Справа №22-766/2009 Головуючий у 1-й інстанції: Завгородній Є.В.
Категорія: 20 Доповідач: Белінська І.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2009 року Колегія суддів судової п алати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Белінської І.М. - головуючої,
Гайсюка О.В., Чорнобривець О.С.,
при секретареві - Ткач І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді справу за апеляційними скаргами приватного підприємства “Агропромсервіс” на рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 22 січня 2009 року та Кіровоградської міської ради на ухвалу того ж суду від 22 січня 2009 року про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПП “Агропромсервіс”, Обласного комунального підприємства “Кіровоградське обласне об”єднане бюро технічної інвентаризації” ( далі ОКП “КООБТІ”), ОСОБА_2, ОСОБА_3 ( треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Кіровський відділ державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції, Кіровоградська міська рада) про визнання незаконним рішення третейського суду, про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна та про скасування запису про реєстрацію права власності,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП “Агропромсервіс”, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОКП “КООБТІ” про визнання незаконним та скасування рішення третейського суду, скасування запису у реєєстрі власників нерухомого майна про право власності ПП “Агропромсервіс” на автостоянку, яка знаходиться на розі вулиць Конєва та Жадова у м.Кіровограді.
Зазначав, що рішенням третейського суду від 10.11.2006 року визнаний дійсним договір купівлі-продажу майна - незавершеної будівництвом автостоянки, укладеного між ПП “Агропромсервіс” та ОСОБА_2. 20.09.2006 року, та визнано за ПП “Агропромсервіс” право власності на зазначене майно. Посилався на те, що рішення третейського суду ухвалене з порушенням вимог закону, оскільки спірне майно - незавершена будівництвом автостоянка - знаходилась під арештом та була передана йому на зберігання відповідно до постанови державного виконавця Кіровського ВДВС Кіровоградського МУЮ від 17.08.2004 року.
У серпні 2008 року ОСОБА_1. доповнив позовні вимоги вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу незавершеної будівництвом автостоянки від 20.09.2006 року, укладеного між ПП “Агропромсервіс” та ОСОБА_4. Посилався на те, що ОСОБА_4. не є власником автостоянки, а тому він не мав права її продажу.
Ухвалою Кіровського районного суду м.Кіровограда від 4.08.2008 року до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, притягнутий Кіровський ВДВС Кіровоградського МУЮ (а.с.95), а ухвалою від 17.10.2008 року - Кіровоградська міська рада (а.с.176).
Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 22 січня 2009 року позов задоволено частково: визнано недйсним, з моменту укладення, договір купівлі-продажу майна - автостоянки, розташованої на розі вулиць Жадова і конєва у м.Кіровограді, укладений 20.09.2006 року між ОСОБА_2. та ПП “Агропромсервіс”. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.
Ухвалою того ж суду від 22 січня 2009 року задоволено заяву ОСОБА_1. про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно та заборони вчиняти дії, пов”язані з виникненням, зміною, припиненням права власності або користування і розпорядження земельною ділянкою, загальною площею 2030, 3 кв.м., зміною її цільового використання, на якій розташоване спірне майно: сторожка “А”, вбиральня “Б” та огорожа “N”.
В апеляційній скарзі ПП “Агропромсервіс” ставиться питання про скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог і про ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі через неповне з”ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права. Вказується, зокрема, на те, що висновок суду про незаконність рішення третейського суду від 10.11.2006 року суперечить дійсним обставинам справи, а висновок про те, що ОСОБА_1. на момент укладання спірного договору був власником спірного майна суперечить вимогам чинного законодавства.
В апеляційній скарзі Кіровоградської міської ради на ухвалу суду від 22.01.2009 року про забезпечення позову порушується питання про її скасування в частині заборонення вчиняти дії, пов”язані з розпорядженням земельною ділянкою, на якій знаходиться автостоянка. Вказується на те, що суд першої інстанції зазначеним рішенням порушив законні інтереси міської ради, як органу, який уповноважений власником землі, розпоряджатися нею на території міста Кіровограда.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення та ухвали суду першої інстанції в межах та порядку, встановлених ст.ст. 303-304 ЦПК України, колегія суддів вирішила, що апеляційна скарга ПП “Агропромсервіс” підлягає відхиленню, а апеляційна скарга Кіровоградської міської ради - частковому задоволенню з таких підстав.
Задовільняючи позов ОСОБА_1. щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу незавершеної будівництвом автостоянки, суд першої інстанції виходив з того, що рішення третейського суду від 10.11.2006 року, яким визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ПП “Агропромсервіс” та ОСОБА_2., постановлено з порушенням норм матеріального права та вимог ч.2ст.46 Закону України “Про третейські суди”. Встановивши, що ОСОБА_2. не є власником спірного майна, а також те, що на час укладання договору незавершене будівництво автостоянки знаходилось під арештом, вчиненим державним виконавцем для примусового виконання рішення суду, суд дійшов висновку про недійсність договору купівлі-продажу, укладеного 20.09.2006 року між ПП “Агропромсервіс” та ОСОБА_2.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Встановлено, що рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 17.06.2004 року з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_1. було стягнуто 109 000 гривень у відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок незабезбечення схоронності транспортного засобу. При цьому рішення суду першої інстанції від 1.12.2003 року в частині, якою зазначена сума була стягнута солідарно з ОСОБА_3. і ОСОБА_2, було скасоване та ухвалене нове рішення про відмову ОСОБА_1. в позові до ОСОБА_2 Апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність того факту, що ОСОБА_2 на час укладення договору схову автомобіля, що належав ОСОБА_1. та зник з території автостоянки, яка розташована на розу вулиць Конєва та Жадова у м.Кіровограді, не був її співвласником.
Як видно з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, на виконання цього рішення 17.04.2004 року державним виконавцем було описане та накладено арешт на будівлю, огорожу та інше майно, належне на праві власності ОСОБА_3, яке знаходилось на території автостоянки (а.с.8-9). Описане майно було передане на відповідальне зберігання ОСОБА_1., як стягувачу. З повідомлення начальника Кіровського ВДВС (а.с.36) та оглянутого в судовому засідання виконавчого провадження вбачається, що накладений арешт на майно не скасовувався. В ході примусового виконання рішення суду ухвалою Кіровського районного суду м.Кіровограда від 25 червня 2007 року, яка набрала законної сили, була затверджена мирова угода між ОСОБА_3 та ОСОБА_1., відповідно до якої належне боржнику майно автостоянки перейшло у власність останнього, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 26.06.2007 року (а.с.13). Проте, як видно з наданого позивачем рішення ОКП “КООБТІ” від 14.11.2007 року, йому було відмовлено у державній реєстрації права власності на зазначене майно з посиланням на те, що таке право вже зареєстроване за ПП “Агропромсервіс” 26.12.2006 року.
Суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що відповідачі не довели того факту, що ОСОБА_2. набув право власності на спірне майно автостоянки після набрання рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 17.06.2004 року, яким такий факт не був визнаний. Всі докази, які долучені до матеріалів справи для підтвердження цього факту : договір про спільне будівництво, дозвіл на виконання будівельних робіт, договір оренди земельної ділянки, - існували на час розгляду судом вказаної цивільної справи.
За таких обставин, суд дійшов правильного висновку про недійсність укладеного між ПП “Агропромсервісом” та ОСОБА_2. договору купівлі-продажу майна від 20.09.2006 року, оскільки відповідно до ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Відповідно до ч.1ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім того, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203). Проте, встановлено, що реально майно від продавця покупцю не передавалось, оскільки воно до цього часу перебуває під арештом і знаходиться у фактичному володінні позивача. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами першою, п”ятою ст.203 ЦК, є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Позивач не був стороною оспорюваного правочину, однак, зважаючи на те, що цією угодою порушуються його майнові права, а також на те, що дійсність договору була встановлена рішенням третейського суду, він має право оспорити дійсність договору купівлі-продажу у судовому порядку.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд дав належну оцінку рішенню третейського суду, об”єктивно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального права при вирішенні даної справи. Доводи ПП “Агропромсервіс”, викладені в апеляційній скарзі, зазначених висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду відсутні.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що ухвала суду від 22.01.2009 року про забезпечення позову підлягає скасуванню в частині, якою було заборонено вчиняти дії, пов”язані з розпорядженням земельною ділянкою, на якій розташована автостоянка, оскільки таке судове рішення не відповідає вимогам закону. Забороняючи вчинення зазначених дій, суд не зазначив орган або особу, якої така заборона стосується. Як зазначається в апеляційній скарзі Кіровоградської міської ради, саме міська рада є власником земельної ділянки. Договір оренди землі під розміщення автостоянки, укладений між нею та ОСОБА_3 28.09.2001 року, закінчився у жовтні 2006 року. Доказів того, що він був поновлений орендарем відповідно до п.2.2 договору позивачем не надано. Відсутні докази і того, що ОСОБА_1. на час вирішення заяви мав право користування зазначеною земельною ділянкою або його законні інтереси могли бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову, тим більше, що позовні вимоги з цього приводу ним не заявлялись. Відповідно до п.2ч.1ст.312 ЦПК України, наведене є підставою для скасування ухвали суду в частині забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії, пов”язані із земельною ділянкою, і для відмови ОСОБА_1. в задоволенні його заяви в цій частині.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, п.2ч.1ст.312, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ПП “Агропромсервіс” відхилити, а рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 22 січня 2009 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу Кіровоградської міської ради задовільнити частково. Ухвалу Кіровського районного суду м.Кіровограда від 22 січня 2009 року про забезпечення позову скасувати в частині заборони вчиняти дії, пов”язані із виникненням, зміною цільового призначення, припиненням права власності або права користування і розпорядження земельною ділянкою, площею 2030, 3 кв.м., на розі вулиць Конєва і Жадова у м.Кіровограді, на якій розташоване спірне майно: сторожка “А”, вбиральня “Б” та огорожа “N”,- та постановити нову ухвалу про відмову ОСОБА_1. в задоволенні його заяви про забезпечення позову щодо зазначеної земельної ділянки. В решті ухвалу суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання нею законної сили.
ГОЛОВУЮЧА:
СУДДІ: