11.5

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 листопада 2015 рокуСєвєродонецькСправа № 2а-7286/10/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Смішливої Т.В.,

при секретарі: Кравцовій Т.О.,

за участю сторін:

позивача: ОСОБА_1,

представникапершого відповідача: Чернявського О.О. (дов. № 11239 від 20.10.2015),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання порушень відповідачем чинного законодавства, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

22 вересня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в м. Сєвєродонецьку про визнання порушень відповідачем чинного законодавства, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 24.09.2009 позивачем до відділу виконавчої служби Головного управління Міністерства юстиції України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно подано заяву про зобов'язання виконати судове рішення від 21.09.2004 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у розмірі 29944 грн., заподіяної директором ПП "Аларіс" та ПП ОСОБА_3, до якої було додано копію виконавчого листа, оскільки оригінал втрачено або знищено посадовими особами відповідача і не повернутий позивачу.

Оскільки відповідачем не було відкрито виконавче провадження та не було надано відповіді на звернення позивача першим відповідачем порушено норми статті 40 Конституції України, Закону України "Про звернення громадян", Закону України "Про виконавче провадження".

Позивачем 07.12.2009 повторно подано відповідачу заяву про прийняття виконавчого листа до провадження та виконання рішення суду від 21.09.2004, але відповідач не виконав вимоги позивача, у зв'язку з чим позивач вважає дії відповідача незаконними та такими, що суперечать нормам діючого законодавства.

Позивач вважає, що бездіяльністю відповідача позивачу нанесена матеріальна та моральна шкода.

Позивач просив суд захистити законні права позивача, визнати порушення відповідачем статті 40 Конституції України, Закону України "Про звернення громадян", Закону України "Про виконавче провадження", вимог Конвенції "Про стягнення аліментів за кордоном", "Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах", визнати дії відповідача щодо не виконання рішення суду від 21.09.2004 такими, що суперечать нормам діючого законодавства, поновити порушені права позивача, подати подання до Вищої ради юстиції України, Президента України, Відділу боротьби з організованою злочинністю та корупції при Верховній Раді України по факту незаконних дій посадових осіб відповідача для порушення кримінальної справи, стягнути матеріальну шкоду у сумі 21600 грн. та моральну шкоду у розмірі 150000 грн.

Заявою від 18 січня 2010 року позивач змінив позовні вимоги, просив визнати порушення відповідачем статті 40, 124 Конституції України, Закону України "Про звернення громадян", Закону України "Про виконавче провадження", вимог Конвенції "Про стягнення аліментів за кордоном", "Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах", визнати відсутність в матеріалах виконавчого провадження доказів повідомлення позивача про його права у виконавчому провадженні, визнати приховування відповідачем майна боржника, зазначене у виконавчому листі, визнати неналежне виконання дій відповідачем під час виконавчого провадження, визнати відсутність доказів у відповідача щодо вручення позивачу постанови про закриття виконавчого провадження, визнати відсутність доказів належного виконання рішення суду від 21.09.2004, визнати відсутність доказів щодо надання відповіді на звернення позивача 24.09.2009 та 07.12.2009, визнати відсутність підстав для закриття виконавчого провадження від 28.02.2006, визнати порушення відповідачем строків щодо здійснення виконавчих дій, визнати навмисне невиконання відповідачем рішення суду від 21.09.2004, визнати фальсифікацію документів відповідачем під час виконавчого провадження та відсутність законних вимог щодо обов'язкового надання оригіналу виконавчого листа, визнати факт відсутності у відповідача звернень до Сєвєродонецького міського суду про вчинені виконавчі дії та доказів направлення до суду постанов про виконавчі дії, визнати факт відсутності у відповідача доказів вручення позивачу двох постанов у 2009 році про відмову у відкритті виконавчого провадження, визнати факт відсутності у відповідача доказів щодо роз'яснення позивачу право на звернення до суду у разі відмови у прийнятті виконавчого листа, визнати порушення відповідачем статті 370 ЦПК України, статей 8, 19, 124, 129 Конституції України при виконанні судового рішення від 21.09.2004, визнати порушення статті 13 Закону України "Про судоустрій України", визнати навмисну перешкоду відповідачем при здійснені виконавчих дій при виконанні судового рішенні від 21.09.2004, подати подання до Вищої ради юстиції України, Президента України, Відділу боротьби з організованою злочинністю та корупції при Верховній Раді України по факту незаконних дій посадових осіб відповідача для порушення кримінальної справи, винести окрему ухвалу про притягнення посадових осіб відповідача до відповідальності, стягнути матеріальну шкоду у сумі 21600 грн. та моральну шкоду у розмірі 150000 грн.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник першого відповідача позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення проти позову, у яких послався на те, що виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого Сєвєродонецьким міським судом на підставі рішення від 21.09.2004, відкрито 29.10.2004. Після чого державним виконавцем, з метою виявлення майна, на яке може бути звернено стягнення, направлялись запити до БТІ, МРЕВ, ДАІ м Сєвєродонецька та ДПІ запит про наявні рахунки. Згідно отриманих відповідей за боржником рухоме та нерухоме майно не зареєстровані. Неодноразовими виходами за адресою реєстрації боржниці її місцезнаходження не встановлено. У зв'язку з цим вказане виконавче провадження закінчено винесенням постанови від 28.02.2006 про повернення виконавчого документа стягувачу. Просив у позові відмовити.

Представник відповідача ГУ ДКУ у Луганській області у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Суд, що заслухав пояснення позивача, представника першого відповідача, дослідив матеріали справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінив докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, встановив такі обставини.

Вирішуючи питання про підсудність даної справи Луганському окружному адміністративному суду суд виходить з такого.

Зі змісту статті 181 КАС України вбачається, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною 2 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", крім тих, відносно яких законом установлено інший порядок їх оскарження.

Розділом VII "Судовий контроль за виконанням судових рішень" Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 № 1618, який набув чинності з 01 вересня 2005 року, визначено інший порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства й такі справи не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до статті 383 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 № 1618, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Зі змісту цієї процесуальної норми випливає, що в порядку цивільного судочинства розглядаються скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, яке прийнято після 1 вересня 2005 року в порядку Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 № 1618.

Що ж стосується скарг на рішення, дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання судових рішень, прийнятих в порядку Цивільного процесуального кодексу України 1963 року, то такі скарги мають розглядатися в адміністративному судочинстві.

Позивачем оскаржується бездіяльність державного виконавця при виконанні судового рішення у цивільній справі від 21.09.2004, тобто, судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України 1963 року.

Таким чином, на наявний у даній справі спір поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Судом встановлено, що 24.09.2009 ОСОБА_1 звернувся до начальника ВДВС Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою, у якій просив прийняти до провадження, відкрити виконавче провадження та виконати судове рішення від 21.09.2004 у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Додатком до вказаної заяви зазначена копія виконавчого листа від 21.09.2004 (Т. І а.с. 14-15).

Вказана заява отримана уповноваженою особою Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції (далі - ВДВС Сєвєродонецького МУЮ) 25 вересня 2009 року, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення (Т. І а.с. 13).

Повторно, позивачем направлена на адресу начальника ВДВС Сєвєродонецького МУЮ заява від 07.12.2009, у якій заявник зазначив, що ним не отримано відповідь на звернення від 24.09.2009, у зв'язку з чим він повторно просив виконати рішення Сєвєродонецького міського суду від 21.09.2004 та надати йому у встановлений законом термін відповідь (Т. І а.с. 17).

Вказана заява отримана уповноваженою особою ВДВС Сєвєродонецького МУЮ 08 грудня 2009 року, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення (Т. І а.с. 16).

Судом встановлено, що вищевказані заяви подані позивачем в порядку Закону України «Про виконавче провадження», а не в порядку Закону України «Про звернення громадян», та стосувались відкриття виконавчого провадження, та вчинення виконавчих дій з виконання рішення суду від 21.09.2004.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на час подання заяв від 24.09.2009 та 07.12.2009, визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.

Також, Закон України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на час подання заяв від 24.09.2009 та 07.12.2009, містив у собі статтю 85, якою передбачався порядок оскарження дій Державної виконавчої служби, однак, заяви ОСОБА_1 від 24.09.2009 та 07.12.2009 за своїм змістом є заявами про відкриття виконавчого провадження, оскільки в них не зазначено які дії державного виконавця заявником оскаржуються. Натомість, у прохальній частині цих заяв позивачем звернено до відповідача вимогу щодо прийняття копії виконавчого листа до провадження, відкриття виконавчого провадження та виконання судового рішення від 21.09.2004 у відповідності із Законом України «Про виконавче провадження», здійснення належних процесуальних дій з примусового виконання рішення суду.

Доказів звернення ОСОБА_1 до ВДВС Сєвєродонецького МУЮ в порядку Закону України «Про звернення громадян» позивачем в рамках даної справи не надано, у зв'язку з чим посилання позивача у позові на порушення першим відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян» є безпідставним.

Листами від 05.10.2009 та від 17.12.2009 ВДВС Сєвєродонецького МУЮ надано відповіді на заяви ОСОБА_1 від 24.09.2009 та від 07.12.2009, у яких зазначено, що на виконанні у відділі виконавчий лист № 2-252/04 від 25 жовтня 2004 року про стягнення з ОСОБА_5 29944,00 грн. на користь ОСОБА_1 не перебуває (Т. І а.с. 110-111).

Зазначені листи направлялись на адресу ОСОБА_1 простою кореспонденцією, про що зазначено в журналі реєстрації вихідної кореспонденції (Т. І а.с. 112-113).

Що стосується вимог позивача щодо визнання порушення відповідачем статей 40, 124 Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державною виконавчою службою виконуються такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України.

Судом встановлено, що рішенням Сєвєродонецького міського суду від 21.09.2004 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 2944,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 27000,00 грн. (Т. ІІ а.с. 101-102)

На виконання зазначеного судового рішення Сєвєродонецьким міським судом 25.10.2004 видано виконавчий лист № 2-252/04 (Т. І а.с. 21).

Постановою державного виконавця ВДВС Сєвєродонецького МУЮ від 29.10.2004 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Сєвєродонецького міського суду № 2-252 від 25.10.2004 (Т. І а.с. 60).

У подальшому, 28.02.2006 державним виконавцем ВДВС Сєвєродонецького МУЮ винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, відповідно до якої виконавчий лист, виданий Сєвєродонецьким міським судом 25.10.2004, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 2944,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 27000,00 грн., повернуто ОСОБА_1 через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення (Т.І. а.с. 59).

Копія вказаної постанови разом з виконавчим листом надіслана ВДВС Сєвєродонецького МУЮ на адресу ОСОБА_1 01.03.2006 за вихідним № 2857 (Т.І а.с. 58).

Враховуючи, що виконавчий лист повернуто на адресу ОСОБА_1 простою кореспонденцією, доказів його отримання стягувачем ВДВС Сєвєродонецького МУЮ не надано.

Звертаючись із заявою від 24.09.2009 про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 надіслав до ВДВС Сєвєродонецького МУЮ копію виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду від 21.09.2004, про що зазначено у самому зверненні позивача.

Аналізом положень статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що підставою для відкриття виконавчого провадження є оригінал виконавчого документу, а не його копія.

Невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 19 вищевказаного Закону, є підставою для винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону), а тому надання ОСОБА_1 відповіді листами від 05.10.2009 та від 17.12.2009 є порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Заявою від 18 січня 2010 року позивач змінив позовні вимоги, та додатково до раніше заявлених вимог просив суд визнати відсутність доказів у відповідача щодо вручення позивачу постанови про закриття виконавчого провадження, визнати відсутність підстав для закриття виконавчого провадження від 28.02.2006, та інше.

Однак, жодних обставин та обґрунтувань заявлених вимог позивачем у заяві про збільшення позовних вимог не наведено, не визначено будь-яку протиправність (рішень, дій, бездіяльність) з боку відповідачів, в чому вона полягає, в чому полягає об'єкт порушеного права позивача з боку відповідачів.

Під час розгляду даної адміністративної справи судом витребувано з Сєвєродонецького міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди.

Дослідженням вказаної цивільної справи встановлено, що рішення Сєвєродонецького міського суду від 21.09.2004 оскаржувалось сторонами у справі в апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 16 квітня 2010 року ОСОБА_5 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Сєвєродонецького міського суду від 21 вересня 2004 року. (Т. ІІ а.с. 103).

Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 № 1618 передбачено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Таким чином, подання апеляційної скарги на рішення Сєвєродонецького міського суду від 21 вересня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, і поновлення апеляційним судом Луганської області строку для оскарження цього рішення та призначення скарги до розгляду, вказує на те, що рішення до перегляду його судом апеляційної інстанції вважається таким, що не набрало законної сили.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 12 травня 2010 року рішення Сєвєродонецького міського суду від 21 вересня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди скасовано, а справу направлено до Сєвєродонецького міського суду для розгляду в іншому складі суду (Т. ІІ а.с. 106-107).

Тобто, на час звернення ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду з даним позовом 22.09.2010 про невиконання ВДВС Сєвєродонецького МУЮ рішення Сєвєродонецького міського суду від 21.09.2004 зазначене судове рішення вже було скасоване, а тому виконанню не підлягало.

З аналізу ст. 348 Цивільного процесуального кодексу України від 18.07.1963 та ст. 368 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 вбачається, що виконанню підлягають лише рішення, які набрали законної сили.

Відтак, рішення, яке не набрало законної сили, та скасоване рішення виконанню не підлягають.

Про те, що рішення Сєвєродонецького міського суду від 21.09.2004 скасовано судом апеляційної інстанції позивачу було достеменно відомо, оскільки, згідно журналу судового засідання апеляційного суду Луганської області від 12.05.2010, ОСОБА_1 брав участь у судовому засіданні, у тому числі при оголошенні вступної та резолютивної частини ухвали суду від 12.05.2010 (Т. ІІ а.с. 104-105).

Звертаючись до Луганського окружного адміністративного суду у вересні 2010 року позивач зумисно приховав від суду інформацію про скасування рішення Сєвєродонецького міського суду від 21.09.2004, впродовж всього слухання справи наполягав на тому, що вказане судове рішення є чинним та підлягає виконанню, чим, зловживаючи своїм правом на судовий захист, ввів суд в оману.

Таким чином, станом на час звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду у вересні 2010 року, вже був відсутній об'єкт порушеного права позивача, оскільки після скасування рішення Сєвєродонецького міського суду від 21.09.2004 виконавча служба не мала права вчиняти жодних дій, спрямованої на примусове виконання цього рішення.

Згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Завдання адміністративного судочинства, полягає, зокрема, у поновленні судом порушених суб'єктивних прав осіб, а тому передумовою надання судового захисту є встановлення його об'єкту - порушеного права особи. В межах спірних правовідносин офіційним письмовим документом, який породжував для позивача настання правових наслідків, було рішення Сєвєродонецького міського суду від 21.09.2004, яке, станом на день звернення позивача з даним позовом до суду, скасовано.

Виходячи з сутності судового захисту прав осіб в порядку адміністративного судочинства, судовому захисту підлягає лише порушене право сторони з боку суб'єкта владних повноважень. На час звернення позивача з даним позовом до суду, такий об'єкт порушеного права відсутній, а тому не можна визнавати протиправними рішення, дії, бездіяльність такого суб'єкта, та як наслідок, зобов'язувати його вчинити певні дії.

Крім того, що стосується вимог позивача про встановлення фактів, зокрема, щодо: відсутності у відповідача звернень до Сєвєродонецького міського суду про вчинені виконавчі дії та доказів направлення до суду постанов про виконавчі дії; відсутності у відповідача доказів вручення позивачу двох постанов у 2009 році про відмову у відкритті виконавчого провадження; відсутності у відповідача доказів щодо роз'яснення позивачу право на звернення до суду у разі відмови у прийнятті виконавчого листа та інших фактів, щодо встановлення яких заявлено вимоги, суд вважає за необхідне зазначити, що з огляду на положення ст. ст. 105 та 162 КАС України адміністративний суд не повноважний встановлювати будь-які факти.

Що стосується вимог позивача щодо визнання порушення відповідачем вимог Конвенцій «Про стягнення аліментів за кордоном», «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах», суд зазначає таке.

Системним аналізом змісту цих Конвенцій встановлено, що їх дія не поширюється на правовідносини, що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 Також, дією цих Конвенцій не охоплюється й рішення Сєвєродонецького міського суду від 21 вересня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, з примусового виконання якого виник даний спір.

Відповідно вищевказані вимоги позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди у сумі 21600 грн. та моральної шкоди у розмірі 150000 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (ст. 23 ЦК України).

Згідно статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

При цьому, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, умовою відшкодування моральної шкоди є обов'язкове встановлення незаконних рішень, дій чи бездіяльності посадової або службової особи відповідача. У разі їх відсутності, підстави для такого відшкодування також відсутні.

Посилання позивача на спричинення йому моральних страждань та матеріальної шкоди на загальну суму у розмірі 171600,00 грн. не підтверджені жодними доказами у справі, винних дій щодо невиконання скасованого судового рішення під час розгляду справи не встановлено, а тому вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання порушень відповідачем чинного законодавства, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанову у повному обсязі складено та підписано судом 13 листопада 2015 року.

Суддя Т.В. Смішлива