ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2010 р. Справа № 90236/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого-судді: Сапіги В.П.,
суддів: Онишкевича Т.В., Попка Я.С.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення виконкому Дрогобицької міської ради про стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги,
В С Т А Н О В И Л А :
08.04.2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до управління праці та соціального захисту населення виконкому Дрогобицької міської ради в якому просив відновити строк звернення до суду для захисту порушених прав, свобод та інтересів, стягнути з управління праці та соціального захисту населення виконкому Дрогобицької міської ради недоплачену разову щорічну грошову допомогу в сумі 6583,75 грн. за 2005-2008 рік.
Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 жовтня 2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що постанова суду прийнята з порушенням норм права.
Апелянт у своїй апеляційній скарзі покликається на те, що статтею 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії іх соціального захисту" визначено, що фінансування витрат, пов'язане з його реалізацією, здіснюється за рахунок коштів державного бюджету. Міністерство праці та соціальної політики України, як головний розпорядник коштів, через органи праці та соціального захисту населення здійснює виплату разової грошової допомоги учасникам бойових дій у розмірах, визначених Законом України. Але всупереч вимогам п. З ст. 22 Конституції України та ст. 2 вищевказаного Закону, грошова допомога 2005 — 2009 роки виплачувалась йому не в повному обсязі.
Рішенням Конституційного Суду України визнав таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", зокрема в частині встановлення розміру одноразової грошової допомоги, оскільки у відповідності до частини 3 статті 22 Конституції України не допускаються звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів, зокрема і до Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту". Таким чином, Конституційний Суд України своїм рішенням підтвердив факт порушення чинного законодавства, зокрема Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" в частині правильності визначення розміру щорічної одноразової допомоги учасникам бойових дій, яка повинна становити та сплачуватись у розмирі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Апелянт вважає, що Дрогобицький міськрайоний суд безпідставно обмежив його право на одерження в повному обсязі разової грошової допомоги як учаснику бойових дій згідно з Законом України" Про статус ветеранів війни, гарантії іх соціального захисту".
Тому просить скасувати постанову Дрогобицького міськрайоного суду про відмову в виплаті в повному обсязі заборгованості разової грошової допомоги як учаснику бойових дій згідно з Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії іх соціального захисту" і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є учасником бойових дій, а відтак має право на встановлену ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічну до 5 травня разову грошову допомогу у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, яка йому виплачується відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції правильно виходив з того, що рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 було визнано неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 роки, якими було обмежено право на отримання допомог передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тобто рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 мають перспективну дію та преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, є остаточними і не можуть бути оскаржені.
Згідно ч.2 ст. 152 Конституції України закони, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. Тобто статті ЗУ "Про Державний бюджет на 2007 рік та 2008 рік" якими було обмежено виплату разової допомоги втратили чинність з 09.07.2007 року та відповідно з 22.05.2008 року, оскільки рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6/рп/2007 та від 22.05.2008 року № 10/рп-2008 не мають зворотної дії в часі. Тому на момент виплати позивачу грошової допомоги, Закони про Державний бюджет України на 2007-2008 роки були чинними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення допомоги за 2005-2006 роки, оскільки на момент виникнення спірних відносин, а саме: на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захист населення відповідних коштів, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до ч.2 ст. 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. За цим конституційним приписом у разі якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата грошової допомоги для ветеранів війни, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України.
Відмовляючи позивачу у задоволенні позову щодо виплати разової грошової допомоги за 2009 рік, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв у відповідності до вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 р. № 835.
З цим необхідно погодитись, оскільки розмір виплати разової грошової допомоги до 05 травня за 2009 рік, як однієї з державних соціальних гарантій, встановлено Постановою Кабінету Міністрів України «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань»від 18.03.2009 року № 211 на виконання ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»від 26.12.2008 р. № 835 з урахуванням відсутності відповідного регулювання такої виплати в залежності від прожиткового мінімуму іншими нормативно-правовими актами.
18.03.2009 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань»№ 211, якою, зокрема, встановлено розміри виплати разової грошової допомоги, передбаченої ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII.
Частиною 1 ст.71 КАС України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2010 року відмовлено в позові про визнання незаконною Постанови Кабінету Міністрів України «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань» від 18.03.2009 року № 211.
При цьому суд прийшов до висновку про обґрунтованість визначення Кабінетом Міністрів України розміру одноразової грошової допомоги, яка підлягає виплаті учасникам бойових дій у 2009 році, а також про те, що постанова видана з метою реалізації покладених на відповідача повноважень щодо виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України в частині виплати Міністерством праці та соціальної політики України щорічної разової грошової допомоги учасникам війни, в межах бюджетних асигнувань, затверджених Законом № 835.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2010 року залишено без змін наведену вище постанову Окружного адміністративного суду м. Києва.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідач при виплаті позивачу разової грошової допомоги за 2005-2009 роки діяв на підставі в межах повноважень та спосіб, що передбачені положеннями Закону України «Про Державний бюджет України».
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В зв’язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об’єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.
З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що Дрогобицький міськрайонний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст. 160, ст. 195, ст.. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 жовтня 2009 року у справі № 2а-2769/09 – без змін.
Ухвала набирає законної сили через п"ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя : В.П.Сапіга
Судді: Т.В.Онишкевич
ОСОБА_2