Справа №22ц-3265 2010р. Головуючий у 1 інстанції Олексієнко М.Ю.

Категорія п.41 Доповідач: ГІетричка П.Ф.

УХВАЛА

І М ЕН Е М У К Р А ї Н И

2010 року листопада 29 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого Петричка ГІ.Ф.

Суддів Зверхановської Л.Д., Цяцяка Р.П.

при секретарі: Панчуку І.С.

з участю: представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3, представника Львівської міської ради ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Галицької районної адміністрації на рішення Галицького районного суду м.Львова від 22 березня 2010 р. по справі за позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2 про виселення та за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації, з участю третьої особи - ЛКП „Старий Львів” про визнання права на житло та укладення договору житлового найму,

встанови л а:

Оскаржуваним рішенням відмовлено в задоволенні позову про виселення і задоволено позов ОСОБА_2, за нею визнано право користування квартирою № 8 на вул. Галицькій, 9 у м.Львові та зобов’язано Галицьку районну адміністрацію укласти з нею договір житлового найму.

Галицька районна адміністрація в апеляційній скарзі вказала, що суд не врахував положень ст. 61 ЖК України, щодо користування жилим приміщенням на підставі договору найму, який укладається на підставі ордера, що не видавався позивачці. Приміщення заселила самовільно, тому повинна бути виселена по ст. 116ЖК України.

Просила скасувати рішення суду, ухвалити нове, відмовити в позові ОСОБА_2 і задоволити позов Галицької рай адміністрації.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача в підтримання скарги, заперечення відповідачки і її представника, вислухавши позицію представника Львівської міської ради, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло і ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Цю конституційну норму логічно розвиває ст.9 ЖК України.

Поряд із декларацією права на справедливий судовий розгляд у ст. відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав та основних свобод кожен має правона повагу до його житла і держава не може втручатися у здійснення цього ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтерес: національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни з мета запобігання заворушенням чи злочином, для захисту здоров”я чи моралі або метою захисту прав і свобод інших осіб.

У розглядуваному випадку таких потреб демократичного суспільства » вбачається.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним обґрунтованим, а з огляду на наведене воно має бути також справедливим.

Розглядаючи спір, ухвалюючи рішення, відмовляючи в задоволени первісного позову і задовольняючи зустрічний, розглядаючи спір у межах позовних вимог і відповідно до поданих сторонами доказів, суд підставно виходив І! встановлених і належно перевірених обставин поселення відповідачки у спірну квартиру в 1970 році відкрите проживання в ній протягом 40 років, з належиш виконанням обов’язків наймача.

Суд належно дослідив і перевірив і на підставі документів дійшов до правильного висновку про законне заселення квартири з дозволу власника - Львівської міської ради в 1970 р. чоловіка відповідачки - працівника карного розшуку Червоноармійського райвідділу міліції м.Львова, проживання в ній разом з дружиною і сином, право відповідачки на проживання, оскільки її право є похідним від права чоловіка та в силу ст.ст.64, 65 діючого ЖК України.

Суд взяв до уваги і колегія суддів враховує, що квартира № 8 на вул. Галицькій, 9 у м.Львові складається з кімнати та кухні без комунальних вигод, загальною площею 28,8 кв.м., отже неповністю відповідає нормативним вимогам щодо житлових приміщень у місті. Львові.

Колегія вважає непереконливим посилання апелянта на ст. 61 ЖК України за умов згоди на проживання відповідачки у квартирі з 1970 р., спочатку з чоловіком і сином, відтак з сином до його загибелі, далі самотньою, з боку власника житла - Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації, балансоутримувача - ЛКП „Старий Львів”. Відповідачка свого проживання не приховувала і таке є об’єктивно неможливим.

Об’єктивні обставини і життєва ситуація, характер і світогляд відповідачки вбачають, що у випадку виселення її з спірної квартири займаної впродовж 40 років, вона буде позбавлена житла взагалі, оскільки іншого не має ні у Львові, за його межами.

При ухваленні рішення суд врахував вік і стан здоров”я відповідачки. Крім того, позовні вимоги, як і доводи апеляційної скарги позивач ґрунтує на положеннях ст.ст. 58, 61, 109, 116ЖК України, який введений в дію з 1.01.10984 р. і з цього часу регулює житлові правовідносини, а заселення квартири сім”єю ОСОБА_5 відбулося в 1970 р., що однозначно встановив суд і чого не спростовував позивач. Але акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Разом з тим ст.ст. 14, ЗО ЖК України передбачають, що виконавчі комітети міських ради здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду.

Замовчуючи свою бездіяльність впродовж сорока років і невиконання положень житлового законодавства позивач вимагає його виконання від відповідачки, шляхом позбавлення житла непрацездатної, похилого віку жінки.

Колегія суддів також враховує, що позивач не подав доказів самоправного зайняття спірної квартири відповідачкою, тому неспроможними є доводи щодо її виселення в порядку ст. 116 >КК України, чого не вимагав у позовній заяві.

Позивач також не довів порушень відповідачкою прав інших осіб.

Отже, рішення суду ґрунтується на повно, всебічно і об’єктивно з’ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст. 10, 11, 57, 60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 58, 61, 64, 65, 109, 116 ЖІ< України, доводи апеляційної скарги його не спростовують, тому підстав для скасування рішення нема.

Керуючись ст.ст. 302-305, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313-315, 319 ЦПК України колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу Галицької районної адміністрації відхилити.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 22 березня 2010 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскарженою в касаційному порядку протягом двадцяти днів подачею касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: