ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року м. Київ К/800/28996/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.

суддів: Гончар Л.Я., Чалого С.А.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року

у справі № 398/7585/14-а

за позовом ОСОБА_2

до управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії та Олександрійському районі Кіровоградської області

про визнання неправомірним рішення, зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернулася до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії та Олександрійському районі Кіровоградської області (далі - УПФУ) про (з урахуванням уточнених позовних вимог) визнання неправомірним рішення щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язання зарахувати стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії за вислугу років.

Постановою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17.02.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального права та процесуального права, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм процесуального та матеріального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач звернулась до УПФУ щодо призначення пенсій відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

УПФУ відмовило у призначенні такої пенсії, оскільки стаж роботи позивача складає 22 роки 10 місяців 6днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.

Так, УПФУ не було враховано період роботи ОСОБА_2 на посаді завідувача психолого-медикопедагогічної консультації Відділу освіти Олександрійської райдержадміністрації з 03.09.2007 по 30.09.2014, оскільки цей заклад не входять до Переліку, що дає право на пенсію за вислугою років.

Крім того, відповідачем не було зараховано до спеціального стажу період роботи ОСОБА_2 з 19.01.2009 по 25.05.2009; з 12.09.2011 по 24.05.2012; з 03.09.2012 по 24.05.2013; з 02.09.2013 по 30.09.2014, оскільки на цих посадах позивач працювала за сумісництвом.

Як установлено судами попередніх інстанцій згідно з наказом від 19.01.2009 № 15-к по Відділу освіти Олександрійської районної державної адміністрації: «ОСОБА_2, завідувача районної психолого-медико-педагогічної комісії прийнято на роботу вчителем початкових класів (індивідуальна форма навчання за програмою допоміжної школи) Протопопівської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів за сумісництвом з 19.01.2009 по 25.05.2009 з тижневим навантаженням 5 години»; згідно з наказом від 09.09.2011 № 216-к по Відділу освіти Олександрійської районної державної адміністрації позивача: «ОСОБА_2, завідувача РПМПК, прийнято на роботу вчителем-дефектологом Войнівської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів за сумісництвом з 12.09.2011 по 24.05.2012 з тижневим навантаженням 3, 5 години»; згідно з наказом від 31.08.2012 № 131-к по Відділу освіти Олександрійської районної державної адміністрації за п.2 позивача: «ОСОБА_2, завідувача РПМПК, прийнято на роботу вчителем-дефектологом Войнівської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів за сумісництвом з 03.09.2012 по 24.05.2013 з тижневим навантаженням 4 години», так вказано у наказі; згідно з наказом від 02.09.2013 № 204-к по Відділу освіти Олександрійської районної державної адміністрації позивача: «ОСОБА_2, завідувача районної психолого-медико-педагогічної консультації прийнято на роботу дефектологом Войнівської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів за сумісництвом з 02.09.2013 по 30.05.2014 з тижневим навантаженням 4 години».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ні посада, на якій працювала позивач за основним місцем роботи - завідувач районної психолого-медико-педагогічної консультації Відділу освіти Олександрійської районної державної адміністрації, ні заклад освіти (Відділ освіти Олександрійської районної державної адміністрації) не входять до Переліку, що дає право на пенсію за вислугою років. Крім того зауважив, що відсутні підстави для зарахування періоди роботи позивача за сумісництвом на посаді вчителя-дефектолога за 2009, 2011-2014 роки до спеціального стажу роботи.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) призначаються трудові пенсії за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі не менш ніж мінімальний страховий внесок.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» встановлено, що правом на пенсію за вислугу років користуються учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах.

До переліку посад згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 909, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, належать посада вчителя-дефектолога.

Частиною другою статті 7 Закону № 1788-XII установлено, що пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Крім того, згідно з пунктом 11 Порядку № 22-1 пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.

Системний аналіз викладених норм дає підстави для висновку про те, що виплата пенсії за вислугу років безпосередньо пов'язана з важким та шкідливим характером роботи, виконання якої може спричинити втрату професійної працездатності до досягнення загального пенсійного віку. Тому законодавець надав можливість окремим категоріям спеціалістів за своїм бажанням припинити таку роботу за наявності достатнього спеціального стажу та отримувати пенсію за вислугу років. У випадку, коли спеціаліст вважає себе придатним продовжувати виконувати таку роботу - пенсія не виплачується. При цьому, влаштування після призначення пенсії за вислугу років на іншу (не шкідливу) роботу не є перешкодою для її виплати.

Таким чином, пенсія за вислугу років є соціальною гарантією, яка надається державою окремим спеціалістам, і полягає у матеріальній компенсації, пов'язаній із залишенням роботи, яка призводить до втрати професійної працездатності або придатності, та можливістю влаштуватись на іншу (більш безпечну) роботу або залишатись непрацюючим.

Отже особи, які працюють за сумісництвом, не користуються певними можливостями для зарахуванням періоду роботи за сумісництвом до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спеціальний стаж роботи позивача складає 22 роки 10 місяців 6 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги спростовуються вище переліченими нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.