Справа № 127/18472/15-ц

Провадження № 2/127/5633/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2015 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М,

при секретарі Гороховій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_2 про стягнення нарахованої, але не виплаченої частини заробітної плати при звільненні, середнього заробітку та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 в серпні 2015 року звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення нарахованої, але не виплаченої частини заробітної плати при звільненні, середнього заробітку та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.06.2015 року на підставі наказу № 1750-к від 26.06.2015 року позивача було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вважає, що з нього незаконно було утримано та невиплачено заробітну плату в сумі 14925,24 грн. Так, на виконання рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 11.03.2013 року з нього стягувались аліменти на утримання дитини - сина ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Однак постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції від 26.06.2015 року, яка отримана відповідачем в той самий день, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/603/116/12, виданого 13.03.2013 року Бердичівським міським судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів в розмірі ? частини закінчено та припинено проведення утримання із заробітної плати боржника.

В зв'язку з цим просив стягнути з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату, середній заробіток за весь час затримки з врахуванням індексу інфляції та моральну шкоду в сумі 5000 гривень.

В ході судового розгляду представник позивача заявлений позов підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову з тих підстав, що грошові кошти в сумі 14925,24 грн. були перераховані в рахунок заборгованості по аліментам.

Залучена в якості третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, хоча належним чином повідомлялась про час та місце судового розгляду, в зв'язку з чим суд розглянув справу у її відсутність.

Вислухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 28.11.2013 року було залишено без змін рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 11.03.2013 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 19.06.2013 року про стягнення з позивача на користь відповідача аліментів на утримання дитини - сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25.05.2010 року та до досягненням дитиною повноліття.

ІНФОРМАЦІЯ_2 вказана дитина - син ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданого 05.12.2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Бердичеву реєстраційної служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції у Житомирській області.

Однак, незважаючи на наявність у боржника ОСОБА_1 заборгованості по сплаті аліментів, державний виконавець Бондаренко Є.С. на вимогу позивача 25.12.2013 року винесла постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, 50 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв'язку зі смертю стягувача. 15.08.2014 року за наслідками проведеної перевірки матеріалів виконавчого провадження за № 37642781, заступником начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві винесено відповідну постанову за №171, якою дії державного виконавця визнано такими, що вчинені з порушенням вимог статей 11, 49, 74 ЗУ «Про виконавче провадження», державним виконавцем було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника ОСОБА_1 - стягнення проводити щомісячно, з усіх видів заробітку в розмірі 50%, з них 25% - поточні аліменти, інше 25% - борг, який нарахувати згідно заробітної плати боржника ОСОБА_1, починаючи з 25.05.2010 року, а також згідно виконавчого провадження за №37642781 від 18.04.2013 року, починаючи з 25.05.2010 року боржнику ОСОБА_1 нарахована заборгованість по аліментах в сумі 78.097,00 грн., залишок заборгованості по аліментах станом на 25.12.2013 року становить 64.088,32 грн. Крім того, було винесено постанову про скасування процесуального документу, а саме постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.12.2013 року та 15.08.2014 року державним виконавцем Соловйовим В.В. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження за №37642781. Зазначена постанова за №171 передбачає стягувати з боржника ОСОБА_1 не поточні аліменти, а стягнути з нього залишок заборгованості по сплаті аліментів в сумі згідно довідки-розрахунку ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції від 28.11.2014 року зазначено що слід проводити утримання з усіх видів заробітку (доходу), що належить до виплати боржнику ОСОБА_1 після відрахування податків, в розмірі 50 % щомісячно заробітної плати вираховувати борг, який станом на 25.12.2013 становить 64088,31 грн.

Рішенням Бердичівського районного суду Житомирської області від 30.04.2015 року припинено стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25.05.2010 року, до досягненням сином повноліття, на користь його матері - ОСОБА_2, яке здійснюється на підставі рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 11.03.2013 року, починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_2, що є датою смерті його сина ОСОБА_3

Згідно постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції від 26.06.2015 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/603/116/12, виданого 13.03.2013 року Бердичівським міським судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів в розмірі ? частини закінчено та припинено проведення утримання із заробітної плати боржника (а.с. 21). Копія даної постанови вручена відповідачу 26.06.2015 року (а.с. 22).

В ході виконавчого провадження з ОСОБА_1 було стягнуто в січні 2015 року - 4265,49 грн., в лютому 2015 року - 3730,18 грн., березні 2015 року - 4592,54 грн., квітні 2015 року - 3986,72 грн., травні 2015 року - 4287,88 грн., в червні 2015 року - 14925,24 грн.

30.06.2015 року на підставі наказу № 1750-к від 26.06.2015 року позивача було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно виписки сума нарахованого загального доходу позивача за червень 2015 року склала 52521,73 грн., що включає в себе наступні види нарахувань:

оплата за відпрацьовані дні згідно окладів - 6405,00 грн.,

грошова компенсація за невикористану відпустку - 32041,92 грн.,

індексація доходів - 744,50 грн.,

оплата лікарняних 5 днів (хвороба) - 2495,65 грн.,

вихідна допомога при скороченні працівників - 10286,66 грн.,

премія за повернення проблемної заборгованості - 548,00 грн.

Ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» вказує, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 69 Закону України «про виконавче провадження» підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти стягувачу у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а якщо такий строк не встановлено - до десятого числа кожного місяця, наступного за звітним.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За таких обставин суд приходить до висновку, що здійснення відрахування коштів в сумі 14925,24 грн. було незаконно здійснено відповідачем 30.06.2015 року після отримання 26.06.2015 року постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження. Ст. 14 ЦПК України вказує, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

На підставі ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин. Статтею 34 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року N 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року N 692), компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.

Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

За наявності зазначених умов у тому самому порядку компенсації підлягає сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасною її виплатою.

Частина 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначає, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Суд вважає, що системний аналіз вищезазначених правових норм вказує на те, що оскільки виплата всіх належних сум за затримку розрахунку при звільненні, яка пов'язана з трудовими правовідносинами, є оплатою праці, тому всі належні до виплати суми повинні бути включені як складова до заробітної плати, яка повинна бути сплачена у повному обсязі при остаточному фактичному розрахунку.

Також суд вважає, що для обчислення середньоденної заробітної плати слід керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (надалі Порядком).

Згідно абзацом третім п. 2 зазначеного Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року та від 11 червня 2014 року.

Судом було здійснено власний обрахунок суми, яка підлягає стягненню, оскільки відповідач розраухнку середнього заробітку не надав та критично оцінив наданий позивачем розрахунок. Так, згідно довідки № 04-7-1224 від 02.07.2015 року та виписки з оосбового рахунку заробітна плата позивача за останні два місяця складала разом 17066,06 грн., а саме: в травні 2015 року 10661,06 грн. та у червні 2015 року - 6405,00 грн. (а.с. 13, 55).

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні: 17066,06:33 (число відпрацьованих робочих днів, травень 2015 р. (18 роб.дн.), червень 2015 року (15 роб.дн.)=517,15 грн.

Згідно Листа Міністерства соціальної політики № 10196/0/14-14/13 від 09.09.2014 р. «Про розрахунок норми тривалості робочого часу за 2015р.» в липні 2015 р. - 23 робочих днів, у серпні 2015 р. - 20 робочих дня, вересні 2015 р. - 22 робочих дня, в жовтні 2015 р. по 29.10.2015 р. 20 робочих днів. Таким чином, за період з 01.07.2015 р. по 29.10.2015 р. - 85 робочих днів. Тому розрахунок повинен складатися таким чином: 517,15 (середньоденна заробітна плата)*85 (робочі дні) = 43957,75 грн., що і повинно бути стягнуто з відповідача.

Індекс інфляції в липні 2015 року становив 99,0%, серпні 2015 року - 99,2%, у вересні 2015 року - 102,3%. Тому сума індексації за нараховану, але не виплачену заробітну плату має становити 14925,24 грн. * 1,023 = 343,28 грн., а за середній заробіток за весь час затримки - 22237,45 грн. (заробітна плата за липень, серпень 2015 року) * 1,023 =511,46 грн.

Щодо заявлених вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 гривень, суд виходить з наступного.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Абз. 1 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснює, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Враховуючи ту обставину, що заробітна плата працівника є єдиним джерелом для влаштування свого життя та життя своєї родини, а відсутність грошових коштів на це привело до втрати нормальних життєвих зв'язків та додаткових зусиль з боку позивача для організації свого життя, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення моральної шкоди, однак, виходячи з принципу розумності і справедливості, такі вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню на його користь моральної шкоди у розмірі 1000 гривень.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 607 гривень 38 копійок, від сплати якого позивач був звільнений при подачі позову.

Керуючись ст.ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. 50 Закону україни «Про виконавче провадження», ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 14925 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) гривень 24 копійки та компенсацію згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» в розмірі 343 (триста сорок три) гривні 28 копійок, середній заробіток за весь час затримки за період з 01.07.2015 року по 29.10.2015 року в сумі 43957 (сорок три тисячі дев'ятсот п'ятдесят сім) гривень 75 копійок та компенсацію згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» 511 (п'ятсот одинадцять) гривень 46 копійок без урахування обов'язкових податків та зборів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1000 (одна тисяча) гривень.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» на користь держави судовий збір в сумі 607 (шістсот сім) гривень 38 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня проголошення, а особами, які не були присутні - в той самий строк з моменту отримання копії рішення.

Суддя