Справа № 352/3547/13-ц

Провадження № 22-ц/779/2101/2015

Категорія 21

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.

Суддя-доповідач Максюта І.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Матківського Р.Й., Ковалюка Я.Ю.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів дарування та Державного акту на право приватної власності на землю, та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів дарування за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Тисменицького районного суду від 23 січня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, посилаючись на те, що вона є дочкою ОСОБА_4 і ІНФОРМАЦІЯ_1 їй виповнилося 18 років. Їй стало відомо, що 24.04.2002 року між її матір'ю ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_6 ? частину житлового будинку по АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських споруд. та ОСОБА_7 було укладено договір дарування земельної ділянки та житлового будинку по АДРЕСА_1. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Тисьменицького нотаріального округу Шкіндер С.В. 24.04.2002р. за реєстровим № 988.

За два дні до цього, тобто 22.04.2002 року був посвідчений цим же нотаріусом договір дарування земельної ділянки біля вище вказаного будинку, площею 643 кв.м., згідно якого ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в рівних частинах земельну ділянку для обслуговування цього житлового будинку площею 643 кв.м.

Раніше будинок по АДРЕСА_1 та земельна ділянка біля будинку в АДРЕСА_2 також належала ОСОБА_7 і вона його відчужила в цілому її матері ОСОБА_10

Позивач зазначила, що вказані договори на користь ОСОБА_6 укладено з використанням стану здоров'я її матері, яка неодноразово проходила лікування у психоневрологічному диспансері, а тому діяла несвідомо. Також вказувала, що на момент посвідчення договору дарування частини житлового будинку вона і її сестра, були неповнолітніми, однак згоди на це органу опіки та піклування нотаріусом отримано не було. Посилаючись на положення ст.ст. 48, 55 ЦК України в редакції 1963 року зазначала, що оспорювана угода ущемляла особисті та майнові права її як неповнолітньої дитини та укладена особою, яка в силу свого захворювання не могла розуміти значення своїх дій. В зв'язку із цим вважала також недійсним договір дарування земельної ділянки в частині її відчуження ОСОБА_6 та виданий на його підставі Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0321 га серії НОМЕР_1 від 17.07.2002 року.

Просила визнати договір дарування ? частини будинку по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 та посвідчений 24.04.2002р. приватним нотаріусом Шкіндер С.В., зареєстрований в реєстрі Тисьменицького районного нотаріального округу за № 937. Визнати договір дарування земельної ділянки від 22.04.2002 року, укладений між ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідчений нотаріусом Тисьменицького районного нотаріального округу Шкіндер С.В. 22.04.2002р. в реєстрі за № 920 частково недійсним, в частині відчудження ОСОБА_7 ? частини земельної ділянки ОСОБА_6 Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 17.07.2002р. на 0,0321 га, виданий ОСОБА_6 (а.с. 1-5 т.1)

У лютому 2014 року ОСОБА_7 звернулась з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок. В обгрунтування позову вказала, що ОСОБА_4 на момент укладення договорів перебувала в такому стані, що не могла розуміти значення своїх дій.

Просила визнати договір дарування земельної ділянки та житлового будинку від 12.04.2002 року, згідно якого було подаровано ОСОБА_4 земельну ділянку НОМЕР_2, розміром 648 кв.м. та житловий будинок АДРЕСА_1 недійсним.

Визнати договір дарування земельної ділянки від 22.04.2002 року, згідно якого було подаровано ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в рівних долях земельну ділянку НОМЕР_3 розміром 643 кв.м. в АДРЕСА_2 недійсним. (а.с.67-68т.1)

Ухвалою Тисменицького районного суду від 12 березня 2014 року позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Тисменицького районного суду від 23 січня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини будинковолодіння по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідчений 24.04.2002 року приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Шкіндер С.В. та зареєстрований за №937.

Визнано частково недійсним договір дарування земельної ділянки від 22.04.2002 року, укладений між ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Шкіндер С.В. та зареєстрований за №920, в частині відчуження ОСОБА_7 1/2 частини земельної ділянки ОСОБА_6

Визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0321 га серії НОМЕР_4 виданий ОСОБА_6 17.07.2002 року. Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь держави судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.

Позов ОСОБА_7 задоволено частково.

Визнано частково недійсним договір дарування земельної ділянки від 22.04.2002 року, укладений між ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Шкіндер С.В. та зареєстрований в реєстрі за №920, в частині відчуження ОСОБА_7 1/2 частини земельної ділянки ОСОБА_6

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. (а.с. 161-165 т.1)

З даним судовим рішенням не погодився представник ОСОБА_6 ОСОБА_8, ним подана апеляційна скарга, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апелянт зазначив, що вирішуючи даний спір, суд не врахував, що в своїй позовній заяві ОСОБА_2 не вказала, яке саме право чи законний інтерес її порушено внаслідок укладення оспорюваних договорів дарування 1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки. Аналогічно відсутні відповідні висновки суду щодо порушення законного інтересу позивача і в ухваленому рішенні.

Крім того, суд не прийняв до уваги, що позивач не була стороною оспорюваних договорів, а отже не може бути особою, яка бере участь у справі про визнання правочину недійсним. Натомість, до участі у справі не залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору нотаріуса, що посвідчував правочини.

Апелянт вказав, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини щодо фізичного стану ОСОБА_4 та вчинення психологічного тиску на неї з боку ОСОБА_6

Також, поза увагою суду залишилась заява представника відповідача про застосування строків позовної давності, сплив якої є підставою для відмови у задоволенні позову. Так, оспорювані договори дарування були укладені у 2002 році, про що позивачу було достеменно відомо. В той же час, позов заявлено ОСОБА_2 в кінці 2013 року, а, отже, нею пропущено строк позовної давності. Однак, в рішенні суду відсутні будь-які мотиви відмови у застосуванні позовної давності.

Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_7 відмовити. (а.с.172-176 т.1)

Зазначена справа була предметом розгляду апеляційної та касаційної інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року касаційна скарга представника ОСОБА_6 ОСОБА_8 задоволена частково. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2015 року скасовано, справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. (а.с. 45-47 т.2).

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її необгрунтованою, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є таким, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 12.04.2002 року приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Шкіндер С.В. посвідчено договір дарування земельної ділянки та житлового будинку, зареєстрований в реєстрі за № 849, відповідно до умов якого ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла в дар земельну ділянку НОМЕР_2, розміром 648 кв.м., надану для ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться на території Павлівської сільської ради Тисьменицького району Івано-Франківської області, та житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 8 т.1).

Із договору дарування земельної ділянки від 22 квітня 2002 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 і ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Шкіндер С.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 920, виходить, що ОСОБА_7 подарувала в рівних долях ОСОБА_4 та ОСОБА_6, а вони прийняли в дар земельну ділянку НОМЕР_3, розміром 643 кв.м., надану для ведення господарства та обслуговування будинку, яка знаходиться на території Павлівської сільради Тисьменицького району Івано-Франківської області. (а.с.6 т.1)

24 квітня 2002 року укладений договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Шкіндер С.В., зареєстрований в реєстрі за № 937, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_6 належну їй ? частину житлового будинку НОМЕР_5 з відповідною частиною господарських будівель і споруд, який знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.7т.1).

Із державного акту на право приватної власності на землю, виданого на ім»я ОСОБА_6 серії НОМЕР_1 від 17.07.2002 року вбачається, що йому на підставі договору дарування від 22.04.2002р. передана у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого підсобного господарства земельна ділянка, площею 0,0321 га, розташована в с.Павлівка на території Павлівської сільської ради. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № НОМЕР_6 (а.с.9 т.1).

Згідно із відомостями, які містяться у свідоцтві про народження позивача ОСОБА_2, датою її народженння є ІНФОРМАЦІЯ_2, отже ІНФОРМАЦІЯ_1 їй виповнилося 18 років (а.с.10 т.1).

Із акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 307 від 06 жовтня 2014 року ОСОБА_4 страждає стійким хронічним психічним розладом - змішаними розладами особистості, стан стійкої декомпенсації з короткими ремісіями і соціально-трудовою дезадаптацією. ОСОБА_4 в силу свого захворювання не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час складання та підписання договору дарування ? частини житлового будинку 24.04.2002р. ОСОБА_6 зазначене захворювання істотно впливало на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в період з 10.04.2002р. по 24.04.2002р. (а.с.111-121)

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст.55 ЦК України (1963р.) та 225 ЦК України (2004р.), ст. 30 Земельного кодексу України (2001 року) та ст.120 ч.1 Земельного кодексу України та того, що ОСОБА_4 в момент укладення правочину не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати. Задовольняючи позов ОСОБА_7 частково, суд виходив з того, що позов її не підлягає задоволенню, оскільки не надано суду належних та допустимих доказів.

З такими висновками не погоджується колегія суддів, оскільки висновки суду суперечать обставинам справи, а також судом невірно застосовані норми матеріального права.

Суд не звернув уваги на те, що позивач ОСОБА_2 оспорювала договори дарування та Державний акт на право власності на землю з тих підстав, що вказаними угодами були порушені її особисті та майнові права як непонолітньої дитини. Сама ОСОБА_4 договори дарування не оспорює, є відповідачем по справі. Із пояснень сторін виходить, що вона недієздатною не визнавалась.

За положеннями частини першої статті 5 ЦК України (2003р.) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

На час укладення спірних договорів та отримання Державного акта на право власності на землю ОСОБА_6 діяли Цивільний кодекс України в редакції 1963 року, Земельний кодекс України в редакціїї 2001 року та положення Закону України «Про власність», 1991 року.

Отже, ці нормативно-правові акти підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР (чинного на час укладення договорів дарування) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Стаття 17 Закону України «Про охорону дитинства» регулює право дитини на майно. Згідно із ч. 3 цієї статті батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Тобто вимоги вказаної статті регулюють правовідносини щодо майна дитини й не можуть бути застосовані до правовідносин із відчуження жилого приміщення, стосовно якого в дитини є право користування.

1 січня 2006 року набрав чинності Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», відповідно до статті 12 якого для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

До набрання чинності цим Законом законодавство України не передбачало обов`язкової згоди органу опіки та піклування на відчуження нерухомого майна батьків, відносно якого їх діти мали лише право на користування.

Таким чином, до 1 січня 2006 року згода органів опіки та піклування на відчуження нерухомого майна необхідна була лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) майна, що відчужується.

Хоча і в матеріалах справи наявні докази, що позивач ОСОБА_2 станом на квітень 2002 року разом з матір»ю ОСОБА_4 проживала у будинку по АДРЕСА_1, не має у власності іншого житла, однак ці обставини не мають значення для вирішення справи, оскільки виходячи з предмета позову, мають значення лише майнові права дитини щодо об»єктів права власності. Оскільки позивач ОСОБА_2 не мала права власності ні в цілому, ні в частині на спірні житловий будинок та земельну ділянку, що визнається нею у судовому засіданні, тому позов є необґрунтованим і в його задоволенні слід відмовити.

Необгрунтованим також є позов ОСОБА_7 про визнання договорів дарування земельних ділянок та будинку, оскільки в силу ст. 3 ЦПК України право особи на звернення до суду виникає у разі порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів дійшла висновку, виходячи із змісту позовної заяви, що у зв'язку з укладанням договорів дарування права та інтереси ОСОБА_7 порушені не були, оскільки вона не мала намірів використовувати земельні ділянки, тому уклала договори дарування будинку та земельної ділянки.

Той факт, що ОСОБА_4 на момент укладання договорів перебувала в такому стані, що не могла розуміти значення своїх дій, не може бути підставою для визнання договорів дарування недійсними за позовом дарувальника, оскільки це не порушує жодних прав дарувальника.

Враховуючи те, що рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні обох позовів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Тисменицького районного суду від 23 січня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів дарування та Державного акту на право приватної власності на землю відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів дарування відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: І.О. Максюта

Р.Й.Матківський

Я.Ю.Ковалюк