Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2281/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Шепетько В. І.

Доповідач Белінська І. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

29.10.2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

Белінської І.М. - головуючої,

Франко В.А.,

Чельник О.І.,

при секретареві - Постоєнко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на частину квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_6 і ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, встановлення факту окремого проживання подружжя, встановлення факту перебування на утриманні за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 31 липня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Посилалась на те, що зазначена квартира є об»єктом права спільної сумісної власності її та її колишнього чоловіка ОСОБА_8, оскільки була придбана ними у період шлюбу.

Після розірвання шлюбу, яке відбулося 27.07.2007 року, питання розподілу їх з ОСОБА_8 спільного майна не вирішувалось.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер.

Відповідач ОСОБА_6, мати її колишнього чоловіка, яка фактично користується спірною квартирою, та є спадкоємцем спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_8, створює їй перешкоди у отриманні у нотаріальному порядку свідоцтва про право власності на ? частку квартири, відмовляючи у наданні їй правовстановлюючого документу та технічного паспорту.

За клопотанням ОСОБА_6 ухвалою суду від 21.04.2015 р. до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_7, який є сином позивача та ОСОБА_8, спадкоємцем останнього і який проживає у спірній квартирі з бабою, ОСОБА_6.

У травні 2015 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 звернулись із зустрічним позовом до ОСОБА_5, яким просили визнати за ними право на спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_8, по 1/2 частині спірної квартири за кожним, а також встановити факт окремого проживання померлого ОСОБА_8 і ОСОБА_5 з січня 2003 року по червень 2006 року у зв'язку із припиненням між ними шлюбних відносин. У липні 2015 року доповнили позов вимогою про встановлення факту перебування ОСОБА_8 на утриманні ОСОБА_6 з січня 2003 року по 06 жовтня 2004 року. Посилались на те, що спірна квартира належала ОСОБА_8 на праві особистої приватної власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 27.06.2003 р., оскільки з січня 2003 року ОСОБА_5 і ОСОБА_8 фактично припинили шлюбні стосунки. ОСОБА_5 покинула чоловіка, оскільки він став інвалідом 1-ї групи і потребував сторонньої допомоги, внаслідок чого ОСОБА_6 утримувала ОСОБА_8 і надавала йому матеріальну допомогу. Спірна квартира була придбана за її власні грошові кошти в сумі 9 121 грн., які були надані нею, ОСОБА_6, і не являлись спільними коштами подружжя.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 31 липня 2015 року первісний позов задоволено: визнано за ОСОБА_5 право власності на ? частину спірної квартири; у задоволенні зустрічного позову відмовлено; вирішене питання розподілу судових витрат.

Ухвалою від 18.08.2015 року виправлено описку щодо помилкового написання прізвища позивача у резолютивній частині рішення - ОСОБА_5 замість належного - ОСОБА_9

В апеляційній скарзі на зазначене рішення ОСОБА_7 та ОСОБА_6 просять скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов. Посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин справи, які суд вважав встановленими.

Заслухавши пояснення ОСОБА_6, ОСОБА_7, їх представників ОСОБА_10, які просили задовольнити апеляційну скаргу, представника ОСОБА_5 ОСОБА_11, яка вважала, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, та матеріали цивільної справи №1116/3532/12, колегія суддів вирішила, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Новоукраїнського районного суду від 31.07.2015 року - скасуванню у частині вирішення первісного позову з ухваленням нового рішення у цій частині про відмову ОСОБА_5 у задоволенні позову з таких підстав.

Задовольняючи позов про визнання за ОСОБА_5 права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зазначене майно є об»єктом права спільної сумісної власності позивача та її колишнього чоловіка, який помер, оскільки спірна квартира була придбана ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти колишнього подружжя. Суд також дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки про порушення свого права позивач дізналася лише після смерті чоловіка, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2.

Проте, з такими висновками не можна погодитись у повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.12.1995 року між позивачем та ОСОБА_8 було зареєстровано шлюб, який розірвано 10.02.2006 року. Від шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_8 мають одну дитину - сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За договором купівлі-продажу від 27.07.2003 року, укладеним у належній формі, ОСОБА_8 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1. Квартира придбана за 9 000 гривень.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер.

Згідно із ст.22 Кодексу про шлюб та сім»ю, який був чинним на час придбання спірного майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Термін «майно, нажите подружжям за час шлюбу», означає, що право спільної сумісної власності у подружжя виникало на майно, яке було придбане за кошти подружжя або (та) за рахунок їх спільної праці (ст.16,ч.1ст.17 Закону України «Про власність» (697-12)).

Вирішуючи питання щодо джерела, за рахунок якого була придбана спірна квартира, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем факту придбання її за рахунок власних коштів, одержаних від продажу нерухомого майна, належного їй на праві власності. При цьому суд вважав доведеним факт придбання квартири колишнім подружжям за рахунок їх спільних коштів з огляду на те, що покупцем квартири був ОСОБА_8, а не відповідач ОСОБА_6, та на встановлений рішенням Новоукраїнського районного суду від 18.03.2013 року факт наявності на час придбання квартири спільного бюджету подружжя, що підтверджується фактом перерахування позивачем на ім»я чоловіка грошей протягом 2004-2005 років.

Проте, суд не звернув увагу на те, що у позовній заяві позивач, обґрунтовуючи підставу набуття нею права власності на ? частину квартири, взагалі не посилалась на те, що зазначена квартира була придбана за рахунок коштів подружжя, а зазначала лише про те, що вона була придбана ОСОБА_8 у період шлюбу з нею.

Разом з тим, відповідач стверджувала, що фактично шлюбні відносини між її сином та позивачем припинилися у січні 2003 року, коли позивач виїхала до м.Москви на роботу, залишивши на її утриманні хворого чоловіка та малолітнього на той час сина ОСОБА_12. З того часу дитина постійно перебувала на її утриманні та вихованні. Рішенням виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради № 212 від 29.09.2005 року ОСОБА_6 дійсно було призначено опікуном над малолітнім ОСОБА_7, який залишився без батьківського піклування. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 13.11.2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про припинення права на отримання аліментів встановлено, що син позивача ОСОБА_12 з малолітнього віку проживає та перебуває на утриманні ОСОБА_6, його баби. Не спростовується позивачем і той факт, що у січні 2003 року ОСОБА_8 захворів, наслідком чого стала втрата працездатності та встановлення другої групи інвалідності у жовтні 2004 року. З 20.09.2005 року відповідачі зареєстровані за місцем проживання за адресою спірної квартири, що вбачається з копії домової книги.

Зважаючи на те, що позивачем не названо джерело, за рахунок якого була придбана спірна квартира з однієї сторони, та на наявність письмових доказів, долучених до справи, про те, що перед придбанням на ім.»я ОСОБА_8 квартири відповідачем ОСОБА_13 було здійснено відчуження двох об»єктів нерухомості (будинків) на загальну суму 7 000 гривень (т.1, а.с.147,148), позичено у ОСОБА_14 2000 гривень, за які була придбана квартира, що підтвердили свідки ОСОБА_15 і ОСОБА_14, у присутності яких ОСОБА_6 передала продавцю ОСОБА_16 9000 гривень, - з другої, - колегія суддів приходить до висновку про те, що спірна квартира не може бути визнана об»єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя, оскільки не зважаючи на те, що квартира була придбана у період шлюбу, проте не за кошти подружжя, а тому позивач не набула право власності на її частину. ОСОБА_6 пояснила, що сплатила власні кошти за придбану сином квартиру( надала йому матеріальну допомогу), оскільки у зв»язку із його тяжкою хворобою він потребував окремого житла.

Визнавши таким, що не потребує доказуванню факт перерахування позивачем колишньому чоловікові грошей у 2004-2005 роках, суд разом з тим, не з»ясував ні суму цих коштів, ні їх призначення, а тому дійшов необґрунтованого висновку про те, що сімейно-шлюбні відносини між подружжям Мороз тривали і протягом 2004-2005 років.

Відповідно до ч.4ст.319 ЦК України - власність зобов»язує. Позивач не надає доказів і навіть не посилається на обставини, які б свідчили, що з часу придбання квартири ( протягом майже 10 років) нею вчинялися якісь дії щодо її утримання, користування, тощо.

Крім того, зважаючи на те, що позивач не користувалася спірним майном, у тому числі і після розірвання шлюбу, висновок суду першої інстанції про те, що про порушення свого права вона дізналася лише після смерті колишнього чоловіка, не можна визнати обґрунтованим.

Згідно із ч.ч.8, 9 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім»ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною 2ст.72 СК України передбачено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Отже, за вищенаведених обставин, про порушення свого права позивач могла дізнатися 27.07.2007 року, тобто у день отримання нею свідоцтва про розірвання шлюбу, а тому має місце з її сторони пропуск позовної давності. Однак, враховуючи відсутність заяви відповідачів про застосування позовної давності, зазначена обставина не є підставою для відмови у задоволенні позову ( ч.2ст.20 СК України).

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним, обґрунтованим та справедливим, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_5 у задоволенні її позову.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду щодо відсутності законних підстав для задоволення зустрічного позову. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність відповідачами підстав для визнання за ними права на спадщину у судовому порядку. Вимога про встановлення факту окремого проживання подружжя, один з яких помер, не ґрунтується на положеннях чинного на час придбання спірної квартири законодавства, а щодо встановлення факту перебування на утриманні - не має правового значення для даного спору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, ч.5ст.88 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Новоукраїнського районного суду від 31 липня 2015 року скасувати у частині вирішення первісного позову та розподілу судових витрат і ухвалити у цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позову до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на ? частку квартири АДРЕСА_2.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі 20 днів з дня набрання ним законної сили.

ГОЛОВУЮЧА:

СУДДІ: