СПРАВА №2-1115/09

      Р І Ш Е Н Н Я

    І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

09 квітня 2009 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі: головуючого – судді Бондар Я.М.,

                  при секретарі – Джемерчук  О.В.,

за участі представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди -

           В  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

    Позивачка звернулася до суду  із даним позовом, який згодом змінила, і у якому зазначила, що має двох дітей: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, інваліда з дитинства, за яким вона здійснює постійний догляд та Ярослава ІНФОРМАЦІЯ_2. Молодший син раніше навчався у СШ №68  в одному класі із сином відповідачки ОСОБА_3 Потім між їх сім’ями склалися неприязні відносини, у зв’язку із чим вона вимушена була перевести  в іншу школу - №124.     01.02.2008 року відповідачка написала заяву директору СШ №68, про те, що позивачка негативно впливає на дітей, 11 років її старший син не виходить на вулицю, що вони не відвідують лікарні, не відкриває лікарям двері, коли вони навідують дитину. У листі також зазначено про те, що менша дитина сидить під надзором, його нікуди не пускають, суворо карають, методи виховання позивачки жорстокі, біля квартири запахи сечі, дитячий крик тощо. Позивачка зазначає, що відповідачка обманним шляхом зробила так, що сусіди підписали цього листа, не знаючи, про що написано в листі. Чутки, що розповсюджую відповідачка принижують честь, гідність та ділову репутацію позивачки. Вона вимушена була відвідувати різні інстанції, лікарні для того, щоб доказувати неправдивість листа відповідачки, залишати хвору дитину вдома. Просила стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на свою користь моральну шкоду в розмірі 5000 грн., зобов’язати  відповідачку ОСОБА_3 не розповсюджувати про неї відомості, які порушують честь і гідність позивачки та стягнути понесені судові витрати.

    В судовому засіданні позивачка підтримала змінені позовні вимоги у повному обсязі. Пояснила, що внаслідок листа, автором якого була відповідачка, райвиконкомом була надіслана комісія, яка влаштувала перевірку стану поводження її з дітьми, зокрема, перевірячи розпитували її дитину-інваліда ОСОБА_1, чи мати добре з ним поводиться, чи його не ображають, їй ще раз рекомендували віддати його до будинку-інтернату. Дитина розхвилювалася, вже після уходу перевіряючих він постійно питав, чи мати його не віддасть до інтернату, молодший син також просив не віддавати брата. Потім у хворої дитини стався напад, вони викликали швидку. Лікарі постійно відвідують дитину, жодного разу не було, щоб вона не відкрила дверей лікарям та медсестрі, які прийшли до ОСОБА_1. Заперечила й інші обставини, викладені в листі відповідачки як неправдиві.

    Відповідачка та її представник проти позову заперечили і просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, вважаючи, що позивачкою не надано жодних доказів наявної моральної шкоди внаслідок будь-яких незаконних винних дій відповідачки.

      Суд, вислухавши сторони, представника, свідків, вивчивши письмові докази у даній справі, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

    В судовому засіданні був встановлений факт звернення 01.02.2008 року відповідачки ОСОБА_3 в числі інших громадян- мешанців буд. 50 мкр. 5-го Гірницького до директора КЗСШ №68, голови ради мікрорайону №10 ОСОБА_4, копія якого є в матеріалах справи.

      Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти  індивідуальні  чи колективні письмові звернення або  особисто  звертатися  до  органів  державної  влади,  органів місцевого   самоврядування  та  посадових  і  службових  осіб  цих органів,  що зобов'язані розглянути звернення і дати  обґрунтовану відповідь  у  встановлений  законом  строк.

    Проте, відповідно до п. 19  постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним  твердженням, чи оціночним судженням.

    Отже, слід вирізняти оціночні судження, на які має право кожна людина та ствердження про факти, які свідчать про порушення з боку позивачки прав та законних інтересів в даному випадку, неповнолітніх дітей, та зокрема, дитини-інваліда.

Представник ОСОБА_3 у судових дебатах, від її імені заявив, що вона «у своєму листі із чесних намірів зверталась з проханням перевірити стан родини, відношення батьків до дітей, та розсіяти мої турботи щодо, умов виховання дитини».

Вивчивши зміст вказаного звернення, підписаного, зокрема й відповідачкою ОСОБА_3, суд прийшов до висновку, що в ньому міститься не клопотання про перевірку чи не порушуються бодай у сім’ї ОСОБА_2 права неповнолітніх дітей, висловлені занепокоєними сусідами, а викладення фактів, що свідчать про порушення прав дітей, допущені позивачкою, які носять стверджувальний, а не оціночний критичний характер, а саме: про те, що старшу дитину«…лікарі не навідують, тому що мати ніколи не відкриває дверей. Менша дитина сидить під надзором, його нікуди не відпускають. Якщо кудись відходе без дозволу строго карають. Методи виховання жорстокі… Мати ОСОБА_2 не дозволяє нікому спілкуватись со старшою дитиною». У зверненні ставиться питання не про перевірку цих відомостей, а про прохання: «просимо Вас навідатися до цієї сім’ї і допомогти цій безпорадній, бідолашній дитині».

     Отже, звернення відповідачки було не тільки реалізацією її конституційного права на звернення відповідно до ст. 40 Конституції України, а стало порушенням прав позивачки на приватне та сімейне життя, захищені відповідно до статей 8 і 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід’ємною частиною національного законодавства України.  

Стаття 270 ЦК України також передбачає, що відповідно до Конституції України фізична особа має право, зокрема, на недоторканість особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі тощо.

Вищезазначені факти, викладені у зверненні, підписаному, зокрема й відповідачкою ОСОБА_3, підтвердження у судовому засіданні не знайшли, не доведені у судовому засіданні відповідачкою, отже вони є недостовірною інформацією, окрім того, що із старшою дитиною-інвалідом позивачка та її чоловік дійсно на вулицю не виходять. Як пояснила позивачка вона не має фізичної можливості виносити дитину-інваліда, який вже підліток на руках, а підходящої до його захворювання інвалідної коляски в них немає, а у під’їзді їхнього будинку до того ж немає і відповідного пандусу. Свідки –мешканці будинку, допитані у справі, що також підписали вказане звернення до голови ради мікрорайону пояснили, що їх турбувала саме та обставина, що вони не бачать старшу дитину ОСОБА_2, його не прогулюють на вулиці, і саме це побудило їй підписати звернення, яке написала ОСОБА_3 ОСОБА_5 ані відповідачка, ані жодний з допитаних у даній справі свідків,  що також підписали вказане звернення до голови ради мікрорайону, не змогли пояснити суду, чому вони перед тим як підписати це звернення, вони не звернулися із даними питаннями до самої ОСОБА_5 чи її чоловіка,  жодний з них не намагався навідати дитину, долею якою вони за їх ствердженням були стурбовані, і жоден з цих осіб не має в родині інваліда із подібним захворюванням.

      Інші обставини, викладені у позовній заяві про те, що ОСОБА_3 ввела сусідів в оману для підпису цього звернення, що відповідачка постійно ображала сина позивачки її та членів її сім’ї, розпускала плітки про знаходження позивачки на обліку в ПНД тощо, в судовому засіданні підтвердження не знайшли.

    Тому суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, діями  відповідачки ОСОБА_3, які виразилися в тому, що вона у зверненні від 01.02.2008 року до голови ради мікрорайону, директора КЗСШ №68 ОСОБА_4 зазначила негативну інформацію про поведінку позивачки ОСОБА_2 відносно її неповнолітніх дітей, яка мала характер фактичного ствердження, а не носила оціночний характер, і ця інформація є недостовірною; цими діями відповідачка заподіяла позивачці ОСОБА_2 моральну шкоду, яку вона повинна відшкодувати в розмірі 2500 грн., а також пропорційно задоволеним позовним вимогам слід відшкодувати понесені позивачкою судові витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України,  в решті позовних вимог слід відмовити.    

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 8, 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст. ст. 270 1167ЦК України, ст. ст. 7, 8, 10, 11, 60, 212- 218,  ЦПК України, суд-

В  И  Р І  Ш  И  В:

    Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 2500 (дві тисячі п’ятсот) грн. та на відшкодування судових витрат 58 (п’ятдесят вісім) грн.

    В решті позовних вимог відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Дніпропетровської     області через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у двадцятиденний строк після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                         Бондар Я.М.