№ 336/5715/15-ц

провадження № 2/336/2753/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" листопада 2015 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Дмитрюк О.В.,

при секретарі Петрові С.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - Управління Держземагенства у Запорізькому районі Запорізької області) про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинних споруд, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся 17.08.2015 р. до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинних споруд.

В позові зазначив, що йому на підставі договору купівлі-продажу від 12.09.2008 р., зареєстрованого в реєстрі за № 3624, договору купівлі-продажу від 10.08.2009 р., зареєстрованого в реєстрі за № 3691, та державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 28.11.2009 р. на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0521 га по АДРЕСА_1.

Належна йому земельна ділянка розташована поряд з земельною ділянкою АДРЕСА_2, що належить відповідачу. Проїзд до належної йому земельної ділянки можливо здійснити через загальний проїзд, який знаходиться в комунальній власності. Однак, він, як власник земельної ділянки АДРЕСА_1, не має можливості вільно володіти, користуватись та розпоряджатись нею, оскільки відповідач без його дозволу самовільно побудувала металевий паркан з воротами, чим перешкоджає йому вільно володіти земельною ділянкою.

В добровільному порядку ОСОБА_2 відмовляється усувати перешкоди в користуванні належною йому земельною ділянкою. З цього приводу у них неодноразово виникали сварки та у жовтні 2014 р., він був вимушений звернутись з заявою до Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області. На підставі висновку за результатами звернення громадян проведення перевірки було припинено та рекомендовано звернутись до суду з позовом.

З пояснень чоловіка відповідача, йому стало відомо, що проїзд, який знаходиться в загальному користуванні, приватизовано.

Згідно відповіді Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської Ради від 14.07.2015 р. йому повідомлено, що землі загального користування населених пунктів (вулиці, проїзд та інші) у відповідності до ч.4 ст.83 ЗК України не можуть передаватись у приватну власність.

Посилаючись на ст.ст.319, 321, 325, 328, 373, 391 ЦК України, ст.ст.78, 152 ЗК України, за позовом ОСОБА_1 просить усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2 шляхом знесення самочинно збудованого металевого паркану та воріт, які побудовані відповідачем ОСОБА_2 та стягнути з відповідача судові витрати.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову через його недоведеність та неповне з»ясування обставин справи.

Представник третьої особи - Управління Держземагенства у Запорізькому районі Запорізької області до суду не з»явився, до суду подана заява про розгляд даної справи за відсутності їх представника, з урахуванням письмових пояснень (а.с.57, 58).

Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, приймаючи до уваги позицію третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0521 га на підставі договорів купівлі-продажу, зареєстрованих в реєстрі за № 3624 від 12.09.2008 р., № 3691 від 10.08.2009 р., про що надано копію державного акту на земельну ділянку серії НОМЕР_1 (а.с.9).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об»єктів нерухомого майна щодо об»єкта нерухомого майна (а.с.65-66), ОСОБА_2 на підставі рішення суду від 23.09.2009 р. належить житловий будинок АДРЕСА_2.

Як вказує позивач, відповідач позбавила його можливості вільного проїзду до належної йому земельної ділянки, встановивши самовільно паркан з воротами на загальному проїзді, який є комунальною власністю. За таких обставин, ОСОБА_1 вважає, що самочинно збудована відповідачем споруда, підлягає знесенню.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права подання позову про знесення самочинно збудованого об'єкта, позивач в силу ст.ст.10, 60 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Позивач всупереч даних норм не довів порушень його права, як власника земельної ділянки, з боку відповідача по справі.

Так в обґрунтування позову, суду надані правовстановлюючі документи на земельну ділянку (а.с.3-10, 13-17), не підписаний та не затверджений повноваженими особами висновок за результатами звернення громадян від 14.11.2014 р. (а.с.11), інформація з Управління Держземагенства у Запорізькому районі Запорізької області про те, що станом на 20.07.2015 р. за даними Державного земельного кадастру земельна ділянка по АДРЕСА_2 не зареєстрована (а.с.18), роз»яснення Департаменту архітектури та містобудування від 14.07.2015 р. положень ч.4 ст.84 ЗК України (а.с.19), лист Управління з питань земельних відносин про те, що земельна ділянка між ділянками за адресою: АДРЕСА_2 та 48 на підставі договорів оренди не передавалась, рішення щодо передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 Запорізькою міською Радою не приймалось (а.с.20) та фотокартка (а.с.23).

Дані письмові докази не свідчать беззаперечно, що на земельній ділянці для загального проїзду саме відповідач створює перешкоди позивачу у користуванні його земельною ділянкою.

Позивач, всупереч ст. 60 ЦПК України, на підтвердження своїх вимог не надав суду доказів того, що його права, як власника, були порушені відповідачем. Судом не може розцінюватися як належний доказ фото паркану зеленого кольору, виконане позивачем власноруч.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом частин 4 та 7 ст. 376 цього Кодексу залежно від ознак самочинного будівництва зазначені в цих пунктах особи можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об»єкта або проведення перебудови власними силами чи за її рахунок; приведення земельної ділянки до попереднього стану або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту цієї статті в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

За змістом ст. 376 цього Кодексу вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19.11.2014 року у справі №6-180цс14, та у постанові від 17.09.2014 р. у справі №6-137цс14, які в силу ч.4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, єдиною підставою для знесення самочинно побудованих будівель є доведеність факту порушення ОСОБА_2 прав ОСОБА_1 самочинною забудовою.

Пунктом 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» передбачено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

В розумінні п. 26 даної постанови, за самочинне будівництво особу може бути притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Але, матеріали справи не свідчать, що з приводу самочинного будівництва, яке, на думку позивача, здійснила саме ОСОБА_2, органами державної влади вчинялися заходи реагування та відповідача було притягнуто до відповідальності.

Крім того, як вже зазначалось вище від особи, яка здійснила самочинне будівництво можна вимагати, окрім знесення, проведення перебудови об"єкту самочинного будівництва власними силами чи за рахунок особи; приведення земельної ділянки до попереднього стану або відшкодування витрат.

За таких обставин суд вважає, що позивач, визначившись з відповідачем, не довів, що саме ОСОБА_2 здійснила самочинне будівництво, чим порушила права ОСОБА_1 Не надано суду також і належних, допустимих доказів існування самих самочинних споруд у вигляді металевого паркану та воріт, про знесення яких просить позивач.

Відповідно до п.п.8, 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.10.2009 р. «Про судове рішення в цивільних справах», ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким; резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК.

З урахуванням наведеного, судом не встановлено законних підстав для захисту прав позивача у обраний ним спосіб через недоведеність позовних вимог.

У відповідності до ст..88 ЦПК України, стягненню з відповідача не підлягають і судові витрати.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 207, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - Управління Держземагенства у Запорізькому районі Запорізької області) про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинних споруд - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів після проголошення рішення суду апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.В.Дмитрюк