Справа №22ц-749 2010 р. Головуючий у 1 інстанції Канівський О.М.

Категорія п.28 Доповідач: Петричка П.Ф.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2010 року березня 22 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого Петричка П.Ф.

Суддів Зверхановської Л.Д., Цяцяка Р.П.

при секретарі: Безп”ятко О.І.

з участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 28 жовтня 2009 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

встановила:

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково, з відповідачки в користь позивача стягнено 523487, 02 грн. завданої матеріальної шкоди, 5000 грн. витрат на правову допомогу, судовий збір 1700 грн.ЗО коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, 480 грн. за розрахунок вартості робіт, а в задоволенні решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача вказав, що суд повинен був встановити чи був укладений між сторонами договір доручення, чи виконав позивач його умови і які витрати поніс на виконання доручення, але встановив обставини, які не мають значення для справи. Суд не з”ясував характеру правовідносин між сторонами, це - договір доручення чи договір про спільну діяльність, чи договір будівельного підряду. Незважаючи на положення ч.1ст. 208 ЦК України суд зробив висновок, що для договору доручення не. встановлено обов’язкової письмової форми і обґрунтував рішення поясненнями свідків, хоча недотримання сторонами письмової форми право чину не передбачає доведення його показаннями свідків. Суд врахував пояснення позивача не допитавши його як свідка, безпідставно взяв до уваги представлені позивачем чеки і накладні на будівельні матеріали, які позивач купляв на спорудження свого будинку в с.Суховолі, врахував зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва на вул.Пильникарській, 18 у м.Львові, який ґрунтується на відсутньому робочому проекті і передбачає статті витрат, яких не може бути в принципі. Суд безпідставно послався на боргові розписки позивача, які є неналежним доказом і квитанції про сплату комунальних послуг на ім”я відповідачки, якими неправомірно заволодів позивач, не обґрунтував висновку про поважність пропуску строків позовної давності, не врахував дій, які доручала відповідачка вчинити позивачу. У випадку доручення на здійснення реконструкції будинку, позивач повинен був вчинити таке ' відповідно до законодавства, розробити і погодити документацію, а самовільне будівництво не породжує права власності на нього. Оскільки відповідачка не може набути права власності на майно створене повіреною особою, то відповідно повірена особа не має права на відшкодування понесених витрат, оскільки доручення не виконане.

Просила скасувати рішення суду і відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача в підтримання скарги, заперечення позивача і його представника, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає її підставною і обґрунтованою.

.Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним! обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повного і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються я« на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Серед інших питань, які вирішує суд під час розгляду іухвалення рішення

за ст. 214 цього Кодексу, суд вирішує: чи мали місце обставини, якими

обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони

підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Розглядаючи спір, ухвалюючи рішення і частково задовільняючи позовні вимоги, суд виходив із положень ст.ст. 205-208, 526, 639, 1000 ч.2ст.1007 ЦЮ України, вважаючи, що між сторонами спору було укладено усний договір> доручення умови якого позивач виконав повністю, а довіритель не виконав' обов”язку відшкодувати повіреному витрати, пов”язані з виконанням доручення.

Однак з таким висновком суду погодитись неможливо.

Цитуючи в обґрунтуванні рішення ст. 1000 ЦК України і застосовуючи її для часткового задоволення позовних вимог суд не врахував вимог і змісту цієї' . норми закону та відповідності її об’єктивним обставинам справи.

Посилаючись на ч,1 ст.205 ЦК щодо права вибору сторонами форми правочину, задовільняючи вимогу в частині стягнення в користь позивача 523487,02 грн., за твердженнями позивача витрачених на виконання договору доручення, суд не врахував вимог ст.208 ч.Іп.З цього Кодексу та наслідки недотримання письмової форми договору, передбачені ч.З ст. 218 ЦК.

Крім цього потреба письмової форми договору доручення вбачається зі! змісту ст.ст. 1000-1010 ЦК України.

Одночасно із твердженням про встановлення наявності між сторонами спору договору доручення, суд стверджує встановлення факту укладення усного: договору згідно якого відповідач надає позивачу грошові кошти в порядку дольової участі в будівництві житлового приміщення, а позивач використовує ці кошти на д будівництво житлового приміщення та після закінчення будівництва передає відповідачу наявну в нього документацію для переоформлення права власності на новостворене майно на ім”я сина позивача ОСОБА_5 та його дружини, дочки відповідачки ОСОБА_6 (а.с.251). Таку домовленість підтверджували позивач і його представник в судовому засіданні в апеляційному суді.

Однак, наведені обставини виключають укладення договору доручення, вони суперечать змісту такого договору, визначеному застосованою судом ст. 1000 ЦК України і в цьому випадку вбачаються ознаки інших угод, при умові дійсного існування таких.

Посилаючись на згадану обставину суд не врахував, що жодної документації, які міг би передати відповідачу, позивач не замовляв, не встановлював і така відсутня, що підтвердив позивач у суді.

Крім того, суд не врахував наявних у справі документів: відповіді Галицької районної адміністрації та Управління архітектури Львівської міської ради (а.с.208,23і), які заперечували вирішення питань реконструкції і прибудови.

Тобто, при підтвердженні факту прибудови, надбудови чи реконструкції на вул. Пильникарській, 14 у м.Льеові такі є самочинним будівництвом із наслідками передбаченими ст.376 ЦК України.

Об’єкт самочинного будівництва не є об’єктом права власності. Особа, яка здійснила самочинн з будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Тут недоречним є посилання суду на постанову Пленуму Верховного Суду України від 4.10.1991 р. № 7 із наступними змінами „ Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок”.

Посилаючись на довіреність від 27.02.2004 р. видану ОСОБА_7, як на підтвердження укладення договору доручення з повноваженнями дольової участі в будівництві, суд не взяв до уваги змісту цієї довіреності та, що за нею відповідачка уповноважувала ОСОБА_8, або позивача вчинити певні конкретні дії, які однозначно визначені в довіреності, а саме бути її представником в органах державної влади, органах нотаріату, в усіх кооперативних, державних господарських організаціях та установах з питань зміни статусу належної їй квартири № 1 на вул. Пильникарській, 14 у м.Львові, приватизації земельної ділянки за цією адресою, оформлення договору на пре ведення реконструкції та капітального ремонту згаданої квартири та надавались певні права на виконання представництва за цією довіреністю (а.с.242,243).

Тобто, про спільне будівництво, чи взагалі будівництво і реконструкцію з прибудовами і надбудовам і в довіреності не йшлося і до цього відповідачка не зобов’язувала позивача.

На вчинення визначених в довіреності дій позивач дійсно звертався у ЛОДКП „Бюро технічної документації та експертної оцінки” з питанням приватизації державного житлового фонду і 26.07.2004 р. сплачував за послугу (а.с.257), однак ця дія не підтверджує договору на будівництво та виконання такого.

Доводи представника відповідача щодо перерахування позивачу 4.06.2004 р. відповідачкою коштів (а.с.170) для виконання дій визначених довіреністю не спростовані позивачем.

Обезличені чеки та квитанції на будівельні матеріали однозначно не стверджують їх придбання саме позивачем та використання на реконструкцію квартири відповідачки як і долучені до матеріалів справи розписки позивача про позички грошей, що безпідставно врахував суд.

Придбання земельної .ділянки і отримання дозволу і а виконання будівельних робіт в 2006 році в с.Суховоля сином позивача не виключає саме по собі можливості використ ння будівельних матеріалів, придбаних в 2004 р.

Стягуючи з відповідача у користь позивача 523487,02 грн. в порядку відшкодування завданої ш оди, суд не визначив у рішенні у чому полягає завдана матеріальна шкода і послався на „ кошторисну документацію реконструкції житлового будинку по вул. Пильникарській, 14 у м.Львові’" (а.с./-33) із зведеним розрахунком у 642013 грн., відхиливши ПДВ (а.с.252).

Аналіз зведеного кошторисного розрахунку вартості буді, підтверджує доводи апелянта щодо безпідставності посилання у зга кошторисі на робочий проект, при відсутності такого, що визнав позивач необгрунтоване нарахування витрат, яких об’єктивно не могло бути, зс додаткові витрати на роботи у зимовий період, при твердженні позивав ведення робіт з квітня по листопад 2004 р., утримання служби замовника і ві на постійний нагляд, на проектні, вишукувальні роботи, в лрахузанг фінансування і матеріально-технічне забезпечення сільських пожежних кокомунальний податок та ін.

Крім того визначена кошторисом і визнана судом сума ще раз підтвер необхідність укладення письмової угоди відповідно до положень п Зч. 1 ст.20і України і в силу ч.2ст.218 цього Кодексу існування угоди не може ґрунтуватись на свідченнях свідків.

Відповідно до ст.206 ЦК України угода, на яку посилаються позивач, пр дійсній наявності не могла повністю бути виконаною в момент її вчиненні і могла укладатись усно.

Відтак при розгляді справи і ухваленні рішення суд не встановив дійсн обставин справи, безпідставно вважав доведеними обставини, які встанови зробив невідповідні висновки по встановлених обставинах і неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду слід скасувати і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні безпідставного позову.

На підставі ст.ст. 13.16,203, 206-208,218,376, 875-879,1000-1010,1130,1131 ЦК України, ст. 152 ЖК України, керуючись ст.ст. 10,1 1,57,60,212-215,303- 305,307ч.1п.2,309ч.1п.п. 1-4,313,314,316,319 ЦГІК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 задоволити.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 28 жовтня 2009 р. скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього і часу може бути оскарженим у касаційному порядку протягом двох місяців подачею касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий

Судді