ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2010 р. Справа № 78711/09

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді – Олендера І.Я.,

суддів – Каралюса В.М., Шавеля Р.М.,

при секретарі судового засідання – Корчинській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї Івано-Франківської області на постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2009 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї Івано-Франківської області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА :

В серпні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї Івано-Франківської області про зобов’язання здійснити нарахування щомісячного підвищення до пенсії за 2006-2008 роки, зазначивши, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено виплату такої у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Незважаючи на це, відповідач її не виплачує.

Постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2009 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї Івано-Франківської області по не нарахуванню ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї Івано-Франківської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зазначена постанова мотивована тим, що позивач є дитиною війни, а рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет України на 2008 рік» якими обмежується дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відтак вимоги позивача щодо виплати підвищення до пенсії є підставними та обґрунтованими за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї Івано-Франківської області подало апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Суд не врахував, що ст. 95 Конституції України визначено, що будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, а також розмір і цільове призначення цих видатків визначаються законом про Державний бюджет України. Норми, які вводяться цим законом, діють протягом бюджетного року та є пріоритетними відносно інших законів. Крім того вказує про те, що норма ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» не застосовується для перерахунків або підвищень до пенсії, оскільки питання величини мінімальної пенсії за віком, що застосовується для обчислення підвищення пенсії особам, яким встановлено статус «дитина війни» не вирішено у законодавчому порядку. УПФ України наполягає на застосуванні наслідків пропущення річного строку звернення до суду передбаченого ст. 99, 100 КАС України.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з»явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду скасуванню з наступних підстав.

Вирішуючи позовні вимоги щодо спірних виплат за 2006 рік, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов до вірного висновку, що Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак Законом України від 19.01.2006 року №3367-ІУ дію цієї статті було відновлено, але встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5, запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Тобто, такі підвищення до пенсії повинні були здійснюватись у випадку вищезазначених умов. Оскільки такі умови не настали, в задоволенні позовних вимог щодо виплати підвищення до пенсії за 2006 рік слід відмовити.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням, а відтак, він має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими обмежується дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цих Рішень.

При цьому згідно п.п. 5,6 резолютивної частини такого це рішення має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що підвищення до пенсії відповідно до ст.6 «Про соціальний захист дітей війни» повинно було виплачуватись за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, тобто, з дня набрання чинності рішень Конституційного Суду України.

В той же час, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Посилання представника відповідача на пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, який передбачений ч.2 ст.99 КАС України, колегія суддів вважає обґрунтованими з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Порушення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (ч.1 ст. 100 КАС України).

З урахуванням наведеного та фактичної дати звернення позивача за захистом своїх порушених прав (04 серпня 2009 року), виходячи із передбаченого законом строку звернення до адміністративного суду, на застосуванні якого наполягав відповідач, колегія суддів приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині зобов’язання відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 03 серпня 2008 року включно.

Будь-яких поважних причин, які б позбавляли можливості своєчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав позивача не наведено.

Суд першої інстанції зобов’язаний був врахувати клопотання представника відповідача, де ним ставилось питання про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строків, передбачених ст. 99 КАС України та застосування наслідків, передбачених ст. 100 КАС України, зокрема в частині позовних вимог за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 03 серпня 2008 року включно.

При цьому, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог щодо виплати підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 03 серпня 2008 року слід відмовити у зв’язку з пропуском строку звернення до суду позивачем.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, а саме в частині виплати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 04 серпня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, оскільки, дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка передбачає виплату дітям війни підвищення у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком була відновлена з 22.05.2008 року, відтак позивач має право на таку виплату.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України”).

Оскільки правові положення, які передбачають виплату щомісячного підвищення до пенсії дітям війни є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

Стосовно посилань апелянта на те, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», то колегія вважає за необхідне вказати про наступне.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Однак, згідно ч.3 ст. 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, однак, оскільки законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, то слід застосовувати цей розмір, зокрема і при нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відтак, колегія суддів вважає, що вірним способом відновлення порушеного права позивача є покладення обов’язку на відповідача провести належне нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням виплачених позивачу сум у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 04 серпня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, що, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права, фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.3 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 КАС України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2009 року в справі № 2-а-578/09 скасувати та прийняти нову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї Івано-Франківської області щодо невиплати на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 04 серпня 2008 року по 31 грудня 2008 року протиправною.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Коломиї Івано-Франківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 04 серпня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та згідно із вимогами Закону України № 1691 – VІ від 18.02.2010 року може бути оскаржена до Верховного Суду України у порядку цивільного судочинства протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до касаційної інстанції.