КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2009 року                                                                                              м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 25 грудня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання протиправними та стягнення щорічної разової грошової допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання протиправними та стягнення щорічної разової грошової допомоги.

Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 25 грудня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено, а саме: стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 недоплачену щорічну грошову допомогу як учаснику війни за 2005-2007 роки в сумі 3151 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з прийнятою постановою відповідач - ОСОБА_2 звернулось з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вказана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, судом не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, тому вона підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Письмових заперечень на апеляційну скаргу відповідача до суду апеляційної інстанції у встановлений судом строк від інших осіб не надійшло.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 з 19.04.2005 року є учасником війни, що підтверджується посвідченням серії Д № НОМЕР_1, виданим 19.04.2005 року ОСОБА_2.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня ОСОБА_1 як учаснику війни в 2005-2007 роках повинна була виплачуватись разова грошова допомога в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Позивач ОСОБА_1 через ОСОБА_2 отримувала грошову допомогу до 5 травня як учасник війни в 2005 році в розмірі 50 грн., в 2006 році - 50 грн. та 55 грн. в 2007 році.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції посилався на вимоги ч. 5 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якою встановлено, що щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Виходячи з цього, суд першої інстанції вважав, що розмір недоплаченої ОСОБА_1 щорічної разової допомоги до 5 травня учаснику війни  за період 2005-2007 років складає 3151 грн.

Роблячи такі висновки суд першої інстанції вважав, що виходячи з положень ст.ст. 8, 22, 46 Конституції України виплата щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій, інвалідам війни та іншим категоріям осіб, зазначеним у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є соціальною гарантією і не можуть бути скасованими, а також не можуть бути звужені за їх змістом і обсягом при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тому в даному спорі щодо розміру разової грошової допомоги, суд вважав за необхідне керуватись не законами про Державний бюджет України на відповідний рік, а Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки він, як Закон постійної дії, має прерогативу над законами про Державний бюджет України на 2005 рік, 2006 рік та 2007 рік.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись виходячи з наступного:

Згідно з вимогами ст. 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від            03.10.1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах повинні застосовуватися положення закону з урахуванням закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що статтею 34 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2005 рік», статтею 30 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку слід вважати положення ст. 34 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2005 рік», ст. 30 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2006 рік», а не Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до вимог ст.ст. 92, 96 Конституції України виключно законом встановлюється Державний бюджет України, який затверджується щорічно, і який підлягає обов'язковому виконанню на всій території України.

Крім того, відповідно до вимог ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

 Згідно з ч. 2 ст. 4 Бюджетного Кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.

Відповідно до вимог ст. 152 Конституції України закони, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Положення ст. 34 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» та ст. 30 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» в Конституційному Суді України на предмет конституційності не розглядалися, тому вони не втратили своєї чинності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в цій частині рішення не відповідають встановленим обставинам по справі, постановлені з порушенням норм матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Також, суд першої інстанції поновив строк звернення до суду за 2005 та 2006 рік позивачці враховуючи її похилий вік та юридичну необізнаність.

Роблячи такий висновок, суд першої інстанції взагалі не навів обґрунтування своїх висновків та не вказав жодного доказу на їх підтвердження, що безумовно визнається колегією суддів грубим порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та ухвалення незаконного рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 з адміністративним позовом про стягнення недоплаченої допомоги за 2005-2006 роки звернулась до суду лише в листопаді 2007 року, хоча вказану допомогу вперше вона отримала в квітні 2005 року, що підтверджується довідкою ОСОБА_2 (а.с. 4).

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає позовні вимоги  ОСОБА_1 в частині стягнення на її користь разової щорічної грошової допомоги за 2005 та 2006 рік у розмірах, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» безпідставними.

Також, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивачки недоплаченої щорічної допомоги за 2007 рік, з огляду на наступне:

Рішенням Конституційного Суду України по справі № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року визнано неконституційними ст. 29, п. 13 ст. 71  Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, а тому зазначене рішення може бути реалізовано шляхом внесення змін до законодавчого акту, який був предметом спору, в даному випадку - до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Як вже раніше зазначалось, вимогами ч. 2 ст. 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки, виплата разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік позивачу була проведена ОСОБА_2 у квітні 2007 року, тобто до ухвалення Рішення Конституційним Судом України по справі № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, тому колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в цій частині рішення не відповідають встановленим обставинам по справі, постановлені з порушенням норм матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що відповідач діяв в межах своїх повноважень та здійснив виплату позивачу - ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику війни за 2007 рік в розмірі 55 грн., саме в тому обсязі, який був встановлений відповідним законом та не суперечив вимогам діючого на момент вказаної виплати законодавства, а отже позовні вимоги про стягнення на користь позивача недоплачену щорічну грошову допомогу як учаснику війни за 2007 роки колегією суддів визнаються безпідставними.

За таких умов рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам ст. 159 КАС України, висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим по справі обставинам, а порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому відповідно до вимог ст. 202 КАС України, оскаржувана постанова місцевого районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити, а постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 25 грудня 2007 року - скасувати.

Постановити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання протиправними та стягнення щорічної разової грошової допомоги - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.