ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" травня 2010 р. Справа № 2a-1594/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді Басай О.В.
Суддя - Микитюк Р.В.
Суддя - Грицюк П.П.
при секретарі Короташ О.Б.
за участю:
позивача - ОСОБА_1;
представника відповідача - не з'явивися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1, вул. Пирогова, 32, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область,78200
до відповідача: ОСОБА_2 України - ОСОБА_3, вул. Банкова, 11, м. Київ, 01220
про визнання незаконним та скасування Указу ОСОБА_2 України № 753/2005 від 06.05.2005 року "Про присвоєння ОСОБА_4 звання ОСОБА_5 України",-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до ОСОБА_2 України - ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування Указу ОСОБА_2 України №753/2005 від 06.05.2005 року "При присвоєння ОСОБА_4 звання ОСОБА_5 України".
Позивач в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві та пояснив, що відповідно до статті 6 Закону України "Про державні нагороди України" від 16.03.2000 року №1549-III вищим ступенем відзнаки в Україні є звання ОСОБА_5 України. ОСОБА_5 України присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення. Ця норма є спеціальною щодо звання ОСОБА_5 України, тому підлягає переважному застосуванню перед загальними положеннями розділу I Закону. З аналізу зазначеної норми вбачається, що вона містить імперативний припис відносно правового статусу особи, яка нагороджується - вона обов'язково повинна бути громадяном України. Зазначив, що вважає загальновідомою обставиною те, що ОСОБА_4 помер у 1970 році. Таким чином, ОСОБА_4 помер до 1991 року, а тому він не є громадянином України, через що не може бути нагороджений званням "ОСОБА_5 України". Просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте на адресу суду надіслав заперечення проти адміністративного позову з якого вбачається, що відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною першою цієї статті передбачено, що адміністративний позов може бути поданий у межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами. Водночас, оскаржуваний акт ОСОБА_2 України був виданий 6 травня 2005 року та оприлюднений у газеті "Урядовий кур'єр" від 12.05.2005 року №86. Проте, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав лише у квітні 2010 року, тим самим пропустивши річний строк для звернення до суду. Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умов, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Також в запереченні представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити повністю, а розгляд даної справи провести без його участі.
Розглянувши позову заяву, заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази, судом встановлено, що 06 травня 2005 року ОСОБА_2 України – ОСОБА_6 було видано Указ за № 753/2005 від 06.05.2005 року «Про присвоєння ОСОБА_4 звання ОСОБА_5 України», яким присвоєно звання ОСОБА_5 України із удостоєнням ордена «Золота Зірка»ОСОБА_4 –уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_1 (посмертно).
Повноваження ОСОБА_2 України із нагородження державними нагородами передбачені п.25 ст.106 Конституції України. Відповідно до даної норми нагородження державними нагородами є виключною компетенцією ОСОБА_2 України. Враховуючи зазначене положення Конституції України, колегія суддів вважає, що прийняття оспорюваного Указу було здійснено суб’єктом владних повноважень у межах компетенції, визначеної чинним законодавством.
Спірні правовідносини, що виникли з приводу прийняття Указу, регулюються Законом України «Про державні нагороди України»від 16 березня 2000 року преамбулою якого передбачено, що цей Закон відповідно до Конституції України встановлює державні нагороди України для відзначення громадян за особисті заслуги перед Україною.
Цим законом визначено, що державні нагороди України (далі - державні нагороди) є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги у розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною. Державні нагороди встановлюються виключно законами України. Законодавство про державні нагороди складається з Конституції України, цього Закону та указів ОСОБА_2 України, що видаються відповідно до нього.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державні нагороди України»від 16 березня 2000 року нагородження державними нагородами провадиться Указом ОСОБА_2 України, що є формою реалізації владних управлінських функцій.
Нагородження державними нагородами може бути проведено посмертно (ч.3 ст.5 Закону України «Про державні нагороди України»).
Державними нагородами є, зокрема, і звання ОСОБА_5 України. Так, статтею 6 вищенаведеного Закону визначено, що вищим ступенем відзнаки в Україні є звання ОСОБА_5 України. ОСОБА_5 України присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення. Ця норма є спеціальною щодо звання ОСОБА_5 України, тому підлягає переважному застосуванню перед загальними положеннями розділу I Закону.
З аналізу наведеної норми вбачається, що вона містить імперативний припис відносно правового статусу особи, яка нагороджується - остання обов'язково повинна бути громадянином України.
Україна як незалежна демократична держава проголошена 24 серпня 1991 року, згідно із Постановою Верховної ОСОБА_7 Української РСР від 24 серпня 1991 року №1427-ХII.
Питання громадянства України регулюються Конституцією України, Законом України «Про громадянство України» та іншими законодавчими актами. Підстави набуття громадянства України наведені у ст. 2 Закону України «Про громадянство України»у редакції Закону від 8 жовтня 1991 року та ст. 3 у редакції Закону від 18 січня 2001 року. З вказаних норм Законів вбачається, що набуття громадянства України є можливим з 1991 року. Посмертне набуття громадянства чинним законодавством України не передбачено. Отже, особи, що померли до 1991 року не можуть бути громадянами України.
Відповідно до ч. 2 ст.72 КАС України судом визнано загальновідомою ту обставину, що ОСОБА_4 помер у 1970 році. Таким чином, ОСОБА_4 помер до 1991 року. За таких обставин, останній не міг набути громадянства України, через що можливість його нагородження званням ОСОБА_5 України виключалась.
Суд звертає увагу на те, що надання оцінки діяльності ОСОБА_4 у контексті підстав для відзнаки його званням ОСОБА_5 України не належить до повноважень суду, а знаходиться виключно у компетенції особи, яка прийняла рішення про його нагородження. Суд може перевірити це рішення виключно на предмет його відповідності законодавству України.
ОСОБА_2 України можуть бути предметом оскарження у суді, що прямо вбачається з приписів статті 55 Конституції України та підтверджується у рішеннях Конституційного суду України від 25 грудня 1997 року 9-зп та від 25 листопада 1997 року № 6-зп. При цьому у відповідності з завданням та принципами адміністративного судочинства, які визначені у ст.ст.2, 7 КАС України, суд оцінює спірний Указ на його відповідність законам України, а не інтересам окремих осіб.
Суд також приймає до уваги те, що за правовим змістом та визначеними законом підставами позбавлення державних нагород відрізняється від визнання незаконним та скасування актів про нагородження.
Відповідно до п.1, 3 ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що Указ ОСОБА_2 України № 753/2005 від 06.05.2005 року "Про присвоєння ОСОБА_4 звання ОСОБА_5 України" прийнятий з порушенням норм матеріального права та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому позовна вимога про визнання незаконним Указу ОСОБА_2 України №753/2005 від 06.05.2005 року "При присвоєння ОСОБА_4 звання ОСОБА_5 України" є обгрунтованою та підставною.
Проте, колегія суддів вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що вищезгаданий Указ ОСОБА_2 України був виданий 06.05.2005 року та оприлюднений у газеті «Урядовий кур’єр» від 12 травня 2005 року за №86, а з позовом до суду позивач звернувся 27.04.2010 року, тобто через 5 років після прийняття суб’єктом владних повноважень оскаржуваного рішення.
Згідно ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки жодними законами не визначено строку оскарження актів ОСОБА_2 України, то на думку колегії суддів до спірних правовідносин слід застосувати строк, визначений ст. 99 КАС України.
Відповідно до вищенаведеного, колегія суддів, вважає, що позивач повинен був дізнатись про порушення свого права після опублікування оспорюваного Указу, тобто 12 травня 2005 року, а тому позивачем пропущено встановлений законом строк для звернення до суду.
Суд вважає безпідставним посилання позивача на те, що ним не пропущено строк звернення до адміністративного суду, виходячи з наступного.
В судовому засіданні позивач зазначив, що строк звернення до суду повинен обчислюватись з моменту, коли йому стало відомо про намір ОСОБА_2 України ОСОБА_3 скасувати Указ ОСОБА_2 України за №46/2010 від 20 січня 2010 року «Про присвоєння ОСОБА_8 звання ОСОБА_5 України».
Колегія суддів вважає, що таке твердження позивача є безпідставним, оскільки даний факт не має жодного значення для спірних правовідносин, так як вищенаведені Укази прийняті відносно різних осіб та із різних підстав.
Будь-яких обставин та доказів в обґрунтування причин поважності пропущення строку звернення до суду позивачем не наведено.
Згідно ч.1 ст.100 КАС України пропущений строк звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Оскільки, позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду визначений ст.99 КАС України, а відповідач наполягає на застосуванні даного строку, колегія суддів вважає, що в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним Указу ОСОБА_2 України №753/2005 від 06.05.2005 року "При присвоєння ОСОБА_4 звання ОСОБА_5 України" слід відмовити.
Враховуючи те, що судом відмовлено в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним Указу ОСОБА_2 України №753/2005 від 06.05.2005 року "При присвоєння ОСОБА_4 звання ОСОБА_5 України", то не підлягає до задоволення і вимога позивача про скасування зазначеного вище Указу ОСОБА_2, оскільки вона є похідною від першої, тобто прийняття по ній рішення прямо залежить від того чи буде задоволено першу позовну вимогу.
Не може бути задоволена і вимога про стягнення на користь позивача судового збору, так як згідно ч.1 ст.94 КАС України суд присуджує всі здійснені особою, яка не є суб’єктом владних повноважень документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України виключно у разі, якщо судове рішення ухвалене на користь такої особи.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 99-100, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
В задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя /підпис/ ОСОБА_9
Суддя /підпис/ ОСОБА_7
Суддя /підпис/ ОСОБА_10
Постанова складена в повному обсязі 25.05.2010 року.