ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2010 р. Справа № 90126/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді Сапіги В.П.
Суддів Онишкевича Т.В. , Попка Я.С.
при секретарі судового засідання Стецків І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.11.2009 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді Закарпатської області про поновлення пропущеного строку та нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги,-
В С Т А Н О В И Л А :
23.12.2008 року ОСОБА_1 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді Закарпатської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо перерахунку пенсії з часу ухвалення рішень Конституційним Судом України, тобто з 09.07.2007 року по дату вступу нових положень викладених в бюджеті на 2008 рік та з 22.05.2008 року, зобов`язання відповідача здійснити перерахунок розміру її мінімальної пенсії за віком з часу ухвалення рішення Конституційного Суду України по 31.12.2007 року та забезпечити виплату простроченого підвищення у встановлені строки та зобов’язати УПФУ в м.Ужгород здійснити перерахунок встановленого для дітей війни підвищення до пенсії , виходячи з величини , що була передбачена нормою ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з часу ухвалення рішення Конституційним Судом України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.11.2009 р. позовні вимоги задоволено, визнано протиправною бездіяльність УПФ України у м. Ужгороді Закарпатської області та зобов`язано УПФ України у м. Ужгороді Закарпатської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов`якове державне пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за період з 23 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року (за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року – з врахуванням проведених виплат), в іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді Закарпатської області оскаржило його в апеляційному порядку вважає постанову суду прийнятою з порушенням норм матеріального права.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано такою, що не відповідає Конституції України. Положення ст.111 вищенаведеного закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення № 6-рп/2007. Проте, зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» у видаткову частину не внесені тому кошти на виплату даних підвищень в 2007 році були відсутні.
Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Оскільки управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного фонду України, реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду України джерел і відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного Фонду України, то у відповідності до п.9 Положення «Про Пенсійний фонд України» передбачено вичерпний перелік напрямів використання коштів Пенсійного фонду України, які використовуються виключно за призначенням та вилученню не підлягають.
Крім того апелянт вказує, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір мінімальної пенсії за віком. Відповідно до ч. 2 ст.72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України, а згідно ч. 2 ст. 73 цього ж Закону, забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Тому просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України, вважає за можливе проводити апеляційний розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є дитиною війни, а відтак має право на встановлене ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” підвищення до пенсії.
Задовольняючи позовні вимоги позивачки, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що остання має право на підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 було визнано неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 роки, якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних доплат, а саме зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тобто рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 мають перспективну дію та преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, є остаточними і не можуть бути оскаржені.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо нарахування та виплати на користь позивачки невиплаченого підвищення до пенсії з 22.05.2008 року, оскільки ч.2 ст.152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції вірно враховано ту обставину, що позивачка пропустила строк звернення до суду, оскільки звернулась з позовом лише 23.12.2008 року, а відповідачем заявлено клопотання про застосування річного строку звернення до суду, правомірно застосувано строк звернення до суду, визначений ст.99 КАС України та задоволено позовні вимоги позивачки в частині стягнення підвищення до пенсії як дитині війни за 2007 рік за період з 23.12.2007 року по 31.12.2007 року.
Судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні повних вимог до 23.12.2007 року у зв’язку з пропуском строку звернення до суду, тобто позов задоволено частково, однак в резолютивній частині постанови вказав, що позов задоволено повністю і стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн. на підставі положень ч.1. ст.. 94 КАС України, таким чином суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, однак помилково застосував норми процесуального права, оскільки повинен був застосувати положення ч.3 ст.94 КАС України.
Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов»язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді провести нарахування та виплату на її користь підвищення до пенсії за період з 23.12.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, а також правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачці здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді, обов’язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачці у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів вважає, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. Таким чином з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 слід стягнути 1 (одну) гривню 70 коп. сплаченого судового збору.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що Закарпатський окружний адміністративний суд прийнявши постанову від 04.11.2009 року вірно по суті вирішив справу, оскільки правильно встановив факт протиправності дій відповідача у справі, проте допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що в силу п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України, є підставою для зміни оскарженої постанови.
Керуючись ч.3 ст. 160, ч.4 ст. 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 201, ст.205, ст.207, ст. 254 КАС України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА :
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м. Ужгород Закарпатської області задоволити частково, змінити постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.11.2009 р. у справі №2а-7120/08.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 (одну) гривню 70 коп. сплаченого судового збору.
В решті постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.11.2009 р. залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції в порядку цивільного судочинства.
Головуючий суддя Сапіга В.П.
Судді Онишкевич Т.В. , Попко Я.С.
Повний текст
виготовлено: 31.05.2010р.