ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2015 р.Справа № 922/4694/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Промімпекс", м. Харків

про стягнення 395194162,71 грн.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - ОСОБА_1, довіреність від 10.09.2015 року;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Промімпекс" про стягнення заборгованості за Кредитними договором № 81/12-КL від 25.04.2012 року у розмірі 395194162,71 грн. (заборгованість за основним боргом (кредитом) - 16580735,24 дол. США, заборгованість за процентами - 1637808,16 дол. США, пеня - 5830651,51 грн., штраф за неналежне виконання зобов'язання - 5000,00 грн.).

20 жовтня 2015 року від представника відповідача до канцелярії суду із супровідними листами № 42330, №42329 та №42328 надійшли додаткові документи в обгрунтування правової позиції відповідача. Документи долучені до матеріалів справи.

У призначене судове засідання 26 жовтня 2015 року позивач свого представника не направив. До канцелярії суду від позивача надійшли письмові заперечення щодо позиції відповідача за вх. № 43176 та клопотання за вх. № 43178, відповідно до якого позивач просить розглядати справу за відсутності його представника за наявними в справі матеріалами. Позовні вимоги позивач підтримує в повному обсязі. Надані позивачем документи досліджені та долучені судом до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що відповідачем умови Кредитного договору № 81/12-КL від 25.04.2012 року виконувались належним чином, а тому вимоги позивача щодо дострокового повернення кредиту є безпідставними. Порушення на які вказує позивач, а саме несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом виникло не з вини відповідача, а внаслідок неправомірних дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Златобанк", оскільки Договір застави майнових прав № 81/12-КL/S-4 від 25.11.2014 року, за яким було здійснено погашення процентів за Кредитним договором № 81/12- КL у розмірі 399779,94 дол. США, був визнаний позивачем нікчемним без достатніх законних підстав та як наслідок - збільшення розміру кредитних зобов'язань у відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

25 квітня 2012 року між Акціонерним товариством " ЗЛАТОБАНК" (далі - кредитодавець, банк, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Промінпекс" (далі - позичальник, відповідач) було укладено Кредитний договір № 81/12-КL.

Під час дії Кредитного договору № 81/12-KL від 25.04.2015 року між сторонами було укладено ряд Додаткових угод, що є невід'ємною частиною основного Кредитного договору, та якими внесено зміни до Договору.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п.1.1 Кредитного договору в порядку та на умовах, встановлених цим Кредитним договором та чинним законодавством України, кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов’язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього Кредитного договору.

Згідно п.1.2 Кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит у формі відкриття відкличної кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим Кредитним договором. Кредит може надаватися траншами. Позичальник має право в будь-який час без повідомлення банку здійснювати погашення поточної заборгованості по Кредитному договору і за умови дотримання умов надання кредитних коштів, встановлених цим Кредитним договором. Може знову отримувати Кредит в межах Максимального ліміту на кредитну кредитною лінією.

Згідно п.1.2.1 Кредитного договору Кредит надається для поповнення обігових коштів.

Згідно п.1.3 Кредитного договору Максимальний Ліміт Заборгованості за Кредитною лінією становить 13800000,00 доларів США.

Додатковим договором № 6 від 29.08.2012 року до Кредитного договору, сторони встановили Максимальний ліміт заборгованості за Кредитну лінію - 14845000,00 дол. США.

Відповідно до Договору про внесення змін № 20 від 20.11.2013 року до Кредитного договору, сторони погодили Максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією - 15555000,00 дол. США.

Договором про внесення змін № 21 від 29.11.2013 року до Кредитного договору, сторони погодили встановити Максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією 16840000,00 дол. США.

Згідно п.1.4 Кредитного договору, сторонами встановлена кінцева дата повернення кредиту - не пізніше 24 квітня 2013 року включно.

Проте, Договором про внесення змін № 27 від 15.04.2014 року до Кредитного договору сторони встановили кінцеву дату погашення кредиту - не пізніше 22.04.2016 року включно.

Згідно п.1.5 Кредитного договору за користування Кредитом Позичальником сплачуються Проценти у вигляді фіксованої Процентної ставки, розмір встановлюється - 14% процентів річних.

Згідно п. 2.2.1. Кредитного договору, повернення кредитних коштів здійснюється на рахунок для оплати боргових зобов'язань та процентів.

Відповідно пунктів 2.4, 2.5, 2.6. 2.6.1 Кредитного договору, сплата процентів здійснюється фактичний строк користування кредитом. При розрахунку процентів приймається місяць, рівний календарній кількості днів, та рік, рівний 360 дням. День повернення кредиту до розрахунку не приймається.

Позичальник самостійно сплачує (перераховує) проценти на рахунок для оплати боргових зобов'язань та процентів. Проценти сплачуються за період з першого по останній день календарного місяця щомісячно по сьоме число (включно) місяця, що слідує за місяцем нарахування процентів.

Проценти за останній місяць користування кредитом сплачуються в кінцеву дату повернення кредиту.

Якщо останній день повернення кредиту та/або сплати процентів припадає на вихідний, святковий день або інший неробочий день, то позичальник має право повернути кредит та/або сплатити проценти наступного робочого дня.

Пунктом 3.4.2. Кредитного договору сторони погодили, що позичальник зобов'язаний сплачувати проценти/комісію у розмірі та в порядку, передбаченому цим кредитним договором, згідно з умовами кредитного договору.          

Згідно п. 3.4.3. Кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі в порядку та в строки, передбачені цим кредитним договором, в тому числі достроково, у разі настання обставин, за яких банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, в тому числі у випадку настання несприятливих обставин/подій.

Пунктом 3.4.4. Кредитного договору встановлено, що позичальник зобов'язаний безумовно сплатити неустойку (штраф, пеню), інші штрафні санкції, відшкодувати заподіяні банку збитки, завдані невиконанням/неналежним виконанням умов кредитного договору.

Згідноп.4.1 Кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, Позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення за кожен день прострочення та обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів. Сплата пені не звільняє Позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості.

Згідноп.4.3 Кредитного договору за кожен випадок невиконання/неналежного виконання зобов’язань за цим Кредитним договором, визначених в п.3.4 Позичальник сплачує Кредитодавцю штраф у розмірі 5000,00 грн.

Згідно п.3.1.4 Кредитного договору Кредитодавець має право відмовитись від подальшого кредитування Позичальника за цим Кредитним договором частково або в повному обсязі та/або вимагати повернення у повному обсязі наданих кредитних коштів (в т.ч. дострокового повернення), сплати Процентів за весь строк користування Кредитними коштами та неустойки/штрафів (за їх наявності) у разі настання та/або існування хоча б однієї з таких обставин: у випадку одноразового порушення Позичальником будь-якого з Боргових Зобов’язань, в будь-якій їх частині, наявності/виникнення Випадку невиконання умов, використання кредиту мне за цільовим призначенням; настання/існування будь-якої з Несприятливих обставин/подій.

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредитні кошти на умовах, передбачених кредитним договором, про що свідчать копії заявок, меморіальних ордерів, виписок по рахунках, які містяться у матеріалах справи.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 25.11.2014 року між СТОВ "Зернова компанія "Хорс" (заставодавцем) та позивачем (заставодержателем) був укладений Договір застави майнових прав №81/12/КL/S-4, відповідно до якого вкладник надав в заставу належні йому майнові права на грошові кошти, що розмішені на вкладному рахунку, відкритому в АТ "Златобанк" за Договором банківського вкладу № 79/1/1 від 12.11.2014 року, а також права вимоги за вказаним договором, які можуть виникнути в майбутньому.

Застава за Договором застави майнових прав № 81/12-КL/S-4 від 25.11.2014 року забезпечує вимоги АТ «ЗЛАТОБАНК» щодо повернення кредиту, сплати процентів, інших боргових зобов'язань ТОВ ФІРМА «ПРОМІМПЕКС» за Кредитним договором № 81/12 - КL від 25.04.2012 року.

12 лютого 2015 року з депозитного рахунку СТОВ «ЗЕРНОВА КОМПАНІЯ «ХОРС» в ОСОБА_2» було здійснено списання суми у розмірі 35819756,41 грн., як погашення заборгованості ТОВ ФІРМА «ПРОМІМПЕКС» на підставі Договору застави майнових прав № 31/12-КL/S-4 від 25.11.2014 року.

Зазначену суму коштів Позивач перевів за курсом долару США, встановленому станом на 12.02.2015 року в 1427130,71 дол. США та 12.02.2015 року провів як повернення кредиту за Кредитним договором № 81/12 - КL у сумі 1027350,77 дол. США та сплату процентів по Кредитному договору № 81/12 - КL за період 01.01.2015 року - 31.12.2014 року у сумі 399 779, 94 дол. США.

Тобто, шляхом списання коштів було погашено проценти за період з 01.12.2014 року по 31.12.2014 року та з 01.01.2015 року по 31.01.2015 року у сумі 399 779, 94 дол. США.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладу фізичних осіб від 13.02.2015 року № 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Златобанк" з 14.02.2015 року запроваджену тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ "Златобанк".

Статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено обов'язок Уповноваженої особи Фонду щодо забезпечення збереження активів та документації банку. Протягом тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (утому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення правочинів (утомі числі договорів), що є нікчемними з підстав визначених ч. 3. ст. 38 вказаного закону.

Уповноваженою особою Фонду в результаті перевірки виявлено, що СТОВ "Зернова компанія "Хорс" є кредитором АТ "Златобанк" за договором банківського вкладу № 79/1/1 від 12.11.2014 року, укладеним між АТ "Златобанк" та СТОВ "Зернова" компанія "Хорс", відповідно до якого вкладник передав Банку вклад у сумі 12000000,00 грн. з установленням обов'язку банку сплатити проценти у розмірі 20% річних та повернути вклад до 20.01.2016 року.

Як було вище зазначено, з депозитного рахунку СТОВ "Зернова компанія "Хорс" в АТ "Златобанк", за один день до віднесення АТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможніх, на підставі Договору застави було здійснено списання суми коштів у розмірі 35819756,41 грн., як погашення заборгованості ТОВ "Фірма "Промімпекс" за кредитним договором № 81/12-КL від 25.04.2012 року.

Таким чином, в ході перевірки, Уповноважена особа Фонду дійшла висновку, що Договір застави відповідає критерію нікчемності правочинів, визначеному в пункті 7 частини 3 Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки умовами правочину передбачено платіж (договірне списання), що надає окремому кредитору - СТОВ "Зернова компанія "Хорс" - переваги (пільги) перед іншими кредиторами - вкладниками. Так, протягом дії тимчасової адміністрації АТ "Златобанк" вкладники можуть отримати свої кошти за договорами банківського вкладу (депозиту), строк дії яких закінчився та за договорами банківського рахунку. Виплати за зазначеними договорами здійснюються в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до критеріїв неплатоспроможніх та до початку процедури виведення Фонду банку з ринку, але не більше 200 тис. грн. Разом з тим вклади юридичних осіб не компенсуються.

Натомість за правочином, що передбачає платіж (договірне списання) коштів у розмірі 35819756,41 грн. за Договором застави СТОВ "ЗЕРНОВА КОМПАНІЯ "ХОРС" отримало перевагу перед іншими вкладниками, яка полягає у набутті права вимагати права повернення коштів.

Рішенням Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Златобанк" було визнано нікчемним Договір застави майнових прав № 81/12-КL/S-4 від 25.14.2014 року, укладений між АТ "Златобанк" та СТОВ "Зернова компанія "Хорс", про що було направлено повідомлення заставодавцю та відповідачу. Крім того, на адресу відповідача в березні 2015 року банком була направлена вимога про сплату прострочених процентів за Договором.

Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач в порушення умов Кредитного договору проценти за користування кредитними коштами не сплатив.

На підставі порушення відповідачем кредитних зобов'язань, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Кредитними договором №81/12-КL від 25.04.2012 року яка за підрахунками позивача станом на 12.08.2015 року складає 395194162,71 грн., з яких: заборгованість за основним боргом (кредитом) - 16580735,24 дол. США, заборгованість за процентами - 1637808,16 дол. США, пеня - 5830651,51 грн., штраф за неналежне виконання зобов'язання - 5000,00 грн.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України визначено строк (термін) виконання зобов'язання. (1) Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. (2) Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовується положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього кодексу.

Пунктами 29-30 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» надано роз’яснення про те, що «при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Передбачене статтею 1050 ЦК право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним. Реалізація такого права жодним чином не залежить від пред'явлення кредитодавцем вимог про розірвання кредитного договору відповідно до положення статті 651 ЦК».

За приписами статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 ГК України (постанова Вищого господарського суду України від 31.01.2012 у справі N18/113-53/81).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не погоджується з твердженнями позивача викладеними у позовній заяві та вважає, що у позивача не виникло право вимагати дострокового повернення кредиту за Кредитним договором, оскільки позивач та відповідач шляхом укладання Договору про внесення змін № 27 від 15 квітня 2015 року до Кредитного договору № 81/12-KL від 25.04.2012 року домовились, що кінцева дата повернення кредиту - не пізніше 22 квітня 2016 року. Крім того позивач вказує, що належним чином виконував умови кредитного договору. На підтвердження вказаного до матеріалів справи додані банківські виписки.

Також відповідач вказує, що відповідачем було отримано Повідомлення про нікчемність Договору застави майнових прав № 81/12-КТ/8-4 від 25.11.2014 року лише 12.05.2015 року. Відповідач вважає, що керуючись зазначеним Повідомленням про нікчемність, позивач в лютому 2015 року в односторонньому порядку безпідставно та неправомірно «відмінив» погашення кредитних зобов'язань відповідача.

У своєму відзиві відповідач стверджує, що Тимчасовий адміністратор АТ «ЗЛАТОБАНК» без подання окремого позову про застосування наслідків нікчемного (на погляд АТ «ЗЛАТОБАНК») договору, в односторонньому порядку, безпідставно та неправомірно збільшив розмір кредитних зобов'язань Відповідача, що і призвело до нібито «порушень» кредитного договору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в процесі розгляду справи необхідно надати правову оцінку правомірності висновку щодо нікчемності правочину, а саме Договору застави майнових прав № 81/12-KL/S-4 від 25.11.2014 року.

Такий підхід до вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням наслідків нікчемності правочину, викладений у постанові Верховного суду України від 19.08.2008 року (реєстраційний номер у Єдиному державному реєстрі судових рішень 2182152).

Таким чином, під час розгляду та вирішення даної справи суду необхідно перевірити обгрунтованість висновку позивача про нікчемність Договору застави майнових прав 81/12-К178-4 від 25.11.2014 року.

Аналогічної позиції щодо необхідності для суду перевірити обгрунтованість висновку позивача про нікчемність правочину, від застосування чи незастосування наслідків недійсності якого залежить результат розгляду справи що розглядається судом, дотримується Вищий Господарський Суд України (справи - №№ 910/3306/15-г, 910/1240/15-г, 922/3016/14, 910/20567/14, 910/1741/15-г, 910/3306/15, 910/21386/14).

Одже, незважаючи на те, що предметом спору є стягнення з відповідача грошових коштів, а не безпосередньо нікчемність правочину, однак враховуючи те, що позивач в твердженнях щодо порушень відповідачем умов кредитного договору посилається на нікчемність правочину для обгрунтування своєї заявленої вимоги, суд має дати належну оцінку правочину (Договору застави майнових прав № 81/12-КІ75-4 від 25.11.2014 року) та відповідним доводам позивача.

Таку саму позицію висловив Вищий Господарський Суд України у справі 910/1240/15-г.

Так, 25.11.2014 року між СТОВ "Зернова компанія "Хорс" (заставодавцем) та позивачем (заставодержателем) був укладений Договір застави майнових прав №81/12/КL/S-4, відповідно до якого вкладник надав в заставу належні йому майнові права на грошові кошти, що розмішені на вкладному рахунку, відкритому в АТ №Златобанк" за Договором банківського вкладу № 79/1/1 від 12.11.2014 року, а також права вимоги за вказаним договором, які можуть виникнути в майбутньому.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (Заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не вставнолено законом (право застави).

Відповідно до ч. 1 ст. 574 Цивільного кодексу України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 583 Цивільного кодексу України, заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Частиною 3 ст. 583 Цивільного кодексу встановлено, що застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Відповідно до ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину (або його окремої частини) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як встановлено судом, під час підписання Договору застави майнових прав, між позивачем та СТОВ "Зернова компанія "Хорс" було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов Договору. Сторони усвідомлювали, що застава за вказаним Договором забезпечує вимоги АТ «ЗЛАТОБАНК» щодо повернення кредиту, сплати процентів, інших боргових зобов'язань ТОВ ФІРМА «ПРОМІМПЕКС» за Кредитним договором № 81/12 - КL від 25.04.2012 року.

Також слід звернути увагу, що при укладенні Договору застави майнових прав позивач не зазнав жодних несприятливих наслідків, наприклад таких як погіршення фінансового стану банку або зниження його платоспроможності, оскільки грошові кошти з банку виведені не були, а за їх рахунок було здійснено погашення зобов'язань за Кредитним договором.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірноcті правочину. Відповідно до даної статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так позивач вказує на те, що Договір застави майнових прав №81/12/КL/S-4, підписаний між Банком та СТОВ "Зернова компанія "Хорс" є нікчемним у відповідності до норм ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов’язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов’язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов’язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Так, у Повідомленні про нікчемність Договору застави майнових прав № 81/12-KL/S від 25.11.2014 року у якості правої підстави його прийняття зазначено п. 7 ч. 3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. №4452 (надалі Закон №4452) : «7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;».

У своїх письмових Поясненнях, які долучені судом до справи, позивач зазначає, що СТОВ «ЗЕРНОВА КОМПАНІЯ «ХОРС» отримало перевагу перед іншими вкладниками, яка полягає у набутті права вимагати повернення сплаченої суми коштів від ТОВ фірма «Промімпекс». Проте, жодних підтверджень того, що СТОВ «ЗЕРНОВА КОМПАНІЯ «ХОРС» було набуте таке право вимоги до ТОВ фірма «Промімпекс», яке до того ж в силу положення п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452 повинно бути не передбаченим законодавством, Позивач не надав.

В розумінні ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" факт перерахування грошових коштів СТОВ «ЗЕРНОВА КОМПАНІЯ «ХОРС» в якості погашення відсотків за кредитним договором ТОВ фірма «Промімпекс» на рахунок в АТ "Златобанк" на підставі договору застави майнових прав та кредитного договору не є підставою нікчемності правочину. Крім того, зазначена дія є питанням виконання договору застави майнових прав та кредитного договору, та відбулася після фактичного укладення останніх у порядку та у спосіб, визначений чинним законодавством та вказаними договорами, через що відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України не може бути підставою недійсності правочину.

Аналогічної позиції притримується Вищий господарський суд України в справі №910/1741/15-г.

Окремо необхідно зазначити, що виходячи з буквального тлумачення п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452 нікчемними можуть бути визнані укладені банком правочини умови яких передбачають платіж чи передачу, тобто відчуження, майна банку з метою надання окремим кредиторам переваг.

Водночас, у спірних правовідносинах позивач не здійснював будь-яких платежів на користь відповідача або СТОВ «ЗЕРНОВА КОМПАНІЯ «ХОРС» та не передавав останнім майно або грошові кошти, а навпаки здійснив договірне списання значної суми грошових коштів.

Таким чином, жодних належних та достатніх доказів отримання переваги (пільг) СТОВ "Зернова компанія "Хорс" перед іншими вкладниками та кредиторами Позивачем не наведено. Позивачем також не доведено факту наявності причино-наслідкового зв'язку між правочином, який укладено СТОВ «ЗЕРНОВА КОМПАНІЯ «ХОРС» та неплатоспроможністю банку чи неможливістю виконання у зв'язку з таким правочином зобов'язань перед іншими кредиторами.

На підставі вказаного, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що Договір застави майнових прав містить ознаки правочинів, передбачених п. 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто Договір застави майнових прав № 81/12-KL/S-4 від 25.11.2014 року визнано позивачем нікчемним без достатніх на те підстав.

Таким чином, надавши правову оцінку діям позивача щодо визнання провочину нікчемним, суд дійшов висновку, що Договір застави майнових прав № 81/12-KL/S-4 від 25.11.2014 року, за яким була погашена сума заборгованості по процентам за Кредитним договором у розмірі 399779,94 дол. США не суперечить ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а одже твердження позивача про його нікчемність суд не приймає до уваги.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не доведено факту порушення відповідачем грошового зобов'язання, внаслідок чого останнім була нарахована заборгованість по процентам за користування кредитом за Кредитним договором №81/12-KL від 25.04.2012 року у розмірі 1637808,16 дол. США.

На підставі вказаного, суд приходить до висновку, що у позивача відсутні правові підстави для застосування наслідків визнання нікчемним правочину, шляхом стягнення з відповідача заборгованості по процентам у розмірі 1637808,16 дол. США, а також пені у розмірі 5830651,51 грн. та штрафу у розмірі 5000,00 грн., які нараховує позивач відповідачу саме з урахуванням того, що у відповідача виникла заборгованість по процентам за користування кредитом.

Також суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 16580735,24 дол. США, оскільки Договором про внесення змін № 27 від 15.04.2014 року до Кредитного договору сторони встановили кінцеву дату погашення кредиту - не пізніше 22.04.2016 року включно, а доказів щодо наявності обставин, які визначені сторонами у п. 3.1.4 Кредитного договору, та які є підставою для передчасного повернення кредитних коштів позивачем до суду не надано.

З урахуванням ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) суд зазначає, що обов'язок по доведенню факту укладення спірного правочину із порушенням норм чинного законодавства покладається на позивача.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості – є однією з основних засад судочинства.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Кредитними договором № 81/12-КL від 25.04.2012 року у розмірі 395194162,71 грн., з яких: заборгованість за основним боргом (кредитом) - 16580735,24 дол. США, заборгованість за процентами - 1637808,16 дол. США, пеня - 5830651,51 грн., штраф за неналежне виконання зобов'язання - 5000,00 грн., є необгрунтованою, недоведеною та такою, що задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Даний позов поданий від імені уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та пов'язаній із здійсненням тимчасової адміністрації, а одже у відповідності до п.22 ч.1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" (в редакції чинній на день подання позову) позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі вказаного, судовий збір з позивача не стягується.

Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 509, 525, 526, 530, 546, 572, 574, 610, 611, 629, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статтями 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Повне рішення складено 02.11.2015 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/4694/15