КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2015 р. Справа№ 910/5962/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Духота В.В.;

відповідача: Янкова А.В.;

третьої особи: не з'явився;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк

"Стандарт"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.06.2015р.

у справі №910/5962/15-г (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво

Генеза"

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк

"Стандарт"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про розірвання договорів та стягнення 7 629 047,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавництво Генеза" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт" (далі - відповідач) про розірвання договорів банківського рахунку №1 від 09.08.2013р. та про використання системи "Клієнт-Банк" №1 від 09.08.2013р. Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у загальному розмірі 7 629 047,07 грн. (з них: 7 500 083,65 грн. - залишок коштів на поточному рахунку, 72 867,13 грн. - пеня, 6 123,29 грн. - 3% річних).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладених з позивачем договорів не виконує розрахункові документи позивача, внаслідок чого позивач позбавлений можливості розпоряджатися власними коштами.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, просив суд в позові відмовити. При цьому відповідач наголошував на тому, що на підставі постанови Правління Національного Банку України №116 від 19.02.2015р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт" до категорії неплатоспроможних" створено тимчасову адміністрацію відповідача від 20.02.2015р. та не здійснюється задоволення вимог вкладників та кредиторів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 92-93), на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа).

Третя особа проти позову заперечувала, зазначаючи про те, що здійснення тимчасової адміністрації у відповідача на момент даного спору, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури заявлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №№910/5962/15-г від 16.06.2015р. позов було задоволено повністю, розірвано договір банківського рахунку №1 від 09.08.2013р. та договір про використання системи "Клієнт-Банк" №1 від 09.08.2013р., укладені між сторонами. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 7 550 083,65 грн. залишку коштів на поточному рахунку, 72 867,13 грн. пені, 6 123,29 грн. 3% річних та 75 516,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/5962/15-г від 16.06.2015р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги відповідача ідентичні тим, які наводилися ним під час розгляду справи Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Зеленін В.О., Тарасенко К.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.09.2015р.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Тарасенко К.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.09.2015р.

В судове засідання 21.09.2015р. з'явився лише представник відповідача. Представники позивача та третьої особи не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 09.11.2015р.

09.11.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли:

- відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача та просив суд залишити скаргу без задоволення;

- клопотання відповідача про залучення до матеріалів справи додаткових документів, а саме: роздруківки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; заяви від 13.07.2015р. про визнання позивача кредитором відповідача; постанови Правління Національного банку України №385 від 18.06.2015р. «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Стандарт»; рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №120 від 19.06.2015р. «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Стандарт» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку»; довідки відповідача вих.№09/11-1696 від 09.11.2015р. про акцепт Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та затвердження Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вимог позивача у сумі 7 550 083,65 грн. та віднесення їх до сьомої черги задоволення вимог.

Колегія суддів задовольнила клопотання відповідача та залучила надані ним документи. Відзив позивача на апеляційну скаргу також був залучений до матеріалів справи.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.11.2015р.

В судовому засіданні 09.11.2015р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/5962/15-г від 16.06.2015р. скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні 09.11.2015р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, як таке, що було прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник третьої особи у судове засідання 09.11.2015р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також приймаючи до уваги наявність доказів належного повідомлення сторін та третьої особи про місце, дату та час судового засідання, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутності представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 09.11.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

09.08.2013р. між відповідачем, як банком, та позивачем, як клієнтом, було укладено договір банківського рахунку №1 (далі - Договір банківського рахунку) (том справи - 1, аркуші справи - 23-25).

За умовами Договору банківського рахунку (п.1.1) банк відповідно до чинного законодавства України відкриває клієнту поточний рахунок №26000001003851 (далі - рахунок) і після отримання повідомлення від податкового органу про взяття рахунку на облік здійснює розрахунково-касове обслуговування Клієнта.

Права та обов'язки сторін наведені в розділі 2 Договору банківського рахунку, згідно з п.п.2.1.1, 2.1.2, 2.3.2 якого банк має право: використовувати кошти клієнта на рахунку, гарантуючи при цьому клієнту право безперешкодного розпорядження його коштами згідно з цим договором. Проценти за користування коштами клієнта на рахунку не сплачуються, якщо інше не буде встановлено за письмовою згодою сторін; відмовити клієнту у здійсненні операції, якщо документи, необхідні для її здійснення, відсутні або оформлені з порушенням чинного законодавства України, або якщо операція не відповідає чинному законодавству України та/або умовам цього договору. Банк зобов'язаний своєчасно протягом операційного часу здійснювати розрахункові операції відповідно до вимог законодавства України, що регламентують порядок здійснення безготівкових розрахунків в національній та іноземній валютах.

За несвоєчасне чи неправильне списання коштів з рахунку з вини банку, а також за несвоєчасне чи неправильне, з вини банку, зарахування сум, які належать клієнту, банк сплачує клієнту пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми, що діяла в період, за який сплачується пеня.

В п.6.1 Договору банківського рахунку передбачено, що останній вважається укладеним з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до дати закриття рахунку.

Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування Клієнта за допомогою систем "Клієнт-Банк" (якщо про це буде домовленість між сторонами) на умовах цього договору, з урахуванням особливостей, передбачених укладеним між Клієнтом та Банком договором про використання системи "Клієнт-Банк" (п.8.9 Договору банківського рахунку).

09.08.2013р. між відповідачем, як банком, та позивачем, як клієнтом, було укладено договір про використання системи "Клієнт-Банк" №1 (далі - Договір «Клієнт-Банк») (том справи - 1, аркуші справи - 26-27).

За умовами Договору «Клієнт-Банк» (п.п.1.1, 3.1, 3.2, 3.4) банк встановлює клієнту систему "Клієнт-Банк" (далі - система), виконує роботи по її супроводженню та здійснює розрахункове обслуговування клієнта на умовах, визначених договором банківського рахунку, з урахуванням особливостей, передбачених цим договором. Розрахункове обслуговування клієнта, що здійснюється за допомогою системи на підставі цього договору, включає в себе приймання та обробку банком платіжних доручень клієнта на здійснення з його поточного рахунку в банку платежів в національній валюті, надання клієнту виписок по зазначених операціях, приймання та обробку заяв на переказ клієнтом з його поточного рахунку в банку коштів в іноземній валюті, заяв на вільний продаж іноземної валюти, заяв на купівлю іноземної валюти, в т.ч. заяв про купівлю іноземної валюти за іноземну валюту (на підставі укладених сторонами договорів комісії), доручень на розподіл валютного надходження і надання клієнту виписок по зазначених операціях. Банк зобов'язується виконувати розрахункові операції клієнта за платіжними дорученнями клієнта, що надійшли до банку за допомогою системи (далі - електронні платіжні документи). Електронний платіжний документ вважається прийнятим у випадку отримання клієнтом повідомлення про його прийом, у вигляді статусу документа, що формується системою.

Відповідно до п.п.7.1, 7.2 Договору "Клієнт-Банк" останній є невід'ємною частиною Договору банківського рахунку та діє протягом строку дії Договору банківського рахунку.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за Договором банківського рахунку. Так, позивач надав на виконання відповідачу платіжні доручення №18 від 28.01.2015р. на суму 2 450 000,00 грн. та №21 від 29.01.2015р. на суму 5 000 000,00 грн., які не були виконані відповідачем. Позивач стверджує, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором банківського рахунку, позивач позбавлений можливості безперешкодно розпоряджатися власними коштами, що в свою чергу є істотним порушенням вищезгаданого Договору.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з приводу виконання останнім своїх договірних зобов'язань (листи №54 від 30.01.2015р., №55 від 02.02.2015р. - том справи - 1, аркуші справи - 66-67). Однак платіжні доручення №18 від 28.01.2015р. та №21 від 29.01.2015р. не були виконані.

Позивач направив відповідачу заяву №57 від 02.02.2015р. про закриття рахунку та заяву №56 від 02.02.2015р., в якій просив розірвати Договір банківського рахунку, закрити поточний рахунок №26000001003851 та повернути позивачу залишок коштів на рахунку (том справи - 1, аркуші справи - 68-69).

Однак звернення позивача були залишені відповідачем без належного реагування.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку закрити рахунок позивача та повернути залишок грошових коштів на вказаному рахунку, позивач просив суд розірвати Договір банківського рахунку та Договір "Клієнт-Банк", а також стягнути з відповідача 7 500 083,65 грн. залишку коштів на поточному рахунку, 72 867,13 грн. пені, 6 123,29 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що за допомогою системи "Клієнт-Банк" позивач надав на виконання відповідачу платіжні доручення №18 від 28.01.2015р. на суму 2 450 000,00 грн. та №21 від 29.01.2015р. на суму 5 000 000,00 грн. Вказані платіжні доручення також були надані відповідачу на паперових носіях. При цьому платіжне доручення №18 від 28.01.2015р. було прийнято відповідачем 28.01.2015р. та значиться, як проведене ним (банком) 05.02.2015р., платіжне доручення №21 від 29.01.2015р. прийнято відповідачем 29.01.2015р. та значиться, як проведене, 05.02.2015р.

В п.1.9. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004р., доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках.

Як було встановлено судом, на рахунку позивача, відкритому у відповідача на підставі Договору банківського рахунку, було достатньо коштів для виконання наданих позивачем платіжних доручень №18 від 28.01.2015р. та №21 від 29.01.2015р., однак платіжні доручення виконані не були.

Згідно з п.2.1 Договору банківського рахунку відповідач має право відмовити позивачу у здійсненні операції, якщо документи, необхідні для її здійснення, відсутні або оформлені з порушенням чинного законодавства України, або якщо операція не відповідає чинному законодавству України та/або умовам цього договору.

Натомість відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування підстав, за наявності яких він мав право відмовити позивачу у виконанні платіжних доручень №18 від 28.01.2015р. та №21 від 29.01.2015р., а також не надав позивачу мотивованої відмови, із зазначенням підстав не виконання перерахування грошових коштів.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що фактично відповідач обмежував право позивача розпоряджатися власними коштами.

Згідно зі ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з приводу виконання вищезгаданих платіжних доручень. Однак звернення позивача були залишені без надежного реагування.

В ст. 1075 Цивільного кодексу України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час

Позивач надав відповідачу заяву № 56 від 02.02.2015р., в якій він просив розірвати договір, закрити поточний рахунок та перерахувати залишок коштів на інший рахунок, посилаючись на невиконання відповідачем розрахункових операцій за платіжними дорученнями №18 від 28.01.2015р. та №21 від 29.01.2015р. До вказаної заяви позивач додав заяву №57 від 02.02.2015р. про закриття рахунку, відкритого на підставі Договору банківського рахунку у позивача.

Відповідно до ст. 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

У встановлені законодавством порядку і строки відповідач відповіді на заяви позивача не надав, кошти не повернув.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1, п.7 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути припинення правовідношення.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З наведеного випливає, що передумовою для розірвання договору в судовому порядку є істотне порушення його умов, тобто вчинення стороною договору такого порушення, яке за своїм наслідком позбавляє іншу сторону договору того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що укладаючи Договір банківського рахунку, позивач розраховував на належне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, зокрема, в частині своєчасного і повного виконання платіжних доручень позивача. Натомість тривале безпідставне невиконання відповідачем розрахункових документів позивача є неналежним розрахунково-касовим обслуговуванням позивача та є істотним порушенням Договору банківського рахунку.

Як уже зазначалося вище, згідно з п.п.7.1, 7.2 Договору "Клієнт-Банк" останній є невід'ємною частиною Договору банківського рахунку та діє протягом строку дії Договору банківського рахунку.

Зважаючи на викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача відносно розірвання Договору банківського рахунку №1 від 09.08.2013р. та договору про використання системи "Клієнт-Банк" №1 від 09.08.2013р. є нормативно обґрунтованими, документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 500 083,65 грн. залишку коштів на поточному рахунку, 72 867,13 грн. пені, 6 123,29 грн. 3% річних, судом було встановлено наступне.

В своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що невиконання платіжних доручень позивача зумовлено введенням у відповідача тимчасової адміністрації.

Дійсно, постановою Правління Національного банку України №116 від 19.02.2015р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт" до категорії неплатоспроможних" відповідача було віднесено до категорії неплатоспроможних.

19.02.2015 р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 38 "Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Комерційний банк "Стандарт", згідно з яким з 20.02.2015р. розпочато процедуру виведення відповідача з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації, а також запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 20.02.2015р. по 19.05.2015р. включно.

Процедура з виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

При цьому, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. В свою чергу ліквідацією банку є процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

В ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що Фонд розпочинає виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом.

Однак в процесі судового розгляду було встановлено, що платіжні доручення №18 від 28.01.2015р. та №21 від 29.01.2015р. були передані відповідачу задовго до введення тимчасової адміністрації. Нарахування пені та 3% річних здійснено позивачем за період до введення тимчасової адміністрації.

Згідно з положеннями ч.6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

В п.4 ч.1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значенні "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".

Таким чином, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону, а тому на них не поширюється виняток з обмеження, встановленого п.1 ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Уклавши з відповідачем договір банківського рахунку, позивач виступає в спірних правовідносинах як клієнт банку.

В п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті визначено, що клієнтом банку є особа, яка має рахунок у банку або користується його послугами.

Згідно з п.1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Отже, відповідач на виконання умов Договору банківського рахунку відкрив позивачу поточний рахунок. Отримавши доручення позивача, як клієнта, у відповідача, як банку, виникло зобов'язання немайнового характеру, яке полягає у здійсненні дій, спрямованих на переказ грошових коштів з рахунку чи на рахунок позивача, відкритий у банку відповідача. Наведене свідчить про те, що позивач в спірних правовідносинах не є ані вкладником банку в розумінні п.4 ч.1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ані кредитором банку відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Окрім того, згідно з нормами п.3 ч.2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, жодна норма Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також будь-яка норма іншого акту законодавства не пов'язує введення згідно з Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в неплатоспроможному банку процедури тимчасової адміністрації з припиненням операційної та іншої діяльності такого банку, у тому числі з припиненням зобов'язань такого банку по укладеним ним з іншими особами (клієнтами) договорами банківського обслуговування тощо. Законодавством України не обмежено право розпорядження коштами на рахунках в неплатоспроможному банку, які обліковуються на рахунках клієнта неплатоспроможного банку під час процедур тимчасової адміністрації та ліквідації такого банку.

Колегією суддів враховано надані відповідачем заяву від 13.07.2015р. про визнання позивача кредитором відповідача, постанову Правління Національного банку України №385 від 18.06.2015р. «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Стандарт», рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №120 від 19.06.2015р. «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Стандарт» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», довідку вих.№09/11-1696 від 09.11.2015р. про акцепт Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та затвердження Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вимог позивача у сумі 7 550 083,65 грн. і віднесення їх до сьомої черги задоволення вимог. Однак вказані документи були складені вже після прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення у даній справі, тобто вони не існували на час вирішення спору у даній справі Господарським судом міста Києва, а тому не можуть впливати на суть прийнятого судового рішення чи змінювати його.

Стаття 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає, що з дня свого призначення уповноважена особа Фонду приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку.

Оскільки грошові кошти, які знаходяться на рахунку клієнта, є власністю клієнта і банк не набуває права власності на вказані грошові кошти, а також враховуючи те, що відповідно до норм чинного законодавства України та положень Договору банківського рахунку відповідач, як банк, здійснює зберігання грошових коштів і вчиняє дії спрямовані на розрахунково-касові операції, грошові кошти, належні позивачу, не підлягають внесенню до ліквідаційної маси банку.

В пп.20.6 п.20 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003р. (із змінами та доповненнями) банк за наявності коштів на поточному рахунку, який закривається на підставі заяви клієнта, здійснює завершальні операції за рахунком (вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів згідно з дорученням клієнта тощо).

Окрім того, згідно з положеннями ч.3 ст. 1075 Цивільного кодексу України залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Натомість в порушення вимог діючого законодавства та умов Договору банківського рахунку відповідач не здійснив у визначені строки перерахування грошових коштів з рахунку позивача, що свідчить про те, що відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань перед позивачем.

Враховуючи обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача залишку коштів на рахунку позивача у сумі 7 550 083,65 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

В п.4.1 Договору банківського рахунку передбачено, що за несвоєчасне виконання чи неправильне списання коштів з рахунку з вини банку, а також за несвоєчасне чи неправильне, з вини банку, зарахування сум, які належать клієнту, банк сплачує клієнту пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем за Договором банківського рахунку, нарахування пені та 3% річних є правомірним.

За розрахунком колегії суддів, який співпадає з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 72 867,13 грн. пені та 6 123,29 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених в позові, та висновків місцевого господарського суду.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/5962/15-г від 16.06.2015р. та задоволення апеляційної скарги.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Однак при цьому судом враховано, що відповідно до п.22 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звільняється від сплати судового збору у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку. Тобто, за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/5962/15-г від 16.06.2015р. відповідачем витрати понесені не були.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/5962/15-г від 16.06.2015р. - без змін.

2. Матеріали справи №910/5962/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков