно статті 40 ч.1 КЗпП України. Після звільнення остаточний розрахунок із позивачкою проведений не був. Заборгованість по заробітній платі була виплачена позивачці лише 29 вересня 2015 року. У зв’язку із не проведенням повного розрахунку в день звільнення на підставі ст. 117 КЗпП України просить стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати 15052,80 грн. та індекс інфляції в розмірі 6328,32 грн. Також зазначає, що у зв’язку з порушенням права на заробітну плату їй була завдана моральна шкода, розмір якої позивачка оцінює в 10000,00 грн.

Позивачка та її представник в судове засідання не з'явились, позовні вимоги підтримують, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач в судове засідання не з’явився, надав письмові заперечення, які долучені до матеріалів справи.

У цьому випадку суд вважає доцільним ухвалити заочне рішення, оскільки відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення.

Згідно із статтею 169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Основним законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов’язки, в рівній мірі кореспондується обов’язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Судом встановлено, що позивачка з 16 листопада 2007 року по 05 лютого 2015 року працювала у відповідача, що підтверджується записами в трудовій книжці позивачки.

05 лютого 2015р. позивачка булі звільнена з підприємства у зв’язку із скороченням штату згідно статті 40 ч.1 КЗпП України.

За період роботи позивачки їй нараховувалась заробітна плата.

Представник позивача в своїй уточненій позовній заяві вказує, що остаточний розрахунок з позивачкою проведено лише 05 жовтня 2015 року, між тим, згідно наданих відповідачем відомостей, сума заборгованості по заробітній платі була виплачена позивачці 29 вересня 2015 року, що підтверджується наданими платіжними дорученнями.

Посилаючись на ст.625 ЦК України та Закон України «Про індексацію грошових доходів населення від 03 липня 1991 року», позивачкою заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з індексації та індексу інфляції, оскільки в країні відбулись значні інфляційні процеси та здешевлення гривні.

Між тим, суд не може визнати доводи позивачки в цій частині об’єктивними з наступних підстав.

Згідно ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначеною статтею передбачена відповідальність боржника за порушення грошового зобов’язання і не може бути застосована в сфері трудових правовідносин.

Враховуючи наведене, суд відмовляє позивачці в задоволенні вимог в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 «Азовелектросталь» індексу інфляції за час прострочення виплати.

Положеннями ст. 115 КЗпП України встановлено обов’язок працедавця виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідачем вказаних вимог закону дотримано не було, заробітна плата у встановлені строки не виплачувалася та остаточний розрахунок при звільненні проведений з затримкою.

Одночасно з цим суд не приймає до уваги посилання представника позивача, що в день звільнення позивачка перебувала на робочому місці, оскільки судом було встановлено, що позивачка в день свого звільнення 05 лютого 2015 року не працювала, що підтверджується табелем обліку робочого часу, де в графі за 05 лютого 2015 року стоїть позначка «П», яка є днем відсутності працівника на роботі, а також надана копія книги видачі трудових книжок, завірена начальником відділу кадрів ОСОБА_2 «Азовелектросталь», свідчить про те, що трудову книжку ОСОБА_1 отримала 09 лютого 2015 року. В такому випадку відповідно до вимог статті 116 КЗпП України позивач мав обов’язок пред’явити до відповідача вимогу про проведення остаточного розрахунку. Відповідно до змісту статті 116 КЗпП України обов’язок працівника звернутися до працедавця із вимогою про здійснення остаточного розрахунку виникає у випадку, якщо працівник в день звільнення не працював. При цьому суд зауважує, що наведена норма не виділяє окремо причин невиконання трудових обов’язків працівником в день його звільнення. Такими причинами серед інших можуть бути простій підприємства.

Відповідно до статті 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Отже перебування підприємства в режимі простою та не виконання позивачем роботи у вказаний час, а саме в день свого звільнення, є тим випадком коли, працівник згідно статті 116 КЗпП України має додатково пред’явити вимогу про розрахунок і лише після пред’явлення такої вимоги про розрахунок у працедавця виникає обов’язок його проведення та можлива відповідальність за статтею 117 КЗпП України.

Позивачка не надала до суду належних доказів того, що вона зверталась із заявою до відповідача про виплату їй суми заборгованості по заробітній платі, а тому такою вимогою про розрахунок слід вважати звернення із позовом до суду 20 липня 2015 року.

У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз’яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За таких обставин з урахуванням положень ст.ст.116, 117 КЗпП України, позивачка має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дати звернення до суду із позовом, тобто з 20 липня 2015 року по день фактичного розрахунку.

При розрахунку сум середнього заробітку, суд виходить з наступного.

Порядок обчислення середньої заробітної плати закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», за частиною 3 пункту 2 якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно ч.3 п. 3 вказаного Порядку в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наданої довідки головного бухгалтера ОСОБА_2 «Азовелектросталь» №1314 від 13 жовтня 2015 року, розмір середньоденної заробітної плати позивачки ОСОБА_1 становить 94,08 грн. Суд бере за основу зазначену суму розміру середньоденної заробітної плати, оскільки вказана сума розрахована головним бухгалтером ОСОБА_2 «Азовелектросталь» та перевірена судом.

За даними представленого відповідачем графіку роботи №3-3 для працюючих в три зміни з робочим днем тривалістю 8 годин на 2015 рік середньостатистична кількість робочих днів за період з 20 липня 2015р. по 29 вересня 2015р. складає 54 дні.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 20 липня 2015р. по 29 вересня 2015р. складає – 2257,92 грн. (24 дні х 94,08 грн.).

Законних підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, для зменшення сум середнього заробітку у суду не має, оскільки відсутній спір між сторонами про розмір заборгованості по заробітній платі перед позивачем.

За таких обставин та положень закону, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає задоволенню складає 2257,92 грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності із п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних та з урахування інших обставин.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином судом встановлено, що внаслідок несвоєчасної виплати відповідачем позивачу заробітної плати та остаточного розрахунку при звільненні, позивачу була спричинена моральна шкода, між тим, розмір визначений позивачем у 10000,00 гривень є завищеним.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема: характер порушення прав позивача, період виниклої заборгованості по заробітній платі, розмір заборгованості, що утворилася, істотність вимушених змін у його житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, приходить до висновку, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 200,00 грн.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в сумі 243,60 гривень за вимоги майнового характеру та 243,60 грн. – за вимоги немайнового характеру.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 174, 209, 212-215, 218 , 224 ЦПК України, ст.ст. 115, 117, 233, 237-1 КЗпП України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати, індексу інфляції та відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь», юридична адреса: м. Маріуполь, пл. Машинобудівельників,1 (ЄДРПОУ 25605170, ІПН 256051705825, р/р 26003900175599 в Маріупольській філії ПАТ «ПУМБ», МФО 335742) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1, яка проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 2257,92 грн., з утриманням ОСОБА_2 «Азовелектросталь» з цих сум передбачених законом податків та обов’язкових платежів при їх виплаті та моральну шкоду у розмірі 200,00 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь», юридична адреса: м. Маріуполь, пл. Машинобудівельників,1 (ЄДРПОУ 25605170, ІПН 256051705825, р/р 26003900175599 в Маріупольській філії ПАТ «ПУМБ», МФО 335742) на користь держави судовий збір у розмірі 487,20 грн.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Іллічівським районним судом міста Маріуполя Донецької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський райсуд м. Маріуполя.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Ю. О. Матвєєва