ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
22 березня 2007 р. |
№ 16/641 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Грейц К.В., |
|
суддів : |
Бакуліної С.В., Глос О.І. |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги |
Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 |
|
на постанову |
від 16.11.2006 року Житомирського апеляційного господарського суду |
|
у справі |
№ 16/641 |
|
господарського суду |
Житомирської області |
|
за позовом |
Товариства з обмеженою відповідальністю “Технічний центр неруйнівного контролю “Промсервісдіагностика” |
|
до |
Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 |
|
про |
стягнення 15 919 грн. |
|
в судовому засіданні взяли участь представники : |
|
від позивача: |
Баліцький П.Г. - директор; Павленко П.П. (довіреність) |
|
від відповідача: |
ОСОБА_1 - СПД |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Житомирської області (суддя Тимошенко О.М.) від 30.06.2006 року у справі № 16/641 прийнято відмову позивача від позову в частині стягнення 1 523,17 грн. інфляційних та 148,79 грн. річних та припинено провадження по справі в цій частині; в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду (головуючий суддя -Гулова А.Г., судді -Пасічник С.С., Шкляр Л.Т.) від 16.11.2006 року рішення Господарського суду Житомирської області від 30.06.2006 року у справі № 16/641 скасовано; прийнято нове рішення; позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 8 629,35 грн. боргу, 86,29 грн. витрат по сплаті державного мита та 63,97 грн. витрат по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі СПД ОСОБА_1 просить скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 16.11.2006 року та залишити в силі рішення Господарського суду Житомирської області від 30.06.2006 року, посилаючись на невірне застосування норм процесуального права, а саме ст.1117 ГПК України.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі відповідача, заперечення на касаційну скаргу представників позивача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами було встановлено, що 20.02.2004 року між ДП “Технічний центр неруйнівного контролю” (правонаступником якого є позивач) та СПД ОСОБА_1 укладено договір НОМЕР_1 (далі Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору позивач доручив а відповідач зобов'язався виконати на ТОВ “Побужський феронікелевий комбінат” наступні підготовчі та виконавчі роботи:
1. Прийняття участі в узгодженні договірної документації.
2. Підготовка актів про виконані роботи.
3. Забезпечення бригади матеріалами, інструментом, транспортом, механізмами на об'єкті.
4. Забезпечення бригади нормальними умовами.
5. Участь у здачі об'єкту.
Згідно п.1.2 Договору строк виконання відповідачем робіт встановлювався з 20.02.2004 року по 30.06.2004 року.
Пунктом 2.1 сторони обумовили, що за виконану роботу позивач перераховує відповідачу, відповідно до протоколу про договірну ціну, по 2 000 грн. за поточний місяць на об'єкті.
Проміжні платежі проводяться замовником після готовності окремих етапів робіт на підставі двосторонніх актів (п.2.2 Договору).
На виконання умов договору позивач в період з 23.02.2004 року по 20.05.2004 року перерахував відповідачу 15 919 грн.
Первісними позовними вимогами позивача було стягнення з відповідача всієї перерахованої по Договору суми 15 919,00 грн. Після уточнення позовних вимог остаточно (до прийняття судом першої інстанції рішення) позивач просив стягнути з відповідача збитки в сумі 9 919,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що перераховані суми не були використані відповідачем за призначенням та по ним не відзвітовано, з посиланням на ст.ст. 610, 611, 612, 614, 623 ЦК України, ст.224 ГК України, які регулюють відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання (т.2 а.с.14).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив із того, що перераховані позивачем за договором відповідачу суми, не є збитками в розумінні законодавства, на підставі якого подано позов, виходячи лише з факту відсутності по них звітних документів та невикористання відповідачем за призначенням.
Так, місцевим судом встановлено, що виходячи зі змісту пунктів 1.1, 2.1, 2.2, 3.2 в контексті всього Договору 2 000,00 грн. на місяць позивач зобов'язався оплачувати відповідачу за надані останнім послуги по виконанню пункту 1.1 Договору тобто незалежно від виконання відповідачем інших робіт. Крім того, позивач зобов'язався оплатити відповідачу окремі види робіт на підставі двосторонніх актів та звітних документів.
Враховуючи, що Договір не розірваний, не визнаний недійсним, не припинений з інших підстав відповідач має право на отримання від позивача за період дії договору 8 689,66 грн. із розрахунку:
Лютий - 2000 : 29 х 10 = 689,66 грн.
Березень-червень -2000 x 4 = 8000 грн.
Всього - 689,66 + 8000=8689,66 грн.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що отримання відповідачем від позивача решти суми -7 229,34 грн. (15 919 -8 689,66 = 7 229,34) буде вважатися підставним при наявності двосторонніх актів виконаних відповідачем робіт чи звітних документів в рамках Договору.
Оскільки відповідачем не подано доказів використання 7 229,34 грн. на виконання Договору, то позивач має право вимагати зайво отримані відповідачем кошти, зокрема, на підставі ст. 1212 ЦК України, або на підставі іншої норми в залежності від обставин.
Також місцевий господарський суд правомірно виходив із того, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 919 грн. на відшкодування збитків задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Нормами, якими позивачем обґрунтовано позов, передбачений обов'язок особи, яка порушила зобов'язання, відшкодувати збитки. Тобто для наявності права позивача на відшкодування збитків необхідна наявність факту порушення відповідачем господарського зобов'язань.
Зобов'язання відповідача за Договором, які визначені в пункті 1.1, носять нечіткий, невизначений характер, не передбачають конкретний вид робіт, місце та спосіб їх виконання, передбачають лише участь відповідача у виконанні неконкретних робіт, які будуть виконуватись іншими особами, без визначення ролі відповідача у цих роботах. Звідси вірним є те, що неможливо встановити факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором, а отже відсутні підстави для відшкодування збитків.
Погодившись з тим, що зобов'язання за договором носять нечіткий, невизначений характер, скасовуючи рішення першої інстанції, апеляційний суд, разом з тим, не встановив які взяті на себе за договором зобов'язання порушив відповідач. Також, суд другої інстанції помилково виходив із того, що невірне визначення позивачем правової природи грошових коштів, які він просив стягнути з відповідача, не є підставою для відмови в позові. При цьому апеляційним судом не враховано, що предмет позову -це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача; предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які перелічені, зокрема, у ст.16 ЦК України. Оскільки позивач в даній справі способом захисту свого права обрав відшкодування збитків, то апеляційний суд не мав права виходити за межі позовних вимог і розглядати інший предмет, яким він вважає є стягнення заборгованості за договором. При цьому апеляційним судом не встановлено, так само як не встановлено такого і судом першої інстанції, що відповідач має грошову заборгованість перед позивачем за Договором НОМЕР_1 від 20.02.2004 року. Звідси недоречним є застосування апеляційним судом при частковому задоволенні позову ст.ст.525, 526 ЦК України в яких йдеться про обов'язок належно виконувати покладені на сторону зобов'язання за договором. Крім того, остаточною позовною вимогою позивача було стягнення коштів в сумі 9 919,00 грн., однак апеляційний суд вираховував суму до стягнення, виходячи із розміру перерахованої всього позивачем відповідачу суми - 15 919,00 грн., що по-перше, є виходом за межі позовних вимог; по-друге, не враховує розрахунок ціни позову позивачем по справі, по-третє, не є розрахунком збитків. Касаційна інстанція відзначає, що виходячи із змісту ст.225 ГК України, збитками, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення є, зокрема, вартість невиконаних робіт, розмір яких повинен бути реальним та доведеним кредитором відповідно до вимог ч.2 ст.623 Цивільного кодексу України. Позивач же, як відмічалось вище, просив повернути перераховані відповідачу суми, виходячи виключно із факту відсутності по цих сумах звітування та невикористання відповідачем коштів за призначенням.
З огляду на наведене постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням без змін рішення місцевого господарського суду.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 6 ч. 1 ст. 1119, ч.1 ст. 11110, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу СПД ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 16.11.2006 року у справі № 16/641 задовольнити.
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 16.11.2006 року -скасувати, рішення Господарського суду Житомирської області від 30.06.2006 року у справі № 16/641 -залишити без змін.
|
Головуючий-суддя |
К.Грейц |
|
С у д д і |
С.Бакуліна О.Глос |