ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2010 р. Справа № 87371/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді Сапіги В.П.
Суддів Онишкевича Т.В. , Попка Я.С.
при секретарі судового засідання Стецків І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.11.2009 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області про поновлення пропущеного строку та нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги,-
В С Т А Н О В И Л А :
09.12.2008 року ОСОБА_1 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 по 31.12.2007 року, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на її користь недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2009 р. позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність УПФ України в Ужгородському районі Закарпатської області щодо нарахування ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до вимог ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та зобов`язано УПФ України в Ужгородському районі Закарпатської області нарахувати ОСОБА_1 пенсію з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 грудня 207 року по 31 грудня 2007 року з урахуванням проведених виплат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області оскаржило його в апеляційному порядку вважає постанову суду прийнятою з порушенням норм матеріального права.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано такою, що не відповідає Конституції України. Положення ст.111 вищенаведеного закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення № 6-рп/2007. Проте, зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» у видаткову частину не внесені тому кошти на виплату даних підвищень в 2007 році були відсутні.
Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Оскільки управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного фонду України, реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду України джерел і відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного Фонду України, то у відповідності до п.9 Положення «Про Пенсійний фонд України» передбачено вичерпний перелік напрямів використання коштів Пенсійного фонду України, які використовуються виключно за призначенням та вилученню не підлягають.
Крім того апелянт вказує, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір мінімальної пенсії за віком. На думку апелянта, при застосуванні мінімального розміру пенсії, судом першої інстанції неправильно застосовано положення ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки ч.3 ст.28 даного Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Тому просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України, вважає за можливе проводити апеляційний розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни, а відтак має право на встановлене ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” підвищення до пенсії.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивачки, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що остання має право на підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тобто рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 має перспективну дію та преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, є остаточним і не може бути оскаржене.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо виплати на користь позивачки невиплаченого підвищення до пенсії з 09.07.2007 року, оскільки ч.2 ст.152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Що стосується нарахування підвищення до пенсії за 2006 рік, то п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 02.04.2006 року, п.17 ст.77 виключено. Однак ст. 110 даного Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету. Враховуючи те, що Кабінет Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету не приймав жодних нормативно-правових актів за результатами виконання бюджету у першому півріччі 2006 року, не був визначений порядок проведення таких виплат, а також те, що зазначена норма не була визнана у встановленому порядку неконституційною, отже, підлягала виконанню, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову в частині виплати позивачці підвищення до пенсії за 2006 рік.
У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції вірно враховано ту обставину, що позивачка пропустила строк звернення до суду, оскільки звернулась з позовом лише 09.12.2008 року, а відповідачем заявлено клопотання про застосування річного строку звернення до суду, правомірно застосувано строк звернення до суду, визначений ст.99 КАС України, та задоволено позовні вимоги позивачки в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за 2007 рік за період з 09.12.2007 року по 31.12.2007 року.
Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов»язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області провести нарахування та виплату на її користь підвищення до пенсії за період з 09.12.2007 року по 31.12.2007 року, а також правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачці здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області, обов’язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачці у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів також звертає увагу, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
З врахуванням вище наведеного суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ч.3 ст. 160, ч. 4 ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області – залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.11.2009 р. у справі №2а-4615/08– без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Сапіга В.П.
Судді Онишкевич Т.В. , Попко Я.С.
Повний текст виготовлено: 12.04.2010р.