ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2010 р. Справа № 55780/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Ліщинського А.М. та Носа С.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 Пенсійного фонду України у Луцькому районі Волинської обл. на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25.06.2009р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Пенсійного фонду України у Луцькому районі Волинської обл. про визнання дій протиправними, зобов’язання нарахувати і виплатити підвищення до пенсії, -
В С Т А Н О В И Л А:
12.01.2009р. позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила відновити пропущений строк звернення до суду за період з 01.01.2006р. до 31.12.2007р., зобов’язати відповідача ОСОБА_1 Пенсійного фонду України в Луцькому районі Волинської обл. нарахувати на її користь недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період з січня 2006 року по листопад 2008 року включно в сумі 4321 грн. 80 коп. (а.с.2).
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25.06.2009р. заявлений позов задоволено частково; зобов’язано відповідача ОСОБА_1 Пенсійного фонду України в Луцькому районі Волинської обл. провести нарахування з 09.07.2007р. до 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. до 30.11.2008р. позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; в задоволенні решти позовних вимог відмолено (а.с.15-18).
Не погодившись із постановою суду, її оскаржив відповідач ОСОБА_1 Пенсійного фонду України в Луцькому районі Волинської обл., який покликаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с.21-22).
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що чинним законодавством не визначено розміру мінімальної пенсії за віком, з якого повинно обчислюватися підвищення пенсії за віком дітям війни; встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може використовуватися для обчислення надбавок або підвищень інших пенсій; приписами Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не визначено, які органи повинні виплачувати спірне підвищення, за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку та яким чином обчислювати вказаний розмір, вказаним Законом передбачено проведення фінансування з Державного бюджету України, а не з коштів Пенсійного фонду України.
Окрім цього, судом не врахований визначений законом порядок бюджетного фінансування виплати підвищення до пенсій дітям війни, а також неправильно застосовано до розглядуваних правовідносин приписи ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з’явилися, а відтак на підставі п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому вона має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.
Оскільки Конституційний Суд України своїми рішеннями № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. та № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. визнав неконституційними відповідно положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних виплат, відмова пенсійного органу у проведенні перерахунку пенсії позивачу із врахуванням вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р. по 30.11.2008р. є незаконною.
В частині вимог стосовно виплати щомісячної надбавки за 2006 рік суд виходив з того, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», якими обмежувалася дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на предмет конституційності не розглядалася, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Також відповідно до ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» строки на виплату пенсій, які не одержані з вини пенсійного органу, не поширюються, через що позивачем не пропущений строк звернення до суду із розглядуваним позовом.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, частково відповідають нормам матеріального права і фактичним обставинам справи.
Безспірно встановлено, що позивач ОСОБА_2, 14.07.1936р.н., є дитиною війни (а.с.3, 5) та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) мала право на отримання підвищення виплачуваної їй пенсії за віком.
Позивач перебуває на обліку в ОСОБА_1 Пенсійного фонду України в Луцькому районі Волинської обл., протягом 2006-2007 років їй виплачувалася пенсія за віком без доплати як дитині війни; відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» позивач отримувала протягом 2008 року підвищення до пенсії в розмірі, визначеному п.41 розділу ІІ вищевказаного Закону (а.с.12, 13).
Положеннями п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено на 2006 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідно до Закону України від 19.01.2006р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» п.17 ст.77 цього Закону був виключений, з одночасним викладенням ст.110 цього Закону в новій редакції, відповідно до якої пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Положення ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» на предмет конституційності не розглядалися, у встановленому порядку неконституційними визнані не були та своєї чинності не втратили; також наведені в них умови для виплати пільг дітям війни не настали.
Відповідно до ч.2 ст.95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Оскільки чинним законодавством не було визначено порядку нарахування і виплати у 2006 році щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а Конституційний Суд України не приймав рішень щодо неконституційності Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (з наступними змінами і доповненнями) повністю чи в окремих його частинах, тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо розглядуваного підвищення до пенсії за 2006 рік.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. у справі № 1-29/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п.12 ст.71, ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено на 2007 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Оскільки дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була відновлена з 09.07.2007р., позивачу протягом 2007 року не виплачувалося підвищення до пенсії згідно вказаної норми Закону в повному обсязі, тому колегія суддів приходить до висновку про підставність позовних вимог щодо зобов’язання провести нарахування і виплату щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007р. до 31.12.2007р. включно, з урахуванням проведених виплат за вказаний період.
Разом з тим, при зверненні до суду позивачем пропущено річний строк звернення до суду, передбачений ст.99 КАС України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції), останньою під час розгляду справи не наведено поважних причин його пропуску (при цьому обставини неповідомлення позивача щодо належних їй виплат колегія суддів не вважає поважними причинами пропуску цього строку), також підстави для поновлення вказаного строку не наведені судом першої інстанції у судовому рішенні.
Відповідно до ст.100 КАС України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги дату звернення позивача до суду із розглядуваним позовом, наполягання відповідача на застосуванні наслідків пропущення строку звернення до суду, передбачених ст.100 КАС України (а.с.12), колегія суддів приходить до висновку про те, що в задоволенні позовних вимог за період з 09.07.2007р. до 31.12.2007р. включно слід відмовити.
При цьому колегія суддів вважає помилковими покликання суду на норми ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки на сьогодні є чинним Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно ч.2 ст.46 якого нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
У п.16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» вказано, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином, оскільки Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» прийнятий пізніше ніж Закон України «Про пенсійне забезпечення», тому він має пріоритет над Законом України «Про пенсійне забезпечення», через що без обмеження можуть виплачуватися за минулий час пенсії, які були нараховані пенсійним органом.
Відповідно до п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2008р., ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була викладена у новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Згідно рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. у справі 1-28/2008 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»; останні втратили свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, яке також містить вказівку про преюдиціальне значення цього рішення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Оскільки дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка передбачає виплату дітям війни підвищення у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, була відновлена з 22.05.2008р., з 01.01.2008р. позивачу виплачувалося підвищення до пенсії у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно діючого на той час законодавства, тому колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача провести нарахування підвищення до пенсії за віком як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 22.05.2008р. до 30.11.2008р. включно (тобто, у межах заявлених позовних вимог), з урахуванням проведених виплат за вказаний період.
У зв’язку з тим, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі ОСОБА_1 Пенсійного фонду України в Луцькому районі Волинської обл., а також виходячи з вимог п.15 Положення про Пенсійний фонду України, затв. постановою КМ України № 1261 від 24.10.2007р., відповідний обов’язок слід покласти на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу в передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі за спірні періоди колегія суддів не вбачає.
Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов’язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Щодо тверджень апелянта на фінансування підвищення до пенсії за рахунок коштів Державного бюджету України, то колегія суддів враховує вимоги ст.88 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», згідно якої установлено, що у разі недостатності виділених з Державного бюджету України коштів по бюджетних програмах, пов’язаних з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.
Звідси, у разі недостатності бюджетних коштів для покриття спірного підвищення до пенсії, витрати на ці виплати покриваються за рахунок Пенсійного фонду України, який несе обов’язок по їх виплаті.
Доводи апелянта про неправильне застосування судом вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.
З огляду на положення ст.ст.21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен був визнати такі дії незаконними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону. Також не можуть бути задоволені позовні вимоги про стягнення спірних сум з відповідача, оскільки саме пенсійний орган зобов'язаний здійснювати обрахування та виплату спірних сум допомоги, вказані дії до компетенції адміністративного суду не належать.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення, а саме в частині визнання бездіяльності ОСОБА_1 Пенсійного фонду України в Луцькому районі Волинської обл. щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_2 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22.05.2008р. до 30.11.2008р. включно, із урахуванням вимог ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та проведених виплат за вказані періоди, протиправною; зобов’язання відповідача провести нарахування і виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22.05.2008р. до 30.11.2008р. включно, із урахуванням вимог ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та проведених виплат за вказані періоди; у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
При цьому у порядку ст.94 КАС України також підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 01 грн. 70 коп. сплаченого судового збору.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення заявленого позову з вищевикладених мотивів.
Керуючись ст.ст.94, 160, 195-197, п.3 ч.1 ст.198, п.4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 Пенсійного фонду України у Луцькому районі Волинської обл. задоволити частково.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25.06.2009р. скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_2 задоволити частково.
Визнати бездіяльність ОСОБА_1 Пенсійного фонду України у Луцькому районі Волинської обл. щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_2 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22.05.2008р. до 30.11.2008р. включно, із урахуванням вимог ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», - протиправною.
Зобов’язати ОСОБА_1 Пенсійного фонду України у Луцькому районі Волинської обл. провести нарахування і виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22.05.2008р. до 30.11.2008р. включно, із урахуванням вимог ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та проведених виплат за вказаний період.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у розмірі 01 (один) грн. 70 коп. сплаченого судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя: Р.М.Шавель
Судді: А.М.Ліщинський
ОСОБА_3