справа № 2-306/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 серпня 2011 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області

у складі головуючої - судді Корсун О. М.,

за участі секретаря – Тютюнник А.О.,

позивача ОСОБА_1,представника позивача ОСОБА_2 відповідача ОСОБА_3 представника відповідача ОСОБА_4 (фізичних осіб),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним та визнання права власності на житловий будинок, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася у квітні 2011 року до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним та визнання права власності на житловий будинок.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала, просила його задовольнити. При цьому пояснила, що у селі Нові Мартиновичі Пирятинського району Полтавської області проживала бабуся відповідача ОСОБА_5,яка померла весною 2005 року. Після її смерті відкрилася спадщина на належний їй житловий будинок №5 по провулку Дібрівському у селі Нові Мартиновичі Пирятинського району Полтавської області,який вона заповіла своїй онучці ОСОБА_3. Відповідач після смерті своєї бабусі вирішила продати вище зазначений будинок. У цьому ж селі на той час у неї був двохповерховий будинок і вона вирішила його продати і купити собі одноповерховий будинок у відповідача до останньої вона звернулася і вони домовилися про ціну і всі інші умови договору купівлі-продажу будинку,а саме коли вона забере з будинку все майно,коли передасть ключі від будинку,коли вона їй передасть кошти і коли оформлять договір купівлі-продажу. На той час відповідач не мала документів на спадкове майно і відповідно вони не могли оформити договір купівлі-продажу у нотаріальній конторі.25 червня 2005 року вона сплатила їй повну вартість за будинок у сумі 1000 доларів США,а відповідач передала ключі від будинку. Гроші за будинок передавала у присутності свідків ОСОБА_6,ОСОБА_7 та ОСОБА_8На підтвердження правочину ОСОБА_3 надала їй розписку,у якій пообіцяла нотаріально посвідчити укладений між ними договір купівлі-продажу після необхідного строку для прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину. У розписці вона зазначила,що за вартість будинку претензій вона не має. На період купівлі-продажу будинку ціни на будинки у селі були такими - двохповерхові будинки коштували 2000 доларів США,а одноповерхові коштували у межах 1000 доларів США. Після передачі коштів і отримання ключів вона переїхала у будинок і почала там проживати із своєю сім’єю і вести домашнє господарство. Всі комунальні послуги за будинок з часу передачі коштів сплачувалися нею,оскільки вона послугами користувалася. У вересні 2005 року відповідач оформила документи на спадкове майно і вона звернулася до неї з проханням оформити договір купівлі-продажу будинку на, що остання дала обіцянку оформити договір купівлі-продажу. На початку березня 2011 року відповідач відмовилася від нотаріального оформлення договору купівлі-продажу будинку і повідомила,що всі документи у неї і будинок вона продавати не буде.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги позивача,просив суд їх задовольнити і при цьому пояснив,що відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України якщо сторони домовилися,щодо усіх істотних умов договору,що підтверджується письмовими доказами,і відбулося повне або часткове виконання договору,але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення,суд може визнати такий договір дійсним. Сторони домовилися про всі істотні умови договору купівлі-продажу,але відповідач ухиляється від нотаріального оформлення договору.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні з позовом не погодилася, просила суд відмовити у його задоволенні і при цьому пояснила ,що 17.02.2005 померла її бабуся,яка все своє майно заповіла їй. 24.10.2005 вона отримала свідоцтво про право на спадщину житлового будинку за заповітом. 21.11.2005 комунальним підприємством “Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації”було зареєстровано право власності на житловий будинок за нею. До моменту отримання документу,що посвідчував би її право власності на житловий будинок вона уклала в усній формі з ОСОБА_1 договір найму житлового будинку,метою якого було проживання у будинку та догляд за ним. З огляду на уникнення будь-яких непорозумінь щодо сплати орендних платежів,25.06.2005 вона отримала від позивача 1000 доларів США за користування останньою житловим будинком та надала розписку про отримання даних коштів,відповідно до якої вона зобов’язувалася після оформлення спадщини показати позивачу документи,що посвідчували право власності позивача на житловий будинок. Починаючи з 28.09.2005 і до моменту подачі позову позивач проживає у її будинку. За шість років,окрім 1000 доларів США ОСОБА_1 не сплачувала орендні платежі за користування житлом,а вона в свою чергу і не вимагала сплати оренди,а лише приїздила до села переконатися чи все з будинком гаразд. Розписка про отримання грошових коштів за користуванням будинку жодним чином не може вважатися договором купівлі-продажу,а лише є документом,що посвідчує факт отримання коштів за оренду житла,оскільки на момент написання нею розписки позивачу вона не являлася власником будинку. У розписці вона не брала на себе зобов’язань укладати договір купівлі-продажу з позивачем. Крім того у 2005 році спірний будинок не міг коштувати 1000 доларів США,як про це стверджує ОСОБА_1.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні з позовом не погодився просив суд відмовити у його задоволенні при цьому пояснив,що договір може бути укладений у будь-якій формі,якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Договір купівлі-продажу житлового будинку укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Розписку не можна розцінювати як попередній договір купівлі-продажу,оскільки попередній договір укладається у формі,встановленій для основного договору.

Судом встановлено:

ОСОБА_1, народження 14.11.1977 (а.с.4-6).

Відповідно до розписки від 25.06.2005 ОСОБА_3 отримала 1000 у. е. за будинок по провулку Дібрівський , 5. І зобов’язалася надати документи після закінчення терміну. За вартість будинку претензій не має. Дану розписку підписала ОСОБА_3 та ОСОБА_6,ОСОБА_7,ОСОБА_8 (а.с.7).

Згідно довідки Давидівської сільської ради Пирятинського району ОСОБА_1 з 25.06.2005 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).

У відповідності до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства “Лубенського міжрайонного бюро технічної інвентаризації”власником житлового будинку по провулку Дібрівський, 5 у с. Нові Мартиновичі Пирятинського району,Полтавської області є ОСОБА_9. Рішення про реєстрацію права власності було прийнято 21.11.2005. (а.с.13).

ОСОБА_1 отримувала розрахункові книжки за спожиту електричну енергію у Пирятинській філії Полтава Обленерго 30.08.2006,04.07.2008,10.06.2009,25.05.2010,09.02.2011 та розрахункову книжку по оплаті за воду у ГРД “Облсількомунгосп”(а.с.14-17).

24.10.2005 ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно,яке складається із житлового будинку №5 з господарчими будівлями та спорудами,що знаходиться по провулку Дібрівський в селі Нові Мартиновичі Пирятинського району Полтавської області(а.с.8).

01.04.2011 ОСОБА_3 надіслала письмове попередження ОСОБА_1 про розірвання договору найма житлового приміщення (а.с.20).

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила,що у 2005 році померла бабуся відповідача,після її смерті залишився будинок який вона заповіла останній. ОСОБА_1 дійсно віддала ОСОБА_3 1000 доларів США за те,що буде проживати у будинку.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив,що являється братом ОСОБА_1 у його присутності позивач передала гроші відповідачу за постійне проживання у будинку,який розташований за адресою: провулок Дібрівський, 5, с. Нові Мартиновичі, Пирятинського району,Полтавської області.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив,що він проживав однією сім’єю з позивачем йому відомо,що ОСОБА_1 після продажу своєї частини будинку купила інший будинок у ОСОБА_3 при оформленні договору купівлі - продажу він присутній не був.

Свідок ОСОБА_11 повідомила суду,що по селу йшли розмови проте,що ОСОБА_1 купила будинок у ОСОБА_3

Заслухавши пояснення позивача,представника позивача, відповідача та його представника, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким,що не підлягає задоволенню,виходячи із наступного.

В роз’ясненнях,даних у абзаці 3 пункту 13 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”вказано, що “при розгляді таких справ суди повинні з’ясовувати,чи підлягає правочин обов’язковому нотаріальному посвідченню,чому він не був нотаріально посвідчений,чи дійсно сторона ухилялася від його посвідчення та чи втрачена така можливість,а також чи немає інших підстав нікчемності правочину”.

Відповідно до ст.639 ЦК України,договір може бути укладений у будь-якій формі,якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки,єдиного майнового комплексу,житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України договір,який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації,є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації,а в разі необхідності і нотаріального посвідчення,і державної реєстрації-з моменту державної реєстрації.

Підставою для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним,позивач визначила ч.2 ст.220 ЦК України,відповідно до якої,якщо сторони домовилися щодо істотних умов договору,що підтверджується письмовими доказами,і відбулося повне або часткове виконання договору,але одна із сторін ухилялася від його нотаріального посвідчення,суд може визнати такий договір дійсним. В роз’ясненнях,даних у абзаці 2 пункту 13 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного суду України,зазначено,що “вирішуючи спір про визнання правочину,який підлягає нотаріальному посвідченню,дійсним,судам необхідно враховувати,що норма ч.2 ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів,які підлягають і нотаріальному посвідченню,і державній реєстрації,оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст.210,640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією,тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін”.

На думку суду,відповідно до ст.ст.16,182,640 ЦК України визначена ч.2 ст.220 ЦК України можливість визнання договору дійсним поширюється лише на ті договори,які підлягають тільки нотаріальному посвідченню,від якого сторона ухиляється,й не підлягають державній реєстрації,а тому суперечить законодавству визнання в судовому порядку дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,оскільки такий правочин у обов’язковому порядку має пройти державну реєстрацію.

Крім того,посилання позивача та його представника,що розписка надана відповідачем позивачу є попереднім договором купівлі-продажу, на думку суду розцінювати не можна як попередній договір купівлі-продажу,оскільки відповідно до норм ст.635 ЦК України попередній договір укладається у формі встановленій для основного договору,тобто попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна мав бути укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений з викладенням всіх істотних умов договору.

Враховуючи викладене,суд вважає позов необґрунтованим і таким,що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 60,61, 212-215 ЦПК України, ст. ст.210,640,657 ЦК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дійсним та визнання права власності на житловий будинок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Полтавської області через Пирятинський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуюча: