ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2010 р. Справа № 80985/09
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду
в складі:
головуючого-судді Олендера І.Я.,
суддів Улицького В.З., Каралюса В.М.,
при секретарі Корчинській О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Чортківському районі Тернопільської області на постанову Чортківського районного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2009 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 районна громадська організація «Спілка Чорнобиль та інвалідів Чорнобиля»до Управління Пенсійного фонду України в Чортківському районі Тернопільської області про визнання протиправними дій та рішень, зобов’язання вчинити певні дії, -
в с т а н о в и л а :
У вересні 2009 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати дії відповідача УПФУ в Чортківському районі Тернопільської області по нарахуванню пенсії –неправомірними; зобов’язати здійснити перерахунок та виплачувати призначену їй пенсію згідно ст.ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком –основного розміру та 75 % від мінімальної пенсії –додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність починаючи з 01.01.2009 року.
Оскаржуваною постановою Чортківського районного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2009 року в даній справі, позов було задоволено частково, визнано неправомірними дії відповідача, щодо відмови в перерахунку позивачці пенсії по інвалідності згідно ст.ст. 50,54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов’язано відповідача провести позивачці перерахунок та виплату призначеної пенсії починаючи з 01.01.2009 року відповідно до вказаних вище норм Закону, виходячи з мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка є постраждалою від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, визнана інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з наслідками аварії на ЧАЕС. Відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, віднесеним до І категорії, що визнані інвалідами ІІ групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 % від мінімальної пенсії за віком, відповідно. Згідно із вимогами ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»пенсія особам, віднесеним до І категорії, які є інвалідами ІІ групи внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи, не повинна бути нижчою 8 –ми мінімальних пенсій за віком, відповідно.
Судом було встановлено, що розмір пенсії позивачки було встановлено відповідно до вимог постанов Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року.
Одночасно судом було зроблено висновок про те, що розмір пенсії позивачки слід розраховувати, виходячи з мінімальної пенсії за віком, встановленої законодавством на конкретний період.
УПФУ в Чортківському районі Тернопільської області в поданій апеляційній скарзі просить зазначену постанову суду скасувати та прийняти нову про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог покликається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки при розрахунку пенсії позивачки не було враховано положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яка визначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, визначений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, а пенсія позивачці призначена згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанов Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року.
Представники сторін та 3-ї особи в судове засідання не явились, хоча належним чином були повідомлені про час, дату та місце апеляційного розгляду, тому на підставі ч. 4 ст. 196 КАС України такий проведено у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як безспірно встановлено, позивачка є постраждалою від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, її визнано інвалідом ІІ-ї групи. Положеннями статті 14 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»її віднесено до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Право позивачки на одержання пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою відповідачем не оспорюється, тому на підставі ч.3 ст.72 КАС України доказуванню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами ІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів II групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 –ми мінімальних пенсій за віком.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що позивачка має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8-ми мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивачки є визначальним для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів дійшла висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачці, застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року, № 894 від 13.07.2004 року, № 1293 від 27.12 2005 року, № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача.
При цьому колегія суддів вважає, що хоча ч.5 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, однак надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав громадян, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, а також інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Зі статей 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання колегії суддів свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачці слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачки повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому, відмова відповідача у проведенні такого перерахунку у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом є протиправною.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання, що Управління Пенсійного фонду України в Чортківському районі Тернопільської області, як суб’єкт владних повноважень, відмовляючи позивачці у перерахунку та виплаті державної пенсії та додаткової пенсії, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та перерахунку такої в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 січня 2009 року, діяло не на підставах, що передбачені Конституцією і чинними законами України, тобто неправомірно, що правильно було встановлено судом першої інстанції.
Колегія суддів, з огляду на зазначене вище вважає, що відсутні підстави для скасування постанови суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, колегія суддів –
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Чортківському районі Тернопільської області –залишити без задоволення, а постанову Чортківського районного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2009 року в справі № 2-а-484/09 –без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення. Ухвала може бути оскаржена відповідно до Закону України № 1691-VI від 18.02.2010 року безпосередньо до Верховного Суду України в порядку цивільного судочинства, протягом двох місяців з часу набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя : І.Я.Олендер
Судді: В.З.Улицький
ОСОБА_3
Ухвала в повному обсязі складена 09.07.2010 року.