Справа №22ц-516 2010 р. Категорія п.44

Головуючий у 1 інстанції Ванівський О.М. Доповідач: Петричка П.Ф.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2010 року березня 15 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого Петричка П.Ф.

Суддів Зверхановської Л.Д., Цяцяка Р.П.

при секретарі: Панчуку І.С.

з участю: ОСОБА_1ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 19 листопада 2009 р. по справі за позовом представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

встановила:

Оскаржуваним рішенням позов задоволено, неповнолітню ОСОБА_5 визнано такою, що втратила право користування житлом - квартирою № 8 на вул. Скельній, 5 у м.Львові і зобов’язано орган реєстрації зняти її з реєстрації в цій квартирі.

Вважаючи, що необгрунтоване і незаконне рішення грубо порушує права дитини, в апеляційній скарзі відповідачка вказала, що позивач ОСОБА_1 не позбавлений батьківських прав, зобов’язаний перед дочкою як і відповідачка. Проживання дитини з матір”ю після розірвання шлюбу у зв’язку з відносинами, що склались, не може трактуватись судом як поважна причина відсутності в спірній квартирі, оскільки вона не залежить від волі дитини і покладається на розсуд батьків.

Висновок органу опіки і піклування є рекомендаційним, а права дитини охороняються Законом України „Про охорону дитинства”. Наведених обставин суд не врахував.

Просила скасувати рішення суду, ухвалити нове і відмовити в задоволенні

позову.

Заслухавши доповідача, пояснення відповідачки в підтримання скарги, заперечення позивача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її слід задоволити.

Відповідно до. ст.141 СК України мати і батько мають рівні обов’язки щодо дитини розірвання шлюбу не звільняє від обов’язків Щодо дитини.

За ст. 160 цього Кодексу місце проживання дитини, яка не досяі років, визначається за згодою батьків, а, якщо батьки проживають окремо проживання дитина визначає особисто, досягнувши чотирнадцятирічного Частина 4 ст.29 ЦК України визначає, що місцем проживання особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одні Розглядаючи спір, ухвалюючи рішення і задовільняючи позовні ви не врахував об’єктивних обставин, вимог згаданих норм закону і, посила ст. 405 ЦК України, зробив безпідставний висновок, що у віці неповних п’я малолітня дочка позивача протягом одного року не проживала в спірній без поважних причин.

Колегія суддів бере до уваги, що спір між сторонами - к подружжям, стосується їх малолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 яка до 8.02.2008 р. не була зареєстрована у жодній квартирі і за згодою б зазначеного часу була зареєстрована у спірній квартирі, проживаючи у ній з дня народження, оскільки тодішнє подружжя теж проживало в цій квартирі користуючись нею у відповідності з положеннями ст. 156 ЖК України, вселилась і проживала в квартирі як член сім”ї співвласника, була зареєст як член сім’ї, відображається в довідці ЛКП „Снопківське” як внучка співвл ОСОБА_3 - матері позивача - батька дитини. Цього сторони не заперечилі За ч.2 ст. 18 Закону України „Про охорону дитинства”, діти - член наймача, або власника жилого приміщення мають право користуватися зай приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Всупереч посиланням у позовній заяві на реєстрацію дитини в квг але не проживання жодного дня в ній, матеріалами справи і поясненнями і об’єктивно встановлено факт проживання дитини в квартирі.

Довідкою Комунальної 4-ої міської клінічної лікарні від 24.06.201 підтверджене проживання дитини з батьком і те, що мати не цікавиться здоре і розвитком дитини.

Проводячи судово-медичне обстеження дитини внаслідок побиття матір”ю, присутній при цьому батько 26.08.2009 р. визначив місце прожив, дитини у спірній квартирі.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав ді під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини.

Колегія вважає, що дитина, її право на житло, є предметом зловживань з боку колишнього подружжя, їх недобросовісного використання, зокрема розглядуваної ситуації, як засіб впливу взаємно одне на одного з метою досягнення власних суб’єктивних розрахунків та інтересів і доходить висновку п необхідність припинення неморального використання обставин, до можливої дитини самій визначати місце проживання, як передбачає законодавство. Відносини батьків не можуть бути використані на шкоду дитині. Зареєструвавши 8.02.2008 р. народжену 29.12.2004 р. дочку ОСОБА_6 спірній квартирі, батьки 18.09.2008 р. розірвали шлюб. При розірванні шлюб; місце проживання дитини не змінювалось.

Жодний із батьків не позбавлений батьківських прав і перебуванні) малолітньої дитини з матір”ю неможливо вважати не^проживанням без поважиш причин.

'

Дитина у віці п’яти років не може бути самостійним, рівноправним і свідомим учасником вирішення місця її проживання і залежить від стану стосунків батька і матері.

Отже, враховуючи вік дитини, характер взаємовідносин між її батьками, особливо після розірвання шлюбу, колегія суддів вважає, що суд не мав підстав вважати відсутність дитини у спірній квартирі понад рік без поважних причин.

Відтак, рішення суду слід скасувати, ухвалити нове і відмовити і задоволенні позову.

На підставі ст.ст. 141, 160 СК України, ст.ст. 29 ч.4, 405 ЦК України, ст.156 ЖК України, Закону України „Про охорону дитинства, керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 212-215, 303-305, 307ч.1п.2, 309 ч.1 п.п.1,3,4, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 19 листопада 2009 р. скасувати і ухвалити нове.

Відмовити в задоволенні позову представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскарженим у касаційному порядку протягом двох місяців подачею касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий:

Судді: