УХВАЛА

15 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/12955/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Амірханяна Р.К.,

представників учасників справи:

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Мостепанюк В.І., Щербина О.Ю.,

ОСОБА_12 - не з`явився,

ОСОБА_1 - Бебель О.О. ,

ОСОБА_3 - Барташук Л.П., Лозниця О.О. ,

ОСОБА_5 - не з`явився,

ОСОБА_6 - не з`явився,

ОСОБА_7 - не з`явився,

ОСОБА_8 - не з`явився,

ОСОБА_9 - не з`явився,

ОСОБА_10 - не з`явився,

ОСОБА_11 - не з`явився,

Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" - не з`явився,

Національного банку України - Кузьменко Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1

про зупинення касаційного провадження у справі

за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023

у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд)

до відповідачів:

1) ОСОБА_12 ,

2) ОСОБА_1 ,

3) ОСОБА_3 ,

4) ОСОБА_5 ,

5) ОСОБА_6 ,

6) ОСОБА_7 ,

7) ОСОБА_8 ,

8) ОСОБА_9 ,

9) ОСОБА_10 ,

10) ОСОБА_11

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" (далі - ПАТ "Платинум Банк"),

2) Національного банку України (далі - НБУ)

про солідарне стягнення 1 477 708 016,17 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. У серпні 2020 року Фонд звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про солідарне стягнення 1 477 708 016,17 грн.

2. Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.09.2022 на підставі п.5 ч.1 ст.226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) залишив без розгляду позовні вимоги Фонду до відповідачів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та виключив відповідачів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у справі №910/12955/20.

3. Позовні вимоги обґрунтовані спільним завданням майнової шкоди відповідачами як посадовими особами ПАТ "Платинум Банк" внаслідок прийняття останніми необґрунтованих та недобросовісних рішень в складі колегіальних органів управління ПАТ "Платинум Банк". Позивач визначає заявлену до стягнення шкоду у розмірі неповерненої банку суми кредитної заборгованості за договорами та списану у збиток.

4. Господарський суд міста Києва рішенням від 18.01.2023 у задоволенні позову відмовив з огляду на відсутність у діях відповідачів складу цивільного правопорушення.

5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 12.06.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 скасував та ухвалив нове - про задоволення позову. Стягнув солідарно з відповідачів заподіяну ПАТ "Платинум Банк" та його кредиторам шкоду в розмірі 1 477 708 016,17 грн на користь Фонду.

6. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, таким:

- до правовідносин, у яких бере участь Фонд як ліквідатор неплатоспроможного банку (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з банком осіб, з позовом до суду) мають застосовуватись редакції ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій;

- відповідачі у спірний період входили до складу органів управління ПАТ "Платинум Банк";

- виходячи з оцінки доказів, зокрема, кредитних договорів та додаткових договорів до них, договорів про забезпечення (застави, іпотеки) та додаткових угод до них, рішень Кредитного комітету, Правління та Спостережної ради ПАТ "Платинум Банк", Звіту про незалежну оцінку майна, Звітів НБУ про інспектування ПАТ "Платинум Банк", рішень НБУ, позивач довів всі необхідні складові цивільного правопорушення, наявність яких є необхідною для настання такої міри відповідальності як стягнення збитків;

- наявні у справі докази не вказують, що відповідачі діяли добросовісно та розумно під час прийняття рішень про намір змінити умови спірних кредитних договорів; рішення відповідачів були необачними та марнотратними, призвели до знецінення активів банку; відповідачі не врахували приписи нормативних актів, які регулюють банківську діяльність щодо оцінки кредитних ризиків, а також інтересів Банку з дотриманням принципів кредитування;

- адресою реєстрації найбільших позичальників є місто Одеса, а не тимчасово окуповані території; рішення відповідачів про майже синхронне, неодноразове перенесення строків виконання позичальниками зобов`язання за кредитними договорами; про заміну забезпечення із майнових прав за договорами постачання на куплені позичальниками напередодні укладення договорів з банком акції, навіть, без часткового погашення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами чи тілу кредитів; про зміну застави на майно, із заставною вартістю, яка не покриває тіло кредитів; про зменшення процентних ставок за кредитами за договорами із вказаними позичальниками нижче ринкових та облікової ставки не дають підстав для висновку про належне виконання відповідачами своїх фідуціарних обов`язків, закріплених в ст.92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, затверджених постановою правління НБУ від 28.03.2007 №98;

- відповідачі не навели жодних обставин про вчинення достатніх дій, спрямованих на повернення кредитних коштів, що надані групі позичальників (пов`язаним особам банку) за 7 кредитними договорами на загальну суму 50 104 277,21 дол. США та 522 420 460,48 грн, та з яких в подальшому було списано в збиток банку 1 477 708 016,17 грн у зв`язку з веденням відповідачами у справі ризикової кредитної політики;

- безпідставними є доводи відповідачів про порушення принципу рівності сторін;

- можливість виявлення недостатності майна банку виникла у Фонду 24.04.2017; перебіг трирічної позовної давності розпочався 25.04.2017 та закінчився 24.04.2020; Фонд звернувся до суду з позовом про стягнення шкоди з відповідачів 28.08.2020; на дату звернення Фонду з позовом, на території України діяв карантин, під час дії якого строки, визначені у ст.258 ЦК продовжувалися на строк дії карантину; отже Фонд подав позов в межах позовної давності, тому заява про її застосування залишається без задоволення.

7. 30.06.2023 ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

8. На виконання вимог п.5 ч.2 ст.290 ГПК скаржниця посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 ч.2 ст.287 ГПК, пунктами 1, 4 ч.3 ст.310 ГПК та зазначає, зокрема, таке:

1) щодо п.1 ч.2 ст.287 ГПК:

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.10.2021 у справі №910/9851/20, від 21.07.2021 у справі №910/12930/18; суд процитував неправильну редакцію ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", чинну до 07.03.2015, що мало наслідком недослідження відповідності та законності заявлених Фондом вимог, зокрема, в частині правильності формування кола осіб, відповідальних за завдання збитків банку у кожний окремий період часу, розміру та підстав відповідальності;

- суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування ст.58 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №910/9851/20 щодо обов`язкового визначення кола осіб, які несуть відповідальність за завдання збитків;

2) щодо п.3 ч.2 ст.287 ГПК:

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ст.79 ГПК за умови невиконання одним з учасників справи ч.10 ст.81 ГПК у справах щодо деліктних зобов`язань: суд апеляційної інстанції поставив одного учасника справи (Фонд) у більш вигідне становище відносно інших учасників справи (відповідачів), звільнивши "привілейованого таким чином у процесуальних правах" учасника справи (Фонд) від належного виконання ним свого процесуального обов`язку щодо надання суду доказів; відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у деліктних правовідносинах з урахуванням наведених обставин може призвести до "зловживання правом" однією із сторін у цій категорії справ за позовами Фонду до пов`язаних з банками осіб про відшкодування шкоди, оскільки невиконання свого процесуального обов`язку позивачем (Фондом) і ненадання доказів, які перебувають у володінні позивача на підставі Закону, а натомість застосування лише принципу "вірогідності доказів" перетворює процес встановлення фактичних обставин справи на підставі належних і допустимих доказів на формування висновків суду на основі "припущень", що суперечить завданню та загальним засадам господарського судочинства, порушує право на справедливий судовий розгляд, встановлений законом і порушує права відповідачів, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на справедливий суд і на ефективний захист;

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 257, 261 ЦК для визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за умови відсутності висновку Верховного Суду щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у таких спорах про стягнення шкоди, розмір якої визначений у сумі не повернутих та списаних у збиток кредитних коштів за кредитними договорами; заявляючи інший, ніж у справі №910/11027/18 розмір збитків, суд апеляційної інстанції повинен був дослідити та чітко визначити момент, в який Фонд мав змогу оцінити саме заявлений у цій справі розмір шкоди - не повернутих та списаних у збиток кредитних коштів за кредитними договорами;

3) щодо п.4 ч.2 ст.287 ГПК: суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів:

- суд не встановив наявності усіх складових елементів деліктних правовідносин, що є підставою для притягнення відповідачів до цивільної відповідальності;

- з 11.06.2015 ОСОБА_3 звільнена з ПАТ "Платинум Банк" і у подальшому усі інші рішення щодо 7-ми кредитних договорів щодо 6-ти позичальників приймалися без її участі; рішення, які у складі колегіальних органів банку приймали відповідачі щодо 7-ми кредитних договорів, не містять будь-яких підстав для висновків про здійснення ризикової, невиваженої політики, або що такі були недобросовісними, не розумними та вчиненими всупереч інтересів банка;

- висновки про обґрунтованість доводів позивача щодо недостатності кредитного забезпечення заставним майном не підтверджені жодним належним письмовим доказом;

- факт виконання банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав) не підтверджується жодним належним і допустимим доказом,

- докази неправомірності поведінки ОСОБА_3 , тобто невідповідності її дій вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства, в матеріалах справи відсутні;

- на підтвердження розміру збитків позивач надав виключно довідки про заборгованість за кожним кредитним договором, складені самим позивачем; висновок суду апеляційної інстанції про доведення такими доказами розміру шкоди і наявність складу цивільного правопорушення в діях відповідачів є безпідставним, незаконним, необґрунтованим та протиправним;

- суд апеляційної інстанції не навів доводів щодо причинного зв`язку та вини як суб`єктивного елемента відповідальності;

4) щодо застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові висновків Верховного Суду:

- обставини справи, викладені у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, не подібні обставинам цієї справи; суд апеляційної інстанції не надав обґрунтування обставинам цієї справи, оцінку неподанню доказів (з вини позивача), що визначали підстави прийняття відповідачами рішень, які позивач вважає економічно необґрунтованими; вказане призвело до однобічного розгляду справи;

- щодо застосування ст.92 ЦК суд апеляційної інстанції послався на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, однак зазначена постанова була скасована постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у зв`язку з переглядом справи за нововиявленими обставинами.

9. 30.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 у якій просять її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

10. На виконання вимог п.5 ч.2 ст.290 ГПК скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 ч.2 ст.287 ГПК, та зазначає, зокрема, таке:

1) щодо п.1 ч.2 ст.287 ГПК:

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.10.2021 у справі №910/9851/20, від 21.07.2021 у справі №910/12930/18; суд процитував неправильну редакцію ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; суд не звернув увагу на суттєву зміну як кола осіб, відповідальних за завдання банку збитків, так й розміру відповідальності, застосувавши до спірних правовідносин виключно редакцію ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що була чинною до 07.03.2015, що суперечить висновкам Верховного Суду щодо правильного застосування цієї норми права; це мало наслідком безпідставне недослідження судом відповідності та законності заявлених Фондом вимог, зокрема, в частині правильності формування кола осіб, відповідальних за завдання збитків банку у кожний окремий період часу, розміру та підстав відповідальності;

2) щодо п.3 ч.2 ст.287 ГПК:

- суд апеляційної інстанції застосував ст.92 ЦК та інші норми права з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, яка скасована постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/11027/18, чим порушив вимоги ст.236 ГПК, оскільки застосував скасоване судове рішення, що не породжує жодних правових наслідків;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ст.79 ГПК за умови невиконання одним з учасників справи ч.10 ст.81 ГПК у справах щодо деліктних зобов`язань у подібних правовідносинах: належних, допустимих і достовірних доказів Фонд не долучив до позовної заяви, не надав їх на виконання ухвали Господарського суду міста Києва; Верховний Суд не сформував правову позицію щодо можливості застосування принципу вірогідності доказів у разі ненадання їх на вимогу суду самим позивачем;

3) щодо п.4 ч.2 ст.287 ГПК: суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів:

- суд апеляційної інстанції фактично визначив, що усі відповідачі мають в рівній мірі відповідати за всі рішення, включаючи ті, до яких вони не були причетні;

- суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст.1166 ЦК, оскільки поширив відповідальність на особу, яка взагалі не була причетною до певних рішень, крім того пов`язав дії ОСОБА_1 в одне нерозривне ціле зі стадією прийняття рішення про надання кредитів, хоча вочевидь його дії було направлені виключно на погашення уже існуючої заборгованості;

- суд апеляційної інстанції не взяв до уваги та не надав оцінку доказам як щодо причин виникнення проблем з погашенням кредитів, так й вжиття у 2015 - 2017 роках ОСОБА_1 належних заходів для погашення боржниками кредитів;

- Північний апеляційний господарський суд не застосував висновки Верховного Суду, викладені у п.124 постанови від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, щодо предмету доказування у такій категорії спорів; ці висновки є недостатніми, оскільки не вирішують порядку і механізму чіткого визначення ролі кожного з відповідачів, особливо за умови прийняття ними рішень чи надання рекомендацій в умовах кризи та вже виниклої заборгованості, що унеможливлює правильне вирішення спорів;

- суд апеляційної інстанції порушив засади рівності сторін, недотримався вимог ст.22 ЦК, статей 224 і 225 Господарського кодексу України при визначенні суми шкоди, заподіяної позивачу; формування Верховним Судом висновків щодо порядку застосування положень ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є надзвичайно важливим, оскільки лише суд, не підміняючи законодавця, може визначити правильний баланс та забезпечення рівноправності сторін;

- суд не взяв до уваги доводи представників відповідачів, що у справі відсутнє експертне дослідження розміру шкоди, а така підтверджується виключно довідками довільної форми, які складені та підписані представником позивача;

- суд апеляційної інстанції не врахував, що так зване заподіяння ПАТ "Платинум Банк" збитків, на яке вказує Фонд, не збігається з причинами віднесення НБУ ПАТ "Платинум Банк" до категорії неплатоспроможних;

- всупереч вимогам ч.2 ст.19 та ст.24 Конституції України, ст.11 ГПК та статей 3, 4, 5, 6 і 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд незаконно довільно визначає коло відповідачів, порушуючи права громадян України та надаючи переваги іноземним громадянам; суд апеляційної інстанції не надав оцінки таким діям; відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості Фонду самостійно визначати коло відповідачів у позовних заявах в порядку ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та на стадії судового розгляду звертатися із клопотанням про залишення позовних вимог без розгляду.

11. Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2023 та передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03.07.2023 для розгляду справи №910/12955/20 визначено колегію суддів у складі: Кібенко О. Р.- головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.

12. Верховний Суд ухвалами від 28.08.2023 відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , розгляд справи призначив у відкритому судовому засіданні на 04.10.2023.

13. У зв`язку із відпусткою судді Бакуліної С.В. протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.10.2023 для розгляду справи №910/12955/20 визначено колегію суддів у складі: Кібенко О. Р.- головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.

14. Верховний Суд ухвалою від 04.10.2023 оголосив перерву у судовому засіданні до 01.11.2023, а ухвалою від 01.11.2023 - до 15.11.2023.

15. 14.11.2023 від ОСОБА_1 надійшла заява про зупинення касаційного провадження у справі до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Судова палата) справи №910/4149/21.

16. Заява мотивована тим, що колегія суддів у судовому засіданні 01.11.2023 звернула увагу учасників справи, що Верховний Суд ухвалою від 01.11.2023 у справі №910/4149/21 передав цю справу на розгляд Судової палати для відступу від висновків, які містяться у постанові від 01.08.2023 у справі №910/9833/21; саме на окремі висновки з цієї постанови як на додаткову підставу скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 посилається скаржник (заявник) у касаційній скарзі.

17. Перевіривши доводи зазначеної заяви, з`ясувавши думку представників учасників справи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.

18. Відповідно до п.7 ч.1 ст.228 ГПК суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

19. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Судової палати, Верховний Суд в ухвалі від 01.11.2023 у справі №910/4149/21 вказав, що ключовим питанням, яке постало перед Верховним Судом у цій справі (під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення), є те, чи входить у предмет доказування у справах щодо стягнення Фондом з пов`язаних з банком осіб шкоди, завданої рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю останніх з`ясування обставин недостатності майна банку та правомірності/неправомірності дій Фонду/уповноваженої особи Фонду щодо розпорядження активами банку, як передумови для задоволення відповідного позову.

20. Тобто питання, вирішення якого передано на розгляд Судової палати, стосується предмету доказування у справах щодо стягнення Фондом з пов`язаних з банком осіб шкоди (зокрема, чи входить до такого з`ясування обставин недостатності майна банку та правомірності/неправомірності дій Фонду/уповноваженої особи Фонду щодо розпорядження активами банку, як передумови для задоволення відповідного позову).

21. Поряд з цим, як вбачається зі змісту касаційної скарги ОСОБА_1 , питання щодо правомірності/протиправності поведінки Фонду та уповноважених осіб Фонду, внаслідок якої виникла недостача майна (активів) банку, не є підставою касаційного оскарження.

22. Відповідно до ст.300 ГПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 ч.1 ст.310, ч.2 ст.313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

23. Враховуючи, що доводи щодо предмету доказування у справах про стягнення Фондом з пов`язаних з банком осіб шкоди (зокрема, чи входить до такого з`ясування обставин недостатності майна банку та правомірності/неправомірності дій Фонду/уповноваженої особи Фонду щодо розпорядження активами банку, як передумови для задоволення відповідного позову) не зазначались у касаційній скарзі в якості підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, висновки Судової палати не впливатимуть на результат розгляду цієї справи.

24. З огляду викладене вище, заява ОСОБА_1 про зупинення касаційного провадження у справі №910/12955/20 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 228, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення касаційного провадження у справі №910/12955/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді І. Кондратова

В. Студенець