УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,

Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, відділ Держземагенства у м. Львові, публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», ОСОБА_7, про визнання частково незаконними та скасування рішень, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння за касаційними скаргами ОСОБА_6 та державного територіально-галузевого управління «Львівська залізниця» на рішення апеляційного суду Львівської області від 16 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року державне територіально-галузеве об'єднання (далі - ДТГО) «Львівська залізниця» звернулось до суду з позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування пунктів 2.2, 2.3 рішення Брюховицької селищної рали від 30 жовтня 2003 року «Про затвердження проекту відведення земельних ділянок та надання їм громадянам в приватну власність для дачного будівництва», визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що згідно договорів купівлі-продажу від 26 липня 2007 року, відповідач ОСОБА_3 купив у третьої особи - ОСОБА_6 земельні ділянки, загальною площею 0,1000 га та 0,1006 га, після чого отримав державні акти на право власності на дані земельні ділянки. Зазначені земельні ділянки належали ОСОБА_8 на підставі державних актів від 28 грудня 2006 року та від 24 квітня 2007 року, та були сформовані із придбаних нею земельних ділянок площею 0,0830 га, придбаної у ОСОБА_9, площею 0,0830 га, придбаної у ОСОБА_5 та площею, 0,0346 га, придбаної у ОСОБА_10 Також зазначає, що видачі ОСОБА_6 державного акта від 28 грудня 2006 року, передувало прийняття Брюховицькою селищною радою рішення від 8 грудня 2006 року, яким було змінено цільове призначення земельної ділянки. Підставою видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, площею 0,0830 га від 28 листопада 2003 року відповідачу ОСОБА_11, та державного акта на право власності на земельну ділянку, площею 0,0830 га від 28 листопада 2003 року відповідачу ОСОБА_5 були пункти 2.2 та 2.3 оскаржуваного рішення Брюховицької селищної ради від 30 жовтня 2003 року. Зазначене рішення суперечить чинному законодавству та порушує права ДТГО «Львівська залізниця» на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху, оскільки земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці. ДТГО «Львівська залізниця» як суміжний землекористувач не погоджувала ні проект відведення земельної ділянки, ні акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі, та не надавала погодження на вилучення земельних ділянок. Таким чином Брюховецька селищна рада прийняла незаконне рішення, яким передала у власність відповідачу частину земель залізниці, та на підставі вказаного рішення видано державні акти на право власності на земельну ділянку, у зв′язку із чим позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 8 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 16 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано п. 2.2 рішення Брюховицької селищної ради від 30 жовтня 2003 року про передачу земельної ділянки площею 0,083 га в районі АДРЕСА_1 в смт. Брюховичі для дачного будівництва у власність ОСОБА_4 Визнано незаконним та скасовано п. 2.3 рішення Брюховицької селищної ради від 30 жовтня 2003 року про передачу земельної ділянки площею 0,083 га в районі АДРЕСА_1 в смт. Брюховичі для дачного будівництва у власність ОСОБА_5 Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 20 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 14 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 У задоволенні вимог ДТГО «Львівська залізниця» про витребування від ОСОБА_3 частин належних йому на праві власності земельних ділянок площею 0,0278 та 0,0141 га відповідно, що перетинаються із смугою відведення залізниці - відмовлено.

У касаційній скарзі ДТГО «Львівська залізниця» просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ДТГО «Львівська залізниця» підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_6 - відхиленню, з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Пунктом «ж» ч. 3 ст. 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти (ч. 3 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України (чинним на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізовується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт» (далі - ЗУ «Про залізничний транспорт») землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт» (далі - ЗУ «Про транспорт»).

Частиною 2 ст. 6 ЗУ «Про залізничний транспорт» встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про транспорт»). Ця норма закону кореспондується з положенням ст. 68 ЗК України.

Судом установлено, що згідно договору купівлі-продажу від 26 липня 2007 року ОСОБА_3 купив у ОСОБА_6 земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, після чого йому видано державний акт на право власності від 3 серпня 2007 року. Також на підставі договору купівлі-продажу від 26 липня 2007 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_6 земельну ділянку, загальною площею 0,1006 га, після чого отримав державний акт на право власності від 3 червня 2007 року.

Підставою продажу ОСОБА_6 вищевказаних земельних ділянок були державні акти на право власності на земельну ділянку від 28 грудня 2006 року та від 24 квітня 2007 року, та були сформовані із придбаних нею земельних ділянок площею 0,0830 га, придбаної у ОСОБА_4, площею 0,0830 га, придбаної у ОСОБА_5 та площею 0,0346 га придбаної у ОСОБА_10

Судом також установлено, що видачі ОСОБА_6 державного акта від 28 грудня 2006 року на земельну ділянку, передувало прийняття Брюховицькою селищною радою рішення від 8 грудня 2006 року «Про затвердження проектів відводу земельних ділянок по зміні цільового використання та надання їх безоплатно у приватну власність громадянам смт. Брюховичі».

Підставою видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, площею 0,0830 га від 28 листопада 2003 року відповідачу ОСОБА_11 та державного акта на право власності на земельну ділянку, площею 0,0830 га від 28 листопада 2003 року відповідачу ОСОБА_5, були пункти 2.2 та 2.3 оскаржуваного рішення Брюховицької селищної ради від 30 жовтня 2003 року.

Зазначене рішення позивач вважає суперечить чинному законодавству та порушує права ДТГО «Львівська залізниця» на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху, оскільки земельна ділянка знаходиться в смузі відведення залізниці.

На підтвердження права постійного користування землями смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах м. Львова від км 4 + 850 м до км 11 + 106 м позивач надав План смуги відводу цієї лінії від 1962 року, розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізної дороги СРСР - МПС (т. 1 а.с. 30-34).

У матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б давали підстави зробити висновок про неналежність та недопустимість вказаного Плану як доказу у справі.

Факт накладання земельної ділянки під смугою відведення цієї лінії та вказаних земельних ділянок, належних на праві власності ОСОБА_3, підтверджується також матеріалами геодезичної зйомки (т. 1 а.с. 45-46), згідно з якими, площа накладення на земельну ділянку ОСОБА_3 кадастровий номер НОМЕР_1 становить 0,0278 га, а на земельну ділянку ОСОБА_3 кадастровий номер НОМЕР_2 становить 0,0141 га.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, апеляційний суд, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, взявши до уваги План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці 1962 року, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у правомірному користуванні позивача, оспорюваним рішенням порушено право ДТГО «Львівська залізниця» на користування земельною ділянкою спеціального призначення, оскільки перетин належної земельної ділянки ОСОБА_3 кадастровий номер НОМЕР_1 становить 0,0278 га, а на земельну ділянку ОСОБА_3 кадастровий номер НОМЕР_2 становить 0,0141 га.

За таких підстав, рішення апеляційного суду в зазначеній частині ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права, підстав для його скасування у цій частині немає.

Разом із тим, не можна погодитись із рішенням апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову про витребування спірної земельної ділянки від ОСОБА_3 у державну власність з тих підстав, що ДТГО «Львівська залізниця» не є належним позивачем за вказаними вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частина 1 ст. 388 глави 29 ЦК України передбачає, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. 1 ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Апеляційний суд відмовляючи в позові ДТГО «Львівська залізниця» в частині витребування майна від ОСОБА_3 з тих підстав, що залізниця не вправі подати позов про визнання права власності за державою на майно у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України не звернув уваги на те, що згідно статуту позивача (п. 4.2), майно залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві повного господарського відання, відтак залізниця як суб'єкт управління державним майном не позбавлена можливості подати позов про витребування майна, що знаходиться у неї на праві повного господарського відання.

Подібна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2011 року № 3-67гс11.

За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення в частині позовних вимог ДТГО «Львівська залізниця» до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, відділ Держземагенства у м. Львові, ПАТ КБ «Надра», ОСОБА_7, про витребування майна з чужого незаконного володіння не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України, його слід скасувати в цій частині з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Касаційну скаргу державного територіально-галузевого управління «Львівська залізниця» задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 16 червня 2015 року в частині позову державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, відділ Держземагенства у м. Львові, публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», ОСОБА_7, про витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У решті рішення апеляційного суду залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. Червинська

Судді:А.О. Леванчук

Л.М. Мазур

В.А. Нагорняк

Т.О. Писана