КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2009 року                                                                                       м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Лисянської районної державної адміністрації Черкаської області на постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 05 березня 2008 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1до Головного управління праці та соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації та Управління праці та соціального захисту населення Лисянської районної державної адміністрації Черкаської області про стягнення недоплаченої допомоги на оздоровлення,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2008 року ОСОБА_1. звернувся до Лисянського районного суду Черкаської області із адміністративним позовом до УПСЗН Лисянської РДА Черкаської області, ГУПСЗН Черкаської ОДА Черкаської області про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за період з 2004 по 2007 роки в розмірі 5591, 60 грн.

Постановою Лисянського районного суду Черкаської області від 05 березня 2008 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача недоплачену допомогу на оздоровлення за період з 2004 по 2007 роки в сумі 5591, 60 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, УПСЗН Лисянської РДА Черкаської області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позивачу в задоволенні його вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується ксерокопією посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.06.2003 р. (а.с.1) та інвалідом ІІ групи. Інвалідність пов'язана з наслідками аварії на ЧАЕС, що підтверджується ксерокопією довідки НОМЕР_2 від 22.05.2003 р. (а.с.6).

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач має право на щорічну допомогу на оздоровлення, яка виплачується інвалідам ІІ групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Зазначена допомога була виплачена позивачу за період з 2004 по 2005 роки - в розмірі 26,70 грн. за кожний рік; за період з 2006 по 2007 роки - в розмірі 120,00 грн. за кожний рік, тобто в розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру допомоги на оздоровлення позивачеві, застосуванню підлягають норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що на момент, коли позивач дізнався про порушення свого права в 2004 та 2005 році питання подання скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб було врегульовано положеннями глави 31-А ЦПК України 1963 року. Стаття 248-5 цього Кодексу передбачала, що скаргу може бути подано в суд у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Кодекс адміністративного судочинства України, ч.2 ст.99 якого передбачає річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, набув чинності 01.09.2005 року, тобто після того, коли у позивача виникло права на звернення до суду за вказані періоди.

При цьому, згідно із ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач наполягав на застосуванні річного строку звернення до адміністративного суду та просив відмовити в задоволенні позову на цій підставі.

Враховуюче зазначене, колегія суддів вважає, що до даних спірних правовідносин необхідно було застосувати норми права щодо застосування строків звернення до суду і відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Що стосується задоволення позовних вимог за 2006 рік, колегія суддів виходить з наступного.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах, відповідно до мінімальної заробітної плати.

Відповідачем зазначена допомога була виплачена позивачу у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562. Окрім того, відповідач керувався п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік». 

Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне. 

Відповідно до ст. 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.         

Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який діяв у часі раніше, пріоритетними  в даному випадку є положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

Як встановлено колегією суддів, відповідачем допомога на оздоровлення позивачу була виплачена в розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», у зв'язку з чим позовні вимоги за цей період є безпідставними.

Що ж стосується вимог позивача про стягнення на його користь допомоги на оздоровлення за 2007 рік, то судова колегія вважає, що вони також не підлягають задоволенню.

П. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ч. 4 ст. 48 було зупинено. А тому, відповідно до ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідачем зазначена допомога у 2007 році була виплачена позивачу у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

При цьому, судовою колегією враховується, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію абзацу четвертого частини четвертої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Проте, відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України  визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.

Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.

Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов'язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.

За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги на оздоровлення за 2007 рік в квітні 2007 року в розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.

Отже, суд першої інстанції безпідставно поширив дію рішення Конституційного суду України від 9 липня 2007 року на правовідносини, що вже відбулися, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.198 ч.1 п.4 та ст.202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст.196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисянської районної державної адміністрації Черкаської області задовольнити, постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 05 березня 2008 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1до Головного управління праці та соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації та Управління праці та соціального захисту населення Лисянської районної державної адміністрації Черкаської області про стягнення недоплаченої допомоги на оздоровлення потерпілому від наслідків аварії на ЧАЕС відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.