ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2010 р. Справа № 90056/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді Сапіги В.П.

Суддів Онишкевича Т.В.

при секретарі судового засідання Стецків І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області на постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А :

04.02.2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області про поновлення строку для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року до 31.12.2007 року, зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплату їй 30% надбавки до пенсії як дитині війни за період 2006 року по 2008 рік в сумі 3891,90 грн. та зобов`язання нараховувати щомісячну соціальну державну допомогу відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» надалі при нарахуванні пенсії.

          Постановою Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 липня 2009 року позовні вимоги задоволено частково, визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» за період з 02 квітня по 31 грудня 2006 року, з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року, вирішено стягнути з управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 02 квітня по 31 грудня 2006 року, з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно в сумі 2398 (дві тисячі триста дев'яносто вісім) гривень 15 коп.

          Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області оскаржило його в апеляційному порядку вважає постанову суду прийнятою з порушенням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі вказує, що рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано такою, що не відповідає Конституції України. Положення ст.111 вищенаведеного закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення № 6-рп/2007. Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Коституції України, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» , якими обмежується дія ст. 6 Закону України «про соціальний захист дітей війни». Проте, зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» у видаткову частину не внесені тому кошти на виплату даних підвищень в 2007-2008 роках були відсутні.

Оскільки управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного фонду України, реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду України джерел і відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного Фонду України, то у відповідності до п.9 Положення «Про Пенсійний фонд України» передбачено вичерпний перелік напрямів використання коштів Пенсійного фонду України, які використовуються виключно за призначенням та вилученню не підлягають.

Крім того апелянт вказує, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. На думку апелянта, при застосуванні мінімального розміру пенсії, судом першої інстанції неправильно застосовано положення ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки ч.3 ст.28 даного Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Враховуючи те, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансування виплат за цим Законом проводиться із державного бюджету, а не із бюджету Пенсійного Фонду України, в діях управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області не вбачається будь-яких порушень законодавства. Разом з тим, законодавством не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог Закону, не визначено на законодавчому рівні які органи повинні виплачувати підвищення пенсії, за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір.

Тому просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України, вважає за можливе проводити апеляційний розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково з наступних підстав.

           Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є дитиною війни, а відтак має право на встановлене ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” підвищення до пенсії.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивачки, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що остання має право на підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 було визнано неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 роки, якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних доплат, а саме зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тобто рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 мають перспективну дію та преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, є остаточними і не можуть бути оскаржені.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо нарахування та виплати на користь позивачки невиплаченого підвищення до пенсії з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року, оскільки ч.2 ст.152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Що стосується нарахування та виплати підвищення до пенсії за 2006 рік, то колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову в цій частині, оскільки судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 02.04.2006 року, п.17 ст.77 виключено. Однак ст. 110 даного Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету. Враховуючи те, що Кабінет Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету не приймав жодних нормативно-правових актів за результатами виконання бюджету у першому півріччі 2006 року, не був визначений порядок проведення таких виплат, а також те, що зазначена норма не була визнана у встановленому порядку неконституційною, підстав для задоволення позову в частині нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії за 2006 рік не має.

У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що позивачка пропустила строк звернення до суду, оскільки звернулася з позовом лише 04.02.2009 року, а відповідачем заявлено клопотання про застосування річного строку звернення до суду.

           Посилання суду на застосування до спірних правовідносин ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на думку колегії суддів є необгрунтованим. Так, оскільки Закон України «Про загальнобов»язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року прийнятий пізніше ніж Закон України «Про пенсійне забезпечення», то він має пріорітет над останнім, а тому у вказаних правовідносинах застосовуються положення ст.46 Закон України «Про загальнобов»язкове державне пенсійне страхування», за яким пенсія виплачується за минулий час лише нарахована.

          Колегія суддів зазначає, що оскільки стосовно не нарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати річний строк звернення до суду.

          Тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування строку звернення до суду, визначеного ст.99 КАС України, оскільки такий позивачкою пропущено без поважних причин та задоволення позовних вимог позивачки в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за 2008 рік з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.

          Щодо позовних вимог позивачки, надалі при нарахуванні пенсії нараховувати підвищення до пенсії в розмірі встановленому ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», то колегія суддів вважає, що предметом судового захисту можуть бути тільки порушені, невизнані чи оспорювані права, а на момент розгляду справи в суді першої інстанції такий факт порушення права позивача в майбутньому відсутній.

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов»язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, тому доводи апеляційної скарги управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області в цій частині є необґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог позивачки в частині зобов`язання управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області провести нарахування та виплату на її користь підвищення до пенсії за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.

Колегія суддів також зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивачки підвищення до пенсії у визначеній сумі є невірним, оскільки виключними повноваженнями щодо нарахування та виплати такої наділені органи Пенсійного фонду України і суд не може перебирати на себе функцію органу, на який законом покладено такі повноваження. Крім того, вірним способом відновлення порушеного права позивача є покладення обов’язку на відповідача провести належне нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року з врахуванням ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум, що, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права, фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів також вважає, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту з’ясування ним обставин, які мають значення для справи та невідповідність його висновків дійсним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Відтак, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової, якою позовні вимоги слід задовольнити частково.

          Керуючись ч.3 ст. 160, ст.. 195, ч. 4 ст. 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ст.205, ст.207, ст. 254 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області задоволити частково, скасувати постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 липня 2009 року по справі № 2а-199/09.

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року з врахуванням ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції в порядку цивільного судочинства.

Головуючий суддя Сапіга В.П.

Судді Онишкевич Т.В. , Попко Я.С.

Повний текст виготовлено: 31.05.2010р.