ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2010 р. Справа № 39921/09

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді – Олендера І.Я.,

суддів – Улицького В.З., Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання – Корчинській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2009 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги та зобов’язання здійснювати щомісячну виплату підвищень до пенсії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», -

ВСТАНОВИЛА :

В лютому 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому про зобов’язання нарахувати підвищення до пенсії за 2006-2008 роки та в розмірі 4307, 25 грн., зазначивши, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено виплату такої у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Незважаючи на це, відповідач її не виплачує.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2009 року позов задоволено частково. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зазначена постанова мотивована тим, що позивач є дитиною війни, а рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року визнано таким, що не відповідає Конституції України положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»яким обмежується дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відтак вимоги позивача щодо виплати підвищення до пенсії є підставними та обґрунтованими за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Не погоджуючись з прийнятою постановою управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому подало апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що незважаючи на рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»у видаткову частину не були внесені, тому кошти на виплату даних підвищень до пенсії в 2008 році були відсутні.

Сторони в судове засідання не з»явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням, а відтак, він має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», яким обмежується дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»визнано неконституційним та таким, що втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. При цьому згідно п.п. 5,6 резолютивної частини такого це рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для виплати позивачу підвищення до пенсії за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, що, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права, фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог за 2006-2007 роки у зв»язку з пропущенням строку звернення до суду позивача відповідно до ч.2 ст.99 КАС України з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

У зв»язку з тим, що підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком не нараховувалось відповідачем, колегія суддів вважає, що в даному випадку слід застосовувати річний строк звернення до суду відповідно до ст.99 КАС України, оскільки іншими нормативно-правовими актами не визначено строк звернення до суду за не нарахованими пенсіями.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, а саме в частині виплати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, оскільки, дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції, яка передбачає виплату дітям війни підвищення у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком була відновлена з 22.05.2008 року, дія якої не зупинена, відтак позивач має право на таку виплату.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України”).

Оскільки правові положення, які передбачають виплату щомісячного підвищення до пенсії дітям війни є чинними, а позивач належать до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

Стосовно посилань апелянта на те, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком»як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», то колегія вважає за необхідне вказати про наступне.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Однак, згідно ч.3 ст. 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, однак, оскільки законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, то слід застосовувати цей розмір, зокрема і при нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що суд першої інстанції при прийнятті постанови прийшов до висновку про зобов’язання відповідача провести нарахування позивачеві підвищення до пенсії, однак поряд з цим не вказав, що невиплата такого підвищення позивачу заподіяна протиправною бездіяльністю відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому залишити без задоволення, а постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2009 року по адміністративній справі №2А-538/09 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та згідно із вимогами Закону України № 1691 –VІ від 18.02.2010 року може бути оскаржена до Верховного Суду України у порядку цивільного судочинства протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до касаційної інстанції.

Головуючий : Судді : ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

Повний текст ухвали виготовлено 14.05.2010 р.