Справа№ 22ц-248 /2010р.
Категорія 33
Головуючий у 1 інст. Серьодкіна І.М. Доповідач: Петричка П.Ф.
УХВАЛА ІМЕНЕМУКРАЇНИ
2010 року березня 15 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Петричка П.Ф.
Суддів: Зверхановської Л.Д., Цяцяка Р.П.
При секретарі: Панчуку І.С.
З участю позивачки ОСОБА_1, її представника
ОСОБА_2, представників відповідачів ОСОБА_3,
ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 вересня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України у Львівській області, Державного казначейства України, прокуратури Франківського району м. Львова, прокуратури Львівської області про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, -
встановила:
Оскаржуваним рішенням відмовлено в задоволенні позову.
Вважаючи рішення незаконним, в апеляційній скарзі позивачка вказала на безпідставне застосування судом в обґрунтуванні рішення ч. 4 ст. 1176 ЦК України щодо відсутності підстав для відшкодування шкоди в зв’язку із самообмовою позивачки в кримінальній справі оскільки діючий цивільний кодекс України вступив у дію з 1.04.2004 року і не може бути застосований до правовідносин, учасником яких вона була. Кримінальна справа була порушена 29.03.1999р., а припинена 7.11.2005р. Підставою для порушення кримінальної справи і притягнення як обвинуваченої були не покази позивачки, а матеріали інвентаризації і покази керівника магазину. Визнання позивачкою себе винною було вимушеним на етапі розслідування і таке неможливо визнати самообмовою. По зібраних доказах суд зробив безпідставний висновок щодо відсутності підстав для відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Просила скасувати рішення суду ухвалити нове і задоволити позовні вимоги.
Заслухавши доповідача, пояснення позивачки і її представника в підтримання скарги, заперечення представників Львівського міського управління, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області та Державного казначейства України, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Розглядаючи спір ухвалюючи рішення і відмовляючи в задоволенні позову суд підставно керувався ч. 4 ст. 1176 ЦК України, встановивши і перевіривши, що внаслідок самообмови позивачка перешкоджала з’ясуванню істини і цим сприяй порушенню проти неї кримінальної справи, застосованню до неї обмеження підпискою про невиїзд.
Даючи первісні довільні пояснення щодо обставин пов’язаних з контрольної закупкою і недостачею товарів у магазині, в якому працювала, будучи допитана свідок із попередженням про кримінальну відповідальність за відмову від дачі пояснень та за дачу завідомо неправдивих показань по ст.ст. 178, 179 КК України,і далі як обвинувачена, позивачка постійно давала пояснення, що неодноразові брала з магазину для власних потреб і потреб своєї сім’ї промислові товарі, послідовно і детально перераховуючи їх назви, кількість і мету. Вину у вчиненому! визнавала і каялася у вчиненому.
30.04.1999 року позивачка подала заяву про закриття кримінальної справило ст. 7 КПК України і постановою слідчого справа була закрита із обґрунтуванні визнання нею вини. Підписку про невиїзд було скасовано ( кримінальна справа № 144 - 5390 т. 1 а.с. 33, 99, 106, 121 - 123). Цієї постанови Крамарівська СУ встановленим порядком не оскаржувала.
Подаючи 23.07.1999р. заяву начальнику ЛМУ ГУМВС України у Львівські області ОСОБА_1 інформувала про зловживання завідуючої магазини ( директора ТзОВ - „Надія - 2” ) ОСОБА_5 та даючи пояснення в зв’язку іі перевіркою працівниками міліції викладеного у заяві, вона не заявляла пре застосування до неї фізичного чи морального тиску на неї при проведенні слідства спонукання до дачі визнавальних пояснень ( кр. справа т. 1 а.с. 126 - 133).
Детально аналізуючи матеріали кримінальної справи №144 - 5390
Франківського РВ ЛМУ колегією встановлено, що подальші скасування постанов про закриття справи по суті були обумовлені неодноразовими систематичним зверненнями і скаргами ОСОБА_1 щодо порушень директора ТзОЕ ОСОБА_5, щодо порушень закону працівниками міліції ОСОБА_6 і Чорним' І.О. і які були пов’язані із самою ОСОБА_1
При цих зверненнях ОСОБА_7 не оскаржувала дій слідчих щодо, морального чи фізичного тиску на неї при дачі вільних пояснень, показань як свідка підозрюваної і обвинуваченої за порушення порядку слідства. Слідчі не притягувались до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності.
При подачі 25.10.2002 р. заяви про порушення кримінальної справи проти ОСОБА_5 в прокуратуру Франківського району м. Львова позивачка особисто зауважувала на самооговір.
Матеріали кримінальної справи спростовують доводи апелянта щодо вимушеного визнавання нею вини.
По суті, визнавальні пояснення позивачки сприяли хибному слідству, що у кінцевому наслідку привело до незавершення досудового слідства по факту крадіжки колективного майна.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що вникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Заявивши 21.12.2006р. позов, ОСОБА_1 посилалась на обставини, які виникли у березні 1999р. і продовжувались впродовж 8 років, вимагаючи відшкодування втраченого заробітку за 1999 - 2006 роки та відшкодування 100 000 грн. моральної шкоди. Тобто щодо відносин які продовжували існувати після набрання чинності ЦК України.
Тому безпідставними є посилання апелянта щодо безпідставності застосування судом норми ст. 1176 ЦК України.
Внаслідок неодноразових скасувань постанов про закриття кримінальної справи з різних підстав останньою постановою в.о. прокурора Франківського району м. Львова від 7.11.2005 р. припинене кримінальне переслідування ОСОБА_1 у кримінальній справі № 144 - 5390, порушеної проти неї за ознаками вчинення злочину передбаченого ст. 84 ч. 1 КК України ( в редакції 1960р.) а порушену за ознаками вчинення злочину передбаченого ст. 84 ч. 1 КК для проведення досудового слідства кримінальну справу скеровано до Франківського РВ ЯМУ. Постановою дізнавача цього райвідділу від 3.11.2006р. дізнання зупинено за ст.ст. 108, 206 ч. З КПК України, в зв’язку із неможливістю встановлення осіб, які скоїли злочин і невідомістю місця їх перебування ( кр. справа т. 4 а.с. 111-113, 141).
Отже, рішення суду ґрунтується на повно всебічно і об’єктивно з’ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст. 10,11, 57,60, 212 - 215 ЦПК України, Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, ст. 1176 ЦК України, доводи апеляційної скарги його не спростовують, тому підстав для скасування рішення нема.
Керуючись ст.ст. 303 - 305, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313 - 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 вересня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскарженою в касаційному порядку протягом двох місяців подачею касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді: