У х в а л а
іменем україни
28 жовтня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Червинської М.Є.,
суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,
Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «В.Ф. Вознесенськ-Таврія» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У червні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати дійсним укладений 20 січня 2004 року між ним та приватним підприємством «В.Ф. Вознесенськ-Таврія» (далі - ПП «В.Ф. Вознесенськ-Таврія») в особі директора Токовчука Ю.І. договір купівлі-продажу частини майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, у складі естакади № 13, під'їзної залізничної колії № 12 та приміщення охорони.
На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 20 січня 2004 року між ним та ПП «В.Ф. Вознесенськ-Таврія» в особі директора Токовчука Ю.І. в простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ним придбано частину майнового комплексу, розташованого за вказаною вище адресою, у складі естакади № 13, під'їзної залізничної колії № 12 та приміщення охорони.
Вказав, що всі суттєві умови договору купівлі-продажу виконані, а саме: продавець ПП «В.Ф. Вознесенськ-Таврія» передало йому майно, за яке він сплатив обумовлену договором вартість, проте відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, у зв'язку із чим просив задовольнити позов.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 липня 2008 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 03 липня 2009 року про виправлення описки позовні вимоги задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 20 січня 2004 року № 32, зареєстрований ПП «В.Ф. Вознесенськ-Таврія», відповідно до якого ОСОБА_3 купив у ПП «В.Ф. Вознесенськ-Таврія» в особі директора Токовчука Ю.І. майновий комплекс, що складається з естакади № 13, під'їзної залізничної колії № 12 та приміщення охорони літ. «Д2», який розташований по АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на майновий комплекс, що складається з естакади № 13, під'їзної залізничної колії № 12 та приміщення охорони літ. «Д2», який розташований по АДРЕСА_1.
У січні 2015 року приватне підприємство «Миколаїввтормет» (далі - ПП «Миколаїввтормет») звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилалось на те, що вказаним рішенням порушуються його права, оскільки у власність ОСОБА_3 незаконно передано частину належної на той час ДП «Суднобудівельний завод ім. 61 Комунара» залізничної під'їзної колії, яка будувалася і вводилася в експлуатацію заводом та яку в 2013 році було придбано ПП «Миколаїввтормет» (у напіврозукомплектованому стані) на аукціоні з реалізації арештованого майна заводу.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2015 року апеляційну скаргу ПП «Миколаїввтормет» задоволено частково, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 липня 2008 року в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу від 20 січня 2004 року № 32, укладеного між ПП «В.Ф. Вознесенськ-Таврія» та ОСОБА_3, залізничної колії № 12 та визнання на неї права власності скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Рішення суду першої інстанції в частині визнання дійсним спірного договору купівлі-продажу естакади № 13 та приміщення охорони літ. «Д2» не переглядалося на предмет законності і обґрунтованості в апеляційному суді, а тому в цій частині судом касаційної інстанції також не перевіряється.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що при укладенні договору купівлі-продажу між сторонами були досягнуті усі істотні умови, а тому на підставі ст. 47 ЦК УРСР він підлягає визнанню дійсним.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу залізничної колії № 12 та визнання на неї права власності за позивачем, виходив з того, що залізнична колія, яку в розукомплектованому стані придбало ПП «Миколаїввтормет», будувалася та вводилася в експлуатацію ДП «Суднобудівельний завод ім. 61 Комунара», а тому при укладенні спірного договору купівлі-продажу було продано майно, яке не належало продавцю та яке у 2013 році придбало ПП «Миколаїввтормет» на аукціоні в рахунок погашення боргів заводу; при цьому апеляційний суд виходив з того, що спірна залізнична колія не належить до нерухомого майна, оскільки може бути розукомплектована на окремі елементи, а тому договір про її купівлю-продаж нотаріальному посвідченню не підлягає, у зв'язку із чим не може бути визнаний судом дійсним.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наданої експлікації від 1961 року було розроблено проект-схему будівництва залізничної колії заводу ім. 61 Комунара (а. с. 106).
На підставі акта про готовність та прийому в експлуатацію державної приймальної комісії завершеного будівництва від 28 вересня 1966 року була прийнята в експлуатацію під'їзна залізнична колія заводу ім. 61 Комунара протягом 14,5 км з чисельними розгалуженнями, а з 1966 року вказана колія була поставлена на облік основних засобів заводу ім. 61 Комунара та до 2013 року перебувала на балансі підприємства, що підтверджується копією інвентарної картки (а. с. 125, 127-130).
15 квітня 2007 року складено технічний паспорт залізничної колії ДП «Завод ім. 61 Комунара», яка примикає до станції Тернівка - Миколаївська Одеської залізниці та має тіж самі розгалуження (а. с. 107-115).
З технічного висновку спеціаліста від 19 червня 2013 року щодо огляду частини залізничної під'їзної колії ДП «Суднобудівельний завод ім. 61 Комунара», яка примикає до станції Тернівка, вбачається, що подальше використання цієї частини залізничної колії неможливе (а. с. 116-124).
У межах зведеного виконавчого провадження було проведено аукціон щодо продажу під'їзної колії у розукомплектованому стані, що підтверджується протоколами від 31 жовтня 2013 року, затвердженими актами начальника відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції Миколаївської області від 11 листопада 2013 року, відповідно до яких ПП «Миколаїввтормет» придбало рейки типу Р43 довжиною 11 654 м, рейки типу Р50 довжиною 2633 м, підкладки типу ДО в кількості 4 010 шт., костилі в кількості 10 991 шт., залізобетонні шпали в кількості 3 966 шт., підкладки типу КБ в кількості 2 020 шт., накладки в кількості 1 174 шт., стикові блоки в кількості 2 391 шт., стрілочні переводи та відповідно до платіжних доручень сплатило вартість майна на загальну суму 1 122 470 грн (а. с. 62-70, 71-88, 89-105).
З оспорюваного договору вбачається, що ОСОБА_3 купив у ПП «В.Ф. Вознесенськ-Таврія» майновий комплекс, який складається з естакади № 13, під'їзної залізничної колії № 12 та приміщення охорони літ. «Д2», розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який належав останньому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2000 року № 6, укладеного між «В.Ф. «Вознесенськ-Таврія» та АТЗТ «Миколаїв-Лада» (а. с. 6, 8, 215).
У свою чергу, ЗАТ «Миколаїв-Лада» набула спірну залізницю як правонаступник державного підприємства - Миколаївський обласний центр «Автовазтехобслуговування», ліквідованого 01 квітня 1991 року, якому рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради народних депутатів від 22 серпня 1986 року № 519 було відведено земельну ділянку під проектування та будівництво 15-ти постової станції техобслуговування по АДРЕСА_1, а наказом від 10 лютого 1993 року № 36 оформлено та введено в експлуатацію і поставлено на баланс СТО - 15, до складу якого увійшли інвентарні об'єкти, зокрема естакада та залізнична колія (а. с. 222, 223, 224).
У подальшому ЗАТ «Миколаїв-Лада» як правонаступником Миколаївського обласного центру «Автовазтехобслуговування» наказом від 19 грудня 1997 року № 180 внесено доповнення до наказу від 10 лютого 1993 року № 36, за яким вже на баланс ЗАТ «Миколаїв-Лада» взято споруди та будівлі, зокрема: залізничну колію № 12 та естакаду № 13 (а. с. 225).
З огляду на вказане колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що ані Миколаївський обласний центр «Автовазтехобслуговування», ані ЗАТ «Миколаїв-Лада» не будували та не вводили в експлуатацію саме залізничну колію, яка внаслідок інвентаризації, як раніше побудована на відведеній земельній ділянці, наказом ЗАТ «Миколаїв-Лада» була взята на баланс цього підприємства; таким чином, оскільки залізнична колія, яку в розукомплектованому стані придбало ПП «Миколаїввтормет», будувалася та вводилася в експлуатацію ДП «Суднобудівельний завод ім. 61 Комунара» та до 2013 року, тобто до її продажу на аукціоні, була власністю заводу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу було продане майно, яке не належало продавцю.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Таким чином спірний договір купівлі-продажу в силу ст. 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, а тому не міг бути визнаний судом дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-49цс13, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
При цьому помилкове посилання апеляційного суду на те, що спірна залізнична колія не відноситься до нерухомого майна, оскільки може бути розукомплектована на окремі елементи, а тому договір про її купівлю-продаж нотаріальному посвідченню не підлягає і не може бути визнаний дійсним, не призвело до неправильного вирішення справи.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.
Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.Є. Червинська
Судді: А.О. Леванчук
Л.М. Мазур
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана