Справа № 2-934/10

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2010 року Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі

головуючої судді Панасенко О.П. при секретарі Назаренко А.В.

за участю позивача і представника позивача розглянув у відкритому заочному судовому засіданні в м. Марганці справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” в особі Дніпропетровського відділення ПАТ “Альфа­Банк” про визнання частково недійсним кредитного договору та визнання кредитного договору укладеним в національній валюті,

встановив:

В травні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання кредитного договору укладеним в національній валюті, посилаючись на те, що 04.06.2008 року між ним і Відповідачем укладено кредитний договір в сумі 18631,92 долари США для придбання автомобілю. По договору були перераховані кошти по встановленому курсу, тобто договір був удаваним правочином, кредит було надано у національній валюті. Крім того, банк не мав права на розрахунки валютою, єдиним платіжним засобом в України є гривня. Договір купівлі- продажу автомобілю був здійснений у гривні. Відповідач усвідомлював, що кредит іноземною валютою носить формальний характер, в банківській квитанції зазначено, що видана сума є еквівалентом 87570,02 грн, що також свідчить про удаваність правочину. Договором порушені його права в зв'язку з коливанням курсу долару. Просить визнати договір частково недійсним, вважати договір укладеним в національній валюті.

В судовому засіданні позивач та представник позивача ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги та пояснили, що відповідач не мав права укладати договір в іноземній валюті. Крім того, фактично позивач отримав не долари, а гривні, які і були перераховані для придбання автомобілю, тобто фактично операції проводилися у національній валюті. Позивач не заперечує укладання договору, але в частині валюти договору вважає право чин удаваним, тому він згоден і в подальшому виконувати взяті за договором зобов'язання, але у національній валюті. Вони уточнили свої позовні вимоги та просять визнати правочин в частині валюти кредиту удаваним, внаслідок просять визнати кредитний договір укладеним в національній валюті на умовах, зазначених у договорі.

Відповідач, повідомлений про час слухання справи належним чином, до суду не з'явився, надав заперечення, в якому зазначено, що банк мав право на проведення операцій у іноземній валюті, позивач добровільно погодився на умови кредитування в іноземній валюті і знав про необхідність повернення вкладу в валюті, позивачеві був виданий кредит у валюті, а потім він здійснив валютообмінну операцію, і кошти для придбання автомобілю перерахував у гривнях. Також позивач заявив одночасно вимоги про удаваний та недійсний правочин.

Треті особи - ОСОБА_3 і представник Національного Банку України просили розглядати позов без їх участі.

Судом досліджені докази, надані сторонами.

Суд приходить до наступного:

04 червня 2008 року Позивач уклав з ЗАТ „Альфа-Банк” кредитний договір, за яким позивачеві був виданий кредит у сумі 18631,92 долари США під 15,5 % річних до 04.06.1015 року для придбання транспортного засобу.(а.с.7).

В той же день по заяві на видачу готівки позивачеві видано 18631,92 долари(а.с.іб).

За квитанцією на здійснення валютно-обмінної операції за 18631,92 долари позивачеві було видано 87570,02 грн (а.с.32).

В той же день позивачем було перераховано для купівлі автомобілю 88129 грн (а.с.ЗЗ).

Ст.629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Ч.З ст.533 ЦК України використання іноземної валюти допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Право на здійснення операцій у іноземній валюті передбачене ст.2,47-49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, Декретом КМ України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю’, Постановою НБУ “Про затвердження Правил ‘ використання готівкової іноземної валюти на території України...”.

Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р.№ 483 затверджене Положення про порядок видачі Нацбанком індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюті на території України як засобу платежу.

Відповідно до п.2,3 ч.І ст.47 Закону “Про банки і банківську діяльність” банки мають право на підставі банківської ліцензії здійснювати банківські операції з розміщенням залучених коштів, термін кошти вживається у значенні “гроші в національній або іноземній валюті, чи їх еквівалент”.

Зазначена ліцензія № 61 банком отримана 03.12.2001 року, 25.06.2007 року банку надано дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями (а.с.63-65).

Не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача на відсутність індивідуальної ліцензії.

Право уповноважених банків на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу надавати кредити у іноземній валюті передбачене п.2,3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року.

Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюті на території України як засобу платежу, використання такої валюти без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Тому за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для таких операцій є наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

На час укладання договору відповідач відповідні документи мав.

Не знайшло підтвердження і те, що фактично позивачем отримані не долари, а гривневий еквівалент, тому що в матеріалах справи є підтвердження на перерахування позивачеві доларів, зазначення гривневого еквіваленту перерахованої суми не є доказом того, що була перерахована гривня.

Подалі була проведена операція валютного обміну перерахованої в доларах суми на гривню, в подальшому гривнею був оплачений автомобіль. Це спростовує твердження позивача про удаваність угоди.

Положенням “Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів”, затвердженим Правлінням НБУ № 496 від 12.11.03 року визначається, що курс гривні до іноземних валют встановлюється щоденно. Це свідчить про те, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Позивач, який уклав договір у доларах США, повинен був усвідомлювати, що можливе настання зміни курсу, а тому повинен був передбачити та врахувати ризики.

При укладанні договору позивач був ознайомлений з його змістом, підписав його, також був підписаний договір поруки, а в подальшому за згодою позивача та третьої особи були внесені зміни до договору. Між сторонами не виникало розбіжностей щодо умов договору. Ними погоджена валюта кредиту.

Тому немає підстав для задоволення позову.

При вирішенні питання про судові витрати суд виходить з наступного:

Позивач звернувся з позовом на підставі закону „Про захист прав споживачів”. Але застосування цього закону в частині кредитних відносин можливе, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, тощо, які передують укладанню договору. Після укладання договору між сторонами виникли кредитні правовідносини, і позов вирішений на підставі законодавства в системі кредитування.

Згідно ст.79.80.88 ЦПК України і п.2 Декрету Кабінету Міністрів України „Про держмито” з позивача підлягає стягненню судовій збір. В силу ст.79,81 ЦПК України,

Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.05 року ( з подальшими змінами) „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ" з нього також підлягають стягненню недоплачені витрати на інформаційно- технічне забезпечення.

Керуючись ст. 10,60.212,214 ЦПК України.

Вирішив :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” в особі Дніпропетровського відділення ПАТ “Альфа-Банк” про визнання частково недійсним кредитного договору та визнання кредитного договору укладеним в національній валюті відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 876,7 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення 83 грн..

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення через Марганецький міський суд до Апеляційного суду Дніпропетровської області.