Судове рішення #51032401

Ухвала

іменем україни


28 жовтня 2015 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,


суддів: Леванчука А.О., Нагорняка В.А.,

Мазур Л.М., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: УДАІ УМВС України в Херсонській області, автогаражний кооператив «Феміда-2», про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності, визнання угод недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 06 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 15 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а:


У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, посилаючись на те, що з 27 травня 1972 року по 23 квітня 2014 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 Під час шлюбу з відповідачем ними було придбано: квартиру АДРЕСА_1 у м. Херсоні; автомобіль «Mitsubishi Galant», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1; побудовано гараж в автогаражному кооперативі «Феміда-2» (далі - АК «Феміда-2) та відкрито депозитний рахунок на ім'я відповідача в банку «Фінанси і кредит», на якому знаходяться їх спільні кошти.


Враховуючи вказане, позивачка просила: визнати недійсною угоду купівлі-продажу транспортного засобу «Mitsubishi Galant», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, укладену між продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_5, повернувши сторони у первинний стан; скасувати державну реєстрацію вищевказаного транспортного засобу за ОСОБА_5 в Управлінні державтоінспекції УМВС України в Херсонській області; здійснити поділ майна подружжя в натурі, виділивши їй автомобіль «Mitsubishi Galant», 2008 року випуску, вартістю 87 тис. грн, а відповідачу - гаражний бокс № НОМЕР_2 в АК «Феміда-2» вартістю 87 444 грн; зобов'язати Управління державтоінспекції УМВС України в Херсонській області здійснити реєстрацію вищевказаного транспортного засобу за нею; визнати грошові кошти, які знаходилися на депозитному рахунку № НОМЕР_3, відкритому 15 квітня 2014 року на ім'я відповідача за депозитною угодою № 326933/17165/3-14 в філії «Південне регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (відділення № 12 в м. Херсоні), і становили на момент закінчення терміну дії депозитної угоди 137 284 грн 81 коп., спільною сумісною власністю подружжя; стягнути з ОСОБА_4 на її користь частину грошових коштів, які знаходилися на депозитному рахунку НОМЕР_4, відкритому 15 квітня 2014 року на ім'я відповідача за депозитною угодою № 326933/17165/3-14 в філії «Південне регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (відділення № 12 в м. Херсоні), у розмірі 68 642 грн 50 коп.; визнати удаваним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 20 травня 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Ляшук Л.Г., визначивши, що між сторонами дійсно було вчинено договір купівлі-продажу вищезазначеної квартири; визнати вказану квартиру спільною сумісною власністю сторін; визнати за нею право власності на 1/2 частини зазначеної квартири.


ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, в якому просив визнати транспортний засіб «Mitsubishi Galant», державний номерний знак НОМЕР_1, та гаражний бокс № НОМЕР_5 в АК «Феміда-2» його особистою власністю, стягнути з ОСОБА_3 на його користь понесені ним судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.


Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 06 травня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсною угоду купівлі-продажу автомобіля «Mitsubishi Galant», 2008 року випуску, № кузова НОМЕР_6, державний номерний знак НОМЕР_1, укладену 11 липня 2014 року між продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_5, повернувши сторони у первинний стан.

Скасовано державну реєстрацію вищевказаного транспортного засобу за ОСОБА_5 в Управлінні державтоінспекції УМВС України в Херсонській області. Здійснено поділ майна подружжя в натурі: виділено ОСОБА_3 автомобіль «Mitsubishi Galant», 2008 року випуску, № кузова НОМЕР_6, вартістю 87 тис. грн; виділено ОСОБА_4 гаражний бокс № НОМЕР_5 в АК «Феміда-2», вартістю 87 444 грн.

Зобов'язано Управління державтоінспекції УМВС України в Херсонській області здійснити реєстрацію транспортного засобу «Mitsubishi Galant», 2008 року випуску, № кузова НОМЕР_6, за ОСОБА_3

Визнано грошові кошти, які знаходилися на депозитному рахунку № НОМЕР_3, відкритому 15 квітня 2014 року на ім'я ОСОБА_4 за депозитною угодою № 326933/17165/3-14 в філії «Південне регіональне управління ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (відділення № 12 в м. Херсоні), і становили на момент закінчення терміну дії депозитної угоди 137 284 грн 81 коп., спільною сумісною власністю подружжя.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 частину грошових коштів, які знаходилися на вищевказаному депозитному рахунку, в сумі 68 642 грн 50 грн.

Визнано удаваним договір дарування квартири АДРЕСА_1 у м. Херсоні, укладений 20 травня 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Ляшук Л.Г., визначивши, що між сторонами було вчинено договір купівлі-продажу даної квартири.

Визнано вищевказану квартиру спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та визнано за останньою право власності на 1/2 частини вказаної квартири.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено.


Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 15 липня 2015 року рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 06 травня 2015 року змінено в частині визнання права власності на гаражний бокс, поділу в натурі гаражного боксу, автомобіля «Mitsubishi Galant», зобов'язання Управління державтоінспекції УМВС України в Херсонської області здійснити реєстрацію транспортного засобу «Mitsubishi Galant», 2008 року випуску за ОСОБА_3, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності на гаражний бокс в АК «Феміда-2», поділу в натурі гаражного боксу, автомобілю «Mitsubishi Galant», зобов'язання Управління державтоінспекції УМВС України в Херсонської області здійснити реєстрацію транспортного засобу «Mitsubishi Galant», 2008 року випуску, за ОСОБА_3

Визнано право власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/2 частини автомобіля «Mitsubishi Galant», 2008 року випуску.

В решті рішення суду залишено без змін.


У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_3

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.


Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.


Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.


Судами встановлено, що з 27 травня 1972 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 20 грудня 1993 року було розірвано, а реєстрацію розірвання шлюбу проведено 23 квітня 2014 року.


20 травня 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Ляшук Л.Г.


09 жовтня 2008 року був придбаний автомобіль «Mitsubishi Galant», 2008 року випуску, № кузова НОМЕР_6, який був зареєстрований на ім'я відповідача ОСОБА_4


У 2014 році відповідач без згоди позивачки перереєстрував автомобіль на ОСОБА_5, що підтверджується довідкою-рахунком ПП «МПП Вибір» № 67452 та 12 липня 2014 року автомобіль перереєстровано на ОСОБА_5 Вартість автомобіля, визначена у довідці-рахунку, становить 87 тис. грн.


Також установлено, що сторони побудували гараж у АК «Феміда-2» (вул. Будьонного, 28 у м. Херсоні). Членство у кооперативі з 2006 року було оформлено на відповідача ОСОБА_4, пайові внески сплачено по 15 січня 2015 року. АК «Феміда-2» земельна ділянка виділялася на підставі рішення Херсонської міської ради від 15 лютого 2000 року № 49 про відведення у постійне користування земельної ділянки площею 0,9959 га під будівництво індивідуальних гаражів. 22 березня 2013 року гараж перереєстровано на ОСОБА_5 Документи, що посвідчують право власності на гаражний бокс, сторони не оформляли і державної реєстрації такого права власності не здійснювали.


За депозитними угодами із жовтня 2013 року ОСОБА_4 в філії «Південне регіональне управління» ПАТ «Банк Фінанси та кредит» розміщались депозитні кошти. По закінченню строку договору сума становила 137 284 грн 81 коп.


Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спільним майном подружжя є квартира, автомобіль та вклади у банку, оскільки розірвання шлюбу було зареєстровано в органах реєстрації актів громадянського стану 23 квітня 2014 року та лише з цієї дати відповідно до вимог ст. 44 КпШС Української РСР (який був чинним на час розірвання шлюбу сторонами) шлюб вважається припиненим.


Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності на гаражний бокс, поділу в натурі гаражного боксу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявність гаража як об'єкта права власності належними доказами не підтверджена, а тому гаражний бокс не може бути предметом поділу. При цьому судом зазначено, що сторони не просили визнати право власності на будівельні матеріали. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про поділ автомобіля «Mitsubishi Galant», суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторони не досягли згоди щодо грошової компенсації, а тому дійшов висновку про визнання права власності за сторонами по Ѕ частини автомобіля.


Проте з такими висновками судів погодитись не можна.


Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.


Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України) відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.


У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).


Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, при цьому неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.


У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» судам роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.


Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 20 грудня 1993 року шлюб, укладений між сторонами 27 травня 1972 року, було розірвано, а реєстрацію розірвання шлюбу проведено 23 квітня 2014 року.


Встановлюючи обсяг спільно нажитого майна подружжя та посилаючись на те, що спільним майном подружжя є майно, яке було придбано під час шлюбу, тобто за період з 27 травня 1972 року по 23 квітня 2014 року, суди попередніх інстанцій не зазначили, якими доказами підтверджується ведення сторонами спільного господарства з 20 грудня 1993 року по 23 квітня 2014 року, тобто після ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу, та належним чином не встановили наявності у сторін спільного бюджету у зазначений період.


Визнаючи удаваним договір дарування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач ОСОБА_6 визнав, що він дійсно продав квартиру своїм батькам у 2004 році, про що написав розписку (а. с. 103), перший екземпляр якої залишився у батька, а другий він передав матері разом із копією договору дарування квартири у 2004 році.


При цьому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивачка не пропустила строк звернення до суду з вимогою про визнання договору дарування квартири від 20 травня 2004 року удаваним правочином.


Із матеріалів справи вбачається, що 20 травня 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Ляшук Л.Г.


У 2014 році ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визнання договору дарування від 20 травня 2004 року удаваним правочином.


Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.


Відповідно до положень ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.


Як вбачається з матеріалів справи, відповідач просив застосувати позовну давність до вимог про визнання договору дарування квартири від 20 травня 2004 року удаваним правочином та вказував на те, що позивачка дізналась про укладення вказаного договору дарування у 2008 році під час укладення від його імені з ВАТ «Херсонгаз» договору про надання послуг, оскільки для укладення договору було надано оригінал документа, що підтверджує право користування квартирою, тобто договір дарування.


Судами встановлено, що ОСОБА_3 визнала, що вона підписала договір про надання газопостачання від імені ОСОБА_4


Як вбачається з відповіді ПАТ «Херсонгаз», договір про надання газопостачання було укладено з ОСОБА_4 17 червня 2008 року, споживачем було пред'явлено оригінали документа, що посвідчує його особу та підтверджує право користування квартирою, тобто договір дарування квартири від 20 травня 2004 року.


Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.


Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.


Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.


Правильне визначення моменту початку перебігу строку позовної давності визначає наскільки правильно буде вирішено спір. Неправильне визначення цього моменту призводить до штучного скорочення або подовження строку позовної давності.


При цьому згідно з вимогами ст. ст. 10, 60 ЦПК України саме на позивачку покладено процесуальний обов'язок довести момент, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про своє порушене право та саме позивачка має довести в суді, що вона не мала можливості довідатися про порушення свого права раніше.


Зазначаючи про те, що строк позовної давності позивачкою не пропущено, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 дізналась про укладення договору дарування восени 2013 року, коли відповідач ОСОБА_4 вигнав її з квартири, повідомивши, що він є власником на підставі договору дарування.


Разом із тим у порушення ч. 4 ст. 60 ЦПК України, якою передбачено, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, судом не зазначено, якими доказами підтверджуються вказані обставини, не наведено переконливих доводів про те, що ОСОБА_3 дізналась у 2013 році про своє порушене право, та не спростовано протилежного твердження відповідача про те, що позивачка дізналась про укладення договору дарування, а не договору купівлі-продажу, у 2008 року.


Отже, суд належним чином не з'ясував обставин, за яких позивачка дізналася про порушення свого права, та, відповідно, чітко не визначив момент початку перебігу строку позовної давності.


Висновок апеляційного суду про відсутність підстав для застосування строку позовної давності до позовних вимог ґрунтується на неправильному застосуванні судом норм права, оскільки законом на відповідача не покладено обов'язок доведення поважності причин пропуску позивачкою строку позовної давності.


Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.


Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ


у х в а л и л а:


Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 06 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 15 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.


Ухвала оскарженню не підлягає.


Головуючий М.Є. Червинська

Судді: А.О. Леванчук


Л.М. Мазур

В.А. Нагорняк

Т.О. Писана


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація