Справа № 740/3344/15 Провадження № 22-ц/795/1949/2015 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Бережняк В. Д. Доповідач - Хромець Н. С.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіХромець Н.С.

суддів:Бечка Є.М., Лакізи Г.П.

при секретарі:Мартиновій А.В.

за участю:позивача ОСОБА_5, її представника адвоката Аніщенко О.Г., відповідача ОСОБА_7, його представника ОСОБА_8

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про визнання удаваним договору дарування, визнання права власності на частину житлового будинку,

в с т а н о в и в:

У липні 2015 року ОСОБА_5 заявила позов про визнання удаваним договору дарування 2/3 частин житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1, укладеного 20 січня 2005 року між ОСОБА_9 і ОСОБА_7, та про визнання за нею права власності на 4/9 частини будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, відступивши від засад рівності часток подружжя у спільному майні з врахуванням того, що з нею проживає неповнолітній син.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 08 вересня 2015 року задоволено позов ОСОБА_5, визнано удаваним договір дарування 2/3 частин житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1, укладений 20 січня 2005 року, визнано що між ОСОБА_7 і ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу 2/3 частин житлового будинку, визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/3 частину житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення. На думку відповідача, судом при вирішенні справи неповно вивчені обставини і докази, що мають істотне значення, та порушені норми процесуального права, зокрема ст.ст. 214, 215 ЦПК України. Крім того, відповідач посилається на порушення судом норм матеріального права, а саме статей 257, 267 ЦК України, оскільки суд проігнорував заяву відповідача про застосування позовної давності і не навів у рішенні мотивів, які б свідчили про те, що позовна давність не пропущена. Відповідач також вважає, що відповідно до ч.2 ст. 218 ЦК України, рішення у даній справі не може ґрунтуватись на показаннях свідків.

У судовому засіданні відповідач та його представник підтримали апеляційну скаргу. Позивач та її представник скаргу не визнали.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові, виходячи з наступного.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

По справі встановлено, що 20 січня 2005 року приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу посвідчено договір дарування, за яким ОСОБА_9 подарувала, а ОСОБА_7 прийняв у дар 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на пояснення дарувальника ОСОБА_9 про дарування будинку сім'ї з оформленням на ім'я ОСОБА_7 із зобов'язанням останнього погасити комунальні борги і прийшов до висновку що договір не є договором дарування, оскільки договір встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника певні дії.

Такі висновки суду не можна визнати обґрунтованими. Пояснення ОСОБА_9, які вона давала 22 липня 2015 року працівникові міліції під час перевірки заяви ОСОБА_5 про шахрайство не можна визнати безспірним доказом укладення договору купівлі-продажу. До того ж, ОСОБА_9 у заяві на ім'я начальника Ніжинського міського відділу УМВС України в Чернігівській області повідомила про неправильне викладення її пояснень працівником міліції (а.с. 86). Крім того, навіть у разі доведеності факту домовленості сторін договору про погашення обдарованим комунальних боргів дарувальника, цю обставину не можна визнати доказом укладення саме договору-купівлі-продажу, а не якогось іншого правочину, оскільки не встановлена істотна умова договору купівлі-продажу - ціна об'єкта продажу, а також не доведено умислу обох сторін договору на укладення удаваного правочину.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Проте, суд прийшов до висновку, що укладений договір дарування є удаваним, та фактично між сторонами був укладений договір купівлі-продажу на підставі пояснень сторін та показів свідків. Інших доказів, які б підтверджували фактичне укладення між сторонами договору купівлі-продажу позивачем не надано.

До того ж для визнання правочину удаваним слід мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна, у тому числі житлового будинку, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст. 218 ЦК України передбачено, що заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Стверджуючи про фактичне укладення відповідачами договору купівлі-продажу частини житлового будинку, позивач не надала жодного письмового доказу укладення між сторонами такого договору ( розписки про отримання грошей, письмової домовленості між сторонами про купівлю-продаж чи порядок розрахунків між сторонами договору або інших документів), а також інших належних і допустимих доказів.

Відтак, висновок суду про удаваність договору дарування і укладення між ОСОБА_9 і ОСОБА_7 20 січня 2005 року договору купівлі-продажу є необґрунтованим, судом не застосована ч.1 ст. 218 ЦК України, яка підлягає застосуванню, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає, оскільки доводи позивача про те, що їй стало відомо про договір дарування лише у 2014 році безспірними доказами не спростовані. До того ж, за наявності підстав для відмови у позові за недоведеністю суд відмовляє у позові заме з цих підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити .

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 вересня 2015 року скасувати.

У позові ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про визнання удаваним договору дарування, визнання права власності на частину житлового будинку відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: