УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року Справа №876/9213/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 24 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу Державної автомобільної інспекції з обліку автомобільного транспорту м.Львова та автомобільно-технічної інспекції при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

23.06.2015 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу Державної автомобільної інспекції з обліку автомобільного транспорту м.Львова та автомобільно-технічної інспекції при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ВДАІ), у якому просив визнати дії відповідача неправомірними та скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення від 03.08.2014 Серії АА2 №964976 (далі - Постанова).

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 24 червня 2015 року у справі №466/4662/15-а адміністративний позов залишено без руху.

Не погодившись із постановленою ухвалою, її оскаржив ОСОБА_1, який покликаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити з таких міркувань.

Залишаючи без руху позовну заяву у справі, суд першої інстанції виходив із того, що позовна заява не відповідає ч.4 ст.106 КАС України, а саме не зазначено змісту позовних вимог та обставин, якими позивач обґрунтовує такі, зокрема норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ч.1 ст.108 КАС України вона підлягає залишенню без руху.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими.

Відповідно до ст.104 КАС України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції.

В силу вимог ст.107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема питання відповідності позовної заяви вимогам ст.106 КАС України.

Згідно з ст.108 КАС України, суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції в ухвалі про залишення позовної заяви без руху вказує, як на невідповідність позовної заяви вимогам ст.106 КАС України, те, що в ній не зазначено норм матеріального та процесуального права, якими позивач обґрунтовує зміст своїх позовних вимог.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що дотримання вимог ст.106 КАС України при поданні позовної заяви є обов'язковим.

В той же час, суд не повинен формально ставитися до виконання цього повноваження позивачем, оскільки виявлений недолік повинен бути таким, що перешкоджає суду вирішити питання про відкриття провадження в адміністративній справі.

Тобто, суд не повинен тлумачити положення КАС України у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі. Крім того, вказівки суду на недоліки позовної заяви і спосіб їх усунення мають бути чіткими і зрозумілими.

Щодо невідповідності позовної заяви ОСОБА_1 ч.4 ст.106 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), то слід вказати наступне.

Так, згідно вказаної правової норми, позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання, що свідчить про помилкове застосування судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки обставини на які він покликається регулюються п.4 ч.1 ст.106 КАС України.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.106 КАС України у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог згідно з частинами 4 і 5 ст.105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Із позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивачем чітко заявлено зміст своїх позовних вимог, які зводяться до визнання дій ВДАІ неправомірними та скасування Постанови, та наведено обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зокрема вказує, що: Постанову вважає незаконною, а притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП неправомірним, оскільки протокол про адміністративне правопорушення не складався та йому не вручався, а свідки йому невідомі та в його присутності такого не підписували; вказує, що запис в протоколі про те, що він відмовився від пояснення та підпису є безпідставним, оскільки йому цього ніхто не пропонував; постанову суду про притягнення його до адміністративної відповідальності йому не направлено, чим порушено його право на захист.

Відтак, позовна заява позивача відповідає вимогам п.4 ч.1 ст.106 КАС України.

Що ж до покликання суду першої інстанції на те, що позивачем не уточнено норм матеріального та процесуального права, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, то апеляційний суд зазначає, що таких вимог ст.106 КАС України не містить, а позивач не зобов'язаний вказувати такі у тій мірі, яку суд вважає достатньою, оскільки це не може змінювати обставин на які посилається позивач, а також може бути встановлено судом під час розгляду справи.

У зв'язку із наведеним, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, чим порушив його право на розгляд справи в адміністративному суді, гарантоване ст.6 КАС України.

Однак, одночасно апеляційний суд також звертає увагу суду першої інстанції на необхідність з'ясування ним при розгляді справи обставин передбачених п.5 ч.1 ст.107 КАС України, які необґрунтовано ним не враховані.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до цього ж суду для продовження її розгляду по суті.

Керуючись ст.ст.195, 196, 199, 204, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 24 червня 2015 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 09 листопада 2015 року.