КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

14 травня 2009 року                                                                                     м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: 

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисянської районної державної адміністрації Черкаської області на постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 06 березня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Лисянської районної державної адміністрації Черкаської області про стягнення недоотриманої суми щорічної разової грошової допомоги, -   

В С Т А Н О В И Л А:  

06 лютого 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з Головного управління праці та соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Лисянської районної державної адміністрації Черкаської області недоплаченої разової щорічної грошової допомоги до 5-го травня за 2005-2007 роки.

Постановою Лисянського районного суду Черкаської області від 06 березня 2008 року позов задоволений, з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача стягнуто недоотриману разову щорічну грошову допомогу як учаснику війни за 2005-2007 роки в сумі 3148,18 грн. та в дохід держави судовий збір у розмірі 51 грн.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Позивач до судового засідання не з'явився, про дату, місце та час апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи та заперечень на апеляційну скаргу не надходило. 

Представники відповідачів до судового засідання не з'явились, про дату, місце та час апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. 

У відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. 

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав. 

Судом першої інстанції встановлено, що вимоги позивача про стягнення  недоплаченої допомоги до 5-го травня за 2005-2007 роки підлягають задоволенню, оскільки відповідачем порушено його право на отримання такої допомоги у передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розмірі. 

З таким висновком колегія суддів не можна погодитися.

Колегією суддів встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України  для учасників війни.

Статтею 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Однак,  Законом України від 23 грудня 2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (ст. 34), Законом України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 30) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року учасникам війни передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам  війни.

Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне. 

Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.         

Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України про Державний бюджет України на 2005-2007 роки фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними  в даному випадку є положення статей Законів України про Державний бюджет України на відповідні  роки.

Як встановлено колегією суддів, відповідачем грошова допомога до 5-го травня була виплачена позивачу у розмірі, передбаченому Законами України про Державний бюджет України на 2005-2007 роки, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, судовою колегією враховується, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 пункт 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.

Разом з тим, відповідно до п. 3 резолютивної частини  рішення Конституційного Суду України  визнані неконституційними положення Закону України  «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.

Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України,   закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.

Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не зобов'язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.

За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги до 5-го травня за 2007 рік до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 9 липня 2007 року у розмірі,  передбаченому Законом України  «Про Державний бюджет на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисянської районної державної адміністрації Черкаської області  - задовольнити.

Постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 06 березня 2008 року - скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Лисянської районної державної адміністрації Черкаської області про стягнення недоотриманої суми щорічної разової грошової допомоги - відмовити.  

Повний текст постанови виготовлений 15 травня 2009 року. 

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:                                                  О.Г. Хрімлі

Судді:                                                             Н.М. Літвіна

В.І. Маслій