У х в а л а

іменем україни

08 жовтня 2015 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мостової Г.І.,

суддів: Кузнєцова В.О.,

Наумчук М.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), про поділ майна подружжя.

На обґрунтування вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що з 22 грудня 2001 року до 19 грудня 2006 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, під час якого 29 березня 2003 року вони придбали двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, вартістю 100 000 грн.

З моменту придбання вказаної квартири і до сьогоднішнього часу вона проживає в ній та сплачує комунальні послуги. Крім того під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 отримала кредитні кошти та після розлучення за згодою відповідача зробила ремонт у вказаній квартирі, після чого вартість квартири значно збільшилася. Кредит сплачує лише позивач.

У 2010 році, за усною домовленістю, ОСОБА_3 виселився з указаної квартири, а також повинен був знятися з реєстраційного обліку та укласти нотаріально-посвідчений договір, за умовами якого спірна квартира мала б перейти у власність позивача, а вона в свою чергу зобов'язується самостійно сплачувати кредит та відсотки за вказаним кредитом. Однак укласти вказаний договір не виявилося можливим, оскільки на квартиру було накладено арешт відповідно до договору іпотеки.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила суд здійснити поділ спільно набутого подружжям за час перебування у шлюбі майна, шляхом визнання за нею права власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», про поділ майна подружжя відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період від 22 грудня 2001 року до 19 грудня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Згідно з договором купівлі-продажу від 29 березня 2003 року під час шлюбу ними придбана квартира АДРЕСА_1 вартістю 100 000 грн.

14 липня 2006 року між ОСОБА_2 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», укладено кредитний договір № 014/9441/82/40144.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 14 липня 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

02 жовтня 2006 року ОСОБА_3 звернутася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у тому числі спірної квартири.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено (а. с. 146-150).

Згідно зі ст. 60 СК України <nau://ukr\2947-14|st60> майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України <nau://ukr\2947-14|st70>, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК України <nau://ukr\2947-14|st65>).

Правилами ч. 2 ст. 72 СК України <nau://ukr\2947-14|st72> визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки, яка обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно з ст. 261 ЦК України <nau://ukr\435-15|st261> закріплено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що про порушене право позивачу було відомо у 2006 році, коли відповідач не визнавав її право на спірну квартиру, під час розгляду справи відповідач наполягав на застосуванні позовної давності до спірних правовідносин та у зв'язку із цим відмові у задоволенні позову, відповідно до наведених норм матеріального права дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України <nau://ukr\1618-15|st335>, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України <nau://ukr\1618-15|st332> суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України <nau://ukr\1618-15|st332>, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді: В.О. Кузнєцов

М.І. Наумчук