Справа №2-А-774
2009 рік
ПОСТАНОВА
ІМ’ЯМ УКРАЇНИ
27 травня 2009 року Ровеньківський міський суд Луганської області
в складі: головуючого – судді Іващенка В.М.,
при секретарі Бондаренко В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ровеньки адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Ровеньки про перерахунок пенсії по інвалідності ,-
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з позовом у якому зазначив, що він перебуває на обліку в ПФУ в м. Ровеньки та отримує пенсію як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалід 2 гр., захворювання якого пов’язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, тому згідно зі ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розмір його пенсії повинен складати 8 мінімальних пенсій за віком, виходячи із розміру мінімальної пенсії в сумі 481 грн. Згідно із ст. 50 вказаного Закону, також повинна призначатися додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком. Крім цього, відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач як інвалід 2 групи, має право на підвищення в розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Позивач звертався до відповідача із відповідною заявою, але йому у перерахунку пенсії було відмовлено, з посиланням на те, що вимоги безпідставні. Просить: визнати дії відповідача про призначення йому пенсії з 01.11.2008 року в розмірі меншому ніж встановлено законодавством такими, що порушують його право на пенсію, яка визначена діючим законодавством; зобов’язати відповідача зробити перерахунок та виплатити пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров’ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, підвищення пенсії як інваліду війни 2 групи в розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.11.2008 року, з урахуванням положень ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; перерахунок пенсії здійснювати виходячи з мінімальної пенсії за віком встановленої у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом на відповідний період.
В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав.
Представник відповідача позов не визнав посилаючись на те, що для розрахунку зазначених розмірів пенсій мінімальна пенсія за віком визначається Постановою КМУ від 03.01.2002 року №1 в розмірі 19 грн. 91 коп. Вважає позовні вимоги безпідставними і просить у їх задоволенні відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд вважає позов підлягаючим задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що згідно ксерокопії пенсійного посвідчення серії Є №109982 від 12.03.2008 року, ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни (а.с.7).
Згідно довідки Луганської МСЕК, ОСОБА_1 з 24.01.2008 року встановлена 2 група інвалідності безстроково, як особі яка постраждала внаслідок ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.3).
Відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по 1 групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком;
по 2 групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком;
по 3 групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком.
Такі ж саме розміри пенсії продубльовані в Постанові КМУ від 30.05.1997 року №523 «Про затвердження нового Порядку обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особам, віднесеним до 1 категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах:
- інвалідам 1 групи – 100% мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам 2 групи – 75% мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам 3 групи – 50% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч.3 ст. 67 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31.10.2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки позивачеві слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму, перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються:
• мінімальний розмір заробітної плати;
• мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», виключно законами України визначаються: - мінімальний розмір заробітної плати; - мінімальний розмір пенсії за віком. Державні соціальні гарантії є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік», мінімальна пенсія за віком з 01.10.2008 року встановлена в розмірі 498 грн.
Відповідно до Постанови КМУ №1 від 03.01.2002 року, установлено, що виходячи з розміру 19 гривень 91 коп. провадиться розрахунок пенсій, призначених відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальних захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2005 від 11.10.2005 року, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та Закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається(рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року, від 20.03.2002 року, від 17.03.2004 року, від 01.12.2004 року. Визнані неконституційними положення п. 28 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими з 01.01.2008 року були внесені зміни, зокрема, до ст. ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей, зазначених в законі, що визнані неконституційними та є обов’язковими для виконання на території України.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року в справі №1-29/2007, проаналізувавши відповідні положення Конституції України, Кодексу (2542-12), практику зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині 2 ст. 6, частині 2 ст. 8, частині 2 ст. 19, статтям 21,22, п.1 ч.2 ст. 92, частинам 1,2,3 ст. 95 Конституції України (254к/96-ВР). Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин. На підставі дослідження матеріалів справи, аналізу відповідних положень Конституції України (254к/96-ВР), Кодексу (2542-14) та оспорюваних у конституційному поданні положень Закону (489-16) Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статей 29,36, абзацу 3 частини 2 статті 56, частини 1 статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98,103,111 Закону (489-16) не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними). Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу(акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради АРК чи рішення Ради Міністрів АРК, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов’язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, у Рішенні від 14 грудня 2000 року N 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного
Суду України) Конституційний Суд України зазначив, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду
України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150)" (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини). Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання
положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституції України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тільки доходів та видатків держави на
загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв'язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний
бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92 частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини). При прийнятті оспорюваного Закону, всупереч зазначеним правовим позиціям, законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу І) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них не чинними (розділ 11).
Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до
інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 КАС України, справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.
Відповідно до ст. 19 КАС України, адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача. Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.
Суд не приймає до уваги посилання представника УПФУ в м. Ровеньки на неможливість застосування вищезазначених нормативних актів у зв’язку з наявністю Постанови КМУ №1 від 03.01.2002 року, згідно якої розрахунок пенсій, призначених відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» провадиться виходячи з розміру 19 гривень 91 коп., оскільки даною постановою порушуються Конституційні права позивача.
Обґрунтування відповідачем своєї позиції, посиланням на застосування в межах спірних правовідносин Постанов КМУ, спростовується приписами п. 1 та 6 ст. 92 Конституції України, ст. 71 спеціального Закону, відповідно до якого дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законами про внесення змін до цього Закону, а також абзацом другим преамбули, частиною 3 ст. 4, пунктом 2 частини першої статті 8 та пунктами 13, 16 Прикінцевих положень загального Закону, якими передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, і те, що до приведення законодавства України у відповідність із Законом (Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування), закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Суд також не приймає посилання відповідача на ст. 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки відповідно до ч.3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, але ця вимога Закону, відповідачем виконана не була.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її права не було порушене.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Даючи оцінку встановленим обставинам справи та наданим сторонами доказам, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з наведених вище підстав.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22,24,46 Конституції України, ст. ст. 50,54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.ст. 6-11, 158-167, 185,186 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити.
Визнати дії управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки з відмови у проведенні перерахунку державної та додаткової пенсії ОСОБА_1, як інваліду 2 групи, щодо захворювання якого встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, незаконними.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки згідно ст. 54,50,67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_1: державну пенсію, як інваліду 2 групи, щодо захворювання якого встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком; додаткової пенсії як інваліду 2 групи за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком; провести підвищення як інваліду війни 2 групи в розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01 листопада 2008 року з урахуванням положень ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Перерахунок пенсії здійснювати виходячи з мінімальної пенсії за віком встановленої у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом на відповідний період.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Ровеньківський міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано протягом десяти днів з дня її проголошення. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо її не буде подано.
Головуючий:
ОСОБА_2