У х в а л а
іменем україни
28 жовтня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Червинської М.Є.,
суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,
Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, який уточнив в процесі розгляду справи, та остаточно просив:
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на спадкове майно, що складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Жовтень», розміром 4,90 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартістю 18 967 грн та яка належала померлій на підставі сертифіката на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, виданого Брусилівською районною державною адміністрацією 08 квітня 1997 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) під № НОМЕР_2, посвідченого державним нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори 17 серпня 2000 року;
- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 виданий ОСОБА_5 04 серпня 2004 року;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 травня 2012 року, видане ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на спадкове майно, що складається із земельної ділянки, яка належала ОСОБА_5 на праві власності відповідно до державного акта серії НОМЕР_3 виданого 04 серпня 2004 року;
- визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_4, виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3,5125 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_5, яка розташована на території Соболівської сільської ради (за межами населеного пункту) Брусилівського району Житомирської області.
На обґрунтування вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати ОСОБА_6, після смерті якої він проживав у будинку, проводив його ремонт, обробляв присадибну земельну ділянку, а тому відповідно до ст. 549 ЦК України є таким, що прийняв спадщину.
Вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер його батько ОСОБА_7, після смерті якого він із братом ОСОБА_5 звернулися до нотаріальної контори та оформили спадщину кожен на 1/2 частини спадкового майна, що залишилось після смерті батька.
ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер його брат ОСОБА_5 і спадщину після його смерті прийняла його дочка ОСОБА_4
Позивач зазначив, що наприкінці 2013 року він дізнався про те, що його мати мала право на земельну частку (пай), а в липні 2014 року йому стало відомо, що сертифікат на земельну частку (пай) переоформив на себе в порядку спадкування за законом його брат ОСОБА_5 та отримав відповідний державний акт, після смерті якого право на земельну ділянку успадкувала його дочка ОСОБА_4
Посилаючись на те, що ОСОБА_5 за наявності інших спадкоємців першої черги, а саме: його та батька, не мав права одноосібно оформляти на себе право на все спадкове майно, що залишилося після смерті матері, просив задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 28 листопада 2014 року позов задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке посвідчене нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори 17 серпня 2000 року та видане спадкоємцеві майна ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, її сину ОСОБА_5 на спадкове майно, що складається з права на земельну частку (пай) землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Жовтень», розміром 4,90 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартістю 18 967 грн, яке належало померлій на підставі сертифіката на земельну частку (пай) серії НОМЕР_6, виданого Брусилівською районною державною адміністрацією 08 квітня 1997 року, зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну ділянку (пай) під № НОМЕР_2.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 виданий 04 серпня 2004 року ОСОБА_5 на підставі розпорядження голови Брусилівської райдержадміністрації від 28 травня 2004 року № 186 на земельну ділянку площею 3,51 га, розташовану на території Соболівської сільської ради, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 травня 2012 року, яке видане спадкоємцеві майна ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, його дочці ОСОБА_4 на спадкове майно, що складається із земельної ділянки площею 3,51 га, яка знаходиться на території Соболівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області та належала померлому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_7, виданого Брусилівською райдержадміністрацією 04 серпня 2004 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю під кадастровим номером НОМЕР_5.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_8, виданий ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 травня 2012 року на земельну ділянку площею 3,5125 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_5, яка розташована на території Соболівської сільської ради (за межами населеного пункту) Брусилівського району Житомирської області.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 28 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач подав до суду ощадну книжку ОСОБА_6, зазначивши, що забрав її з будинку батьків протягом шести місяців з дня смерті матері, а тому він відповідно до ст. 549 ЦК України в редакції від 1963 року та п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14червня 1994 року № 18/5 (далі - Інструкція), є таким, що прийняв спадщину, у зв'язку із чим дійшов висновку, що позивач має право спадкувати за законом 1/3 частини майна матері, в тому числі і спірну земельну ділянку.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивач не подав ощадну книжку до нотаріальної контори з метою оформлення своїх спадкових прав, а інші спадкоємці заперечують його право на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 у зв'язку із пропуском встановленого законом строку, у зв'язку із чим дійшов висновку, що позивач в контексті вимог ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року не є таким, що прийняв спадщину після смерті своєї матері, а відтак його вимоги щодо оспорення правовстановлюючих документів, виданих іншим спадкоємцям, є необґрунтованими.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_6 (а. с. 8).
Як вбачається із матеріалів спадкової справи, спадщину прийняли та оформили: 17 серпня 2000 року син спадкодавця - ОСОБА_5, а 30 липня 2007 року її чоловік - ОСОБА_7 (а. с. 60-71).
ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) розміром 4,90 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартістю 18 967 грн, яка належала померлій на підставі сертифіката на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, а ОСОБА_7 - свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частини грошових вкладів, компенсацій, індексацій та нарахувань на них, які знаходяться в Брусилівському відділенні Ощадного банку на рахунку № НОМЕР_9
04 серпня 2004 року ОСОБА_5 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,51 га, яка розташована на території Соболівської сільської ради; цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 33).
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5 помер. Після його смерті все належне йому майно, в тому числі і спірну земельну ділянку, успадкувала його дочка ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16 травня 2012 року та державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_8 (а. с. 19, 30, 35).
Частиною першою ст. 529 ЦК України в редакції 1963 року визначено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (в тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Статтями 548, 549 ЦК України в редакції 1963 року передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Виходячи з системного аналізу вказаних норм матеріального права колегія суддів касаційного суду вважає, що прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.
Звертаючись до суду ОСОБА_3 посилався на те, що після смерті матері він прийняв спадщину, оскільки проживав у будинку, проводив його ремонт та обробляв земельну ділянку, тобто фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, а також зазначав, що забрав ощадну книжку з будинку батьків протягом шести місяців з дня смерті матері, а тому він відповідно до ст. 549 ЦК України в редакції від 1963 року та п. 113 Інструкції є таким, що прийняв спадщину.
Разом з тим, на підтвердження фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном позивачем не надано суду будь-якого доказу, як не надано переконливих і достовірних доказів того, що вказану ощадну книжку він забрав у своє володіння протягом строку, встановленого ч. 2 ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року, а та обставина, що на даний час у нього знаходиться ощадна книжка на ім'я ОСОБА_6 щодо рахунку № НОМЕР_10 не є беззаперечним доказом прийняття ним спадщини у спосіб і строки, встановлені вказаною вище нормою права; з позовом про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_3 до суду не звертався.
З огляду на вказане колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком апеляційного суду, що позивач не є таким, що прийняв спадщину після смерті своєї матері, а відтак його вимоги щодо оспорення правовстановлюючих документів, виданих іншим спадкоємцям, є необґрунтованими; при цьому посилання місцевого суду на п.113 Інструкції як доказ вступу позивача в управління чи володіння спадковим майном є помилковим, оскільки відповідно до абзацу другого п.113 вказаної Інструкції ці документи (ощадна книжка тощо) приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців, однак ОСОБА_3 не подавав ощадну книжку до нотаріальної контори з метою оформлення своїх спадкових прав, а інші спадкоємці заперечують його право на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 у зв'язку із пропуском встановленого законом строку.
Докази та обставини на які посилається заявник в касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.Є. Червинська
Судді: А.О. Леванчук
Л.М. Мазур
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана