Справа № 2-4373/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.10.2010 року Комсомольський районний суд м.Херсона в складі:

головуючої судді Іванцової Н.К.

при секретарі Гінкул Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ВГІРФО Комсомольського ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області, служба у справах дітей Виконавчого комітету Комсомольської районної у м. Херсоні ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом мотивуючи, що вона мешкає та зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1. За даною адресою зареєстрований, але не проживає її неповнолітній онук - ОСОБА_2, 04.03.2009р.н., який мешкає останні роки із своїм батьком – ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1. Реєстрація відповідача створює їй перешкоди у користуванні житлом, оскільки їй доводиться сплачувати комунальні послуги за всіх осіб, зареєстрованих в квартирі. Просить суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за вказаною адресою, шляхом зняття останнього з реєстрації, стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

У судовому засіданні позивач та її представник, за довіреністю ОСОБА_4, підтримали заявлені вимоги в повному обсязі. Крім того позивач зазначила, що вона є власником квартири, в якій зареєстрований неповнолітній ОСОБА_2, відповідач вселився у належну їй квартиру та проживав в ній, як член її сім’ї, однак понад рік в ній не проживає.

ОСОБА_3, який є батьком та законним представником неповнолітнього відповідача, в судовому засіданні пояснив, що син дійсно зареєстрований, однак не проживає з січня 2008р. за адресою: АДРЕСА_2, а проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із ним, бабусею та дідусем, в чотирикімнатній квартирі. В обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог зазначив, що заперечує проти задоволення позову, оскільки це є його принципова позиція.

Представник ВГІРФО Комсомольського ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області в судове засідання не з’явився, однак надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник служби у справах дітей Виконавчого комітету Комсомольської районної у м. Херсоні ради, за довіреністю ОСОБА_5, в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позовних вимог, крім того зазначила, що дитина має бути зареєстрована за адресою проживання батька в квартирі, яка відповідає всім умовам для проживання в ній дитини.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04.03.2009 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету № 106 від 17.02.2009р., зареєстрованим в ХДБТІ 20.03.2009р. за № 813362 у книзі № 210.

Згідно довідки від 14.08.2010р. за № 222 з ТОВ «Україна», за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_6, ОСОБА_7, 1992р.н., опікуном якої відповідно до посвідчення № 3-04-08, виданого виконавчим комітетом Комсомольської районної у м.Херсоні ради, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, 23.06.1999р.н. Мати неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_2 – ОСОБА_8 померла 25.11.2007р., що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 26.11.2007р. міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області.

Відповідно до акту від 15.01.2010 року з ТОВ «Україна», ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 не проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 з 2007 року.

Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997р. відповідно до Закону України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що також закріплено в статтях 316, 317, 319, 321 ЦК України.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з правом володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України. Об’єктом права власності може бути, зокрема, житло – житловий будинок, садиба, квартира, як то передбачено ст.ст. 379, 382 ЦК України.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ч.2 ст.405 ЦК України, член сім’ї втрачає право користування житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік.

Згідно ст. 391 власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, оскільки позивач дійсно є власником спірної квартири, неповнолітній ОСОБА_2 вселився у її квартиру, як член її сім’ї (ст.64 ЖК України), однак понад рік в ній не проживає, що не заперечувалось законним представником відповідача, однак така причина не проживання як виїзд на постійне місце проживання до іншої квартири є неповажною причиною не проживання в квартирі, а тому позовна вимога в частині визнання неповнолітнього ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Окрім того ч.3 ст.29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Позовна вимога щодо зняття з реєстрації відповідача задоволенню не підлягає, оскільки ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні» встановлено, що однією з підстав зняття особи з реєстрації місця проживання є остаточне рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням, а позовну вимогу про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням судом визнано такою, що підлягає задоволенню. Щодо позовної вимоги про відшкодування за рахунок відповідача судових витрат та витрат на правову допомогу, вона також не підлягає задоволенню, оскільки пред’явлена до неповнолітньої особи, яка не має самостійного доходу, а відповідно не має і матеріальної можливості відшкодувати позивачу, понесені нею збитки, пов’язані із розглядом справи в суді.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5-11, 60, 84, 88, 208, 209, 213, 214, 215, 294 ЦПК України, ст.ст. 16, 29, 316, 317, 319, 321, 386, 391, 405 ЦК України, ст.ст.64, 107, 156 ЖК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ВГІРФО Комсомольського ВМП ХМВ УМВС України в Херсонській області, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Комсомольської у м. Херсоні ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням – задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2, 23.06.1999р.н. таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення через суд першої інстанції.

Суддя Н.К.Іванцова