КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-11469/08 Головуючий у 1-й інстанції: Соломатін В.Д.
Суддя -доповідач: Василенко Я.М.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 травня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Малиніна В.В.,
Горбань Т.І.,
при секретарі Коваленко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою державного підприємства «Готель «Слов’янський» на постанову Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2007 у справі за позовом відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області до державного підприємства «Готель «Слов’янський» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
в с т а н о в и л а:
28.08.2007 відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області звернулося із позовом до Господарського суду Чернігівської області про стягнення з відповідача 15913,05 грн. адміністративно-господарських санкцій та 550,62 грн. пені за незайняті відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» робочі місця інвалідами в 2006 році.
Постановою Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2007 позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з зазначеними вище судовим рішенням відповідач ДП «Готель «Слов’янський» звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, посилаючись на порушення норм матеріального права при її винесенні та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зобов’язує відповідача ДП «Готель «Слов’янський», відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати про це. Судом першої інстанції встановлено, що в 2006 році середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у відповідача складала 46 осіб, тому відповідачем відповідно до законодавчо закріплених нормативів було створено 2 робочих місця для інвалідів (а. с. 4).
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у разі невиконання підприємством в 2006 році встановленого законом нормативу, воно зобов’язане було сплатити адміністративно-господарські санкції відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не пізніше 15 квітня 2007 року, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
При цьому, вищевикладене слід трактувати через призму положень ст. 43 Конституції України, якою хоча і визначене право будь-якої особи на працю, але ж і застережено, що в Україні примусова праця карається законом. Отже відповідач не може бути винним за відсутність інвалідів бажаючих працювати на створеному для них робочому місці, тоді як ним було вжито всіх передбачених законом заходів для створення зазначених робочих місць та інформування населення про їх наявність.
Посилання позивача Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області на те, що виною відповідача є фактична відсутність працевлаштованих інвалідів спростовується належними доказами вжиття відповідачем всіх залежних від нього заходів для виконання встановленого Законом нормативу, оскільки він виділив два робочих місця для працевлаштування інвалідів і повідомляв про це центр зайнятості у звітах форми № 3-ПН та Фонд соціального захисту інвалідів у Чернігівській області у звіті форми № 10-ПІ. Дані звіти надані у справу (а. с. 4, 15-26). Крім цього відсутність вини відповідача та причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками підтверджується наявним в матеріалах справи листом Новгород-Сіверського районного центру зайнятості від 20.09.2007 року, з якого вбачається, що протягом 2006 року відповідач надавав інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування не здійснювалось, оскільки перебуваючі на обліку інваліди не мали освітньо-кваліфікаційного рівня передбаченого звітами форми № 3-ПН (а. с. 28).
Слід відмітити, що робоче місце інваліда, згідно з п. 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної категорії, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3 зазначеного Положення). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п. 5 вказаного Положення).
Сам же факт створення ДП «Готель «Слов’янський» вищезазначеного робочого місця для інвалідів позивачем не заперечується.
Також, вимогами ч. 1 ст. 18 зазначеного Закону на момент виникнення спірних відносин передбачалося, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З матеріалів справи вбачається, що до відповідача не звертався жоден претендент на зазначене робоче місце в спірний період.
До того ж, позивачем суду не надано доказів направлення відповідачу інвалідів для працевлаштування чи самостійного звернення інвалідів до відповідача з метою працевлаштування, і не подано доказів відмови відповідачем у прийнятті інвалідів на роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Позивач не довів, що відповідачем були порушенівимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів прийшла до висновку про те, що відповідач довів, що він ужив всіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення, а тому застосування санкцій за невиконання нормативу робочих місць є незаконним, адже це призвело б до того що Фонд соціального захисту інвалідів був би не зацікавлений у працевлаштуванні інвалідів, перетворившись на орган по стягуванню адміністративно-господаських санкцій.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, які не відповідають обставинам справи, а оскаржувана постанова винесена з порушеннями норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу державного підприємства «Готель «Слов’янський» на постанову Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2007 – задовольнити.
Постанову Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2007 – скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені ст. 212 КАС України.
Головуючий:
Судді: