ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

                     Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Безруков В.Т.-директор; Троценко В.А. –за дов. від 11.10.06

від відповідача : Хаджинова Т.І.- за дов. від 13.03.07

          Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційний центр  “БЛАГОБУД” у липні 2006 року заявлений позов, з урахуванням змін від 09.08.06, про стягнення з  Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” 360 088,65 грн. –основної заборгованості, 41 470,19 грн. - інфляційних втрат, 16 106,71 грн. - 3% річних, 82832,81 грн. - збитків, 58 516,44 грн. - втраченої вигоди.  Позивач обґрунтовуючи вимоги  посилався на  неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати за поставлену позивачем продукцію

доповідач: Добролюбова Т.В.

згідно  договору купівлі - продажу нафтопродуктів від 05.07.05 №7/07. Порушенням відповідачем умов договору та приписів статей 526, 527, 530, 625, 692 Цивільного кодексу України, спричинено збитки у заявленій сумі.  

          Рішенням господарського суду Донецької області від 07.09.06, ухваленим суддею Плотніцьким Б.Д., позовні вимоги задоволені в частині стягнення з ТОВ “Шляхове будівництво “Альтком” на користь ТОВ “Виробничо-комерційний центр “Благобуд” 41470,19 грн. - інфляційних втрат, 16 106,71 грн. - 3% річних,         497,52 грн. - витрат зі сплати держаного мита та 10,50 грн. - витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.  Обґрунтовуючи рішення в цій частині суд зазначив про порушення  відповідачем зобов’язання за укладеним договором щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар. Провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 360 088,65 грн. припинено, через  відсутність спору між сторонами, оскільки станом на 30.08.06 відповідач повністю розрахувався з позивачем за договором №7/07 від 05.07.05, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, підписаним обома сторонами.  В частині стягнення з ТОВ “Шляхове будівництво “Альтком” на користь ТОВ “Виробничо-комерційний центр “Благобуд” збитків у сумі  82 832,81 грн. та втраченої вигоди у розмірі 58 516,44 грн. відмовлено з посиланням на недоведеність позивачем таких фактів.

          Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційний центр  “БЛАГОБУД” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення у справі в частині відмови у стягненні з відповідача спричинених збитків у вигляді втрат зі сплати позивачем штрафних санкцій і пені у розмірі 82 832,81 грн.  та  58 516,44 грн. втраченої вигоди скасувати, як прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, а  позов в цій частині просить задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги заявник вказує на те, що у зв’язку з проведенням несвоєчасного розрахунку відповідачем, позивач був позбавлений можливості вчасно розрахуватись за своїми зобов’язаннями з ТОВ “Союзінтертрейд” та ПП Кірпач В.І. Заявник стверджує, що саме через цю, встановлену судом обставину, він змушений був сплатити штрафні

санкції та пеню у розмірі 82832,81 грн.  При цьому, скаржник посилається на незастосування господарським судом першої інстанції до спірних правовідносин приписів частини 1 статті 224 та частини 1 статті 225 Господарського кодексу України. Разом з цим, на думку скаржника, несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов’язань за договором призвело до повного припинення діяльності його підприємства, однак судом вказаному доводу оцінки не надано і  не застосовано відповідних приписів частини 2 статті 225 Господарського кодексу України, якими передбачено, що збитками є витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язань. З цих підстав, скаржник вважає, що оскаржене рішення у справі не відповідає вимогам до  рішення,  викладеним  у постанові  Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення”.

          Від Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком” відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий  господарський  суд  України,  заслухавши  доповідь  судді  Добролюбової Т.В., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції приписів  чинного законодавства,  відзначає наступне.

Рішення суду першої інстанції переглядається в межах доводів касаційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 05.07.05 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційний центр “БЛАГОБУД” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “Альтком”  було  укладено  договір купівлі - продажу нафтопродуктів №7/07. За умовами цього договору позивач зобов’язався передати у власність відповідача товар-бітум нафтовий, марка якого визначається сторонами в додаткових угодах. Пунктом 3.2 договору встановлено, що відповідач повинен здійснити оплату за отриманий товар після поставки кожної партії в безготівковій  формі, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача. Згідно пункту 5.1 договору було визначено, що сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов’язань у відповідності з діючим законодавством України. Крім цього, винна сторона відшкодовує іншій стороні спричинені збитки.  Господарським судом також встановлено, що позивач виконав свої зобов’язання за спірним договором та поставив товар на суму  360 088,65 грн., і це підтверджується видатковими накладними та актами приймання-здачі нафтопродуктів.  При цьому, 26.07.06 між сторонами був підписаний акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого відповідачем підтверджена заборгованість перед позивачем у розмірі 360 088,65 грн.   Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин  регулюються, з урахуванням особливостей, Господарським кодексом України та  Цивільним кодексом України.  Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; одностороння відмова від зобов’язання не допускається. Аналогічну норму містять і приписи статті 193 Господарського  кодексу України. Цією ж статтею передбачено, що порушення стороною зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій. Судом встановлений  факт  порушення відповідачем своїх  договірних зобов’язань.  З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено вимогу про повне відшкодування збитків, як позитивної шкоди у вигляді зроблених ним витрат - прямих збитків у розмірі 82 832,81 грн., так і не отриманих доходів у вигляді упущеної вигоди, що становить  58 516,44 грн. За вимогами пункту 3  статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом у вигляді відшкодування збитків. Пунктом 5.1 спірного договору було визначено, що сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов’язань у відповідності з діючим законодавством України. Крім цього, винна сторона відшкодовує іншій стороні спричинені збитки.  Відповідно до приписів пункту 1 статті  22   Цивільного кодексу України особа,   якій   завдано   збитків у

результаті  порушення її  цивільного права, має право на їх відшкодування. Відмовляючи повністю у задоволенні  вимог позивача в частині стягнення 82832,81 грн. збитків та 58516,44 грн. втраченої вигоди  суд виходив з того, що позивачем не доведено факту протиправної поведінки відповідача та неможливістю встановити причинного зв’язку між такою поведінкою відповідача та зменшенням його доходів.  При цьому, суд не вмотивовано відхилив доводи позивача, не прийнявши до уваги як доказ надані позивачем банківські роздруківки з його рахунків; претензії №70 від 10.05.06 ТОВ “Союзінтертрейд”  та №15 від 31.05.06 ПП Кірпач В.І. та укладені договори. Надані позивачем платіжні доручення від 31.07.06 №34 та №35  за якими позивач сплатив вартість заявлених санкцій, судом не оцінені взагалі. Водночас, суд не визначив, які саме документи необхідні для підтвердження факту спричинення збитків відповідачем. Відповідно до приписів пункту 4 статті 65 Господарського процесуального кодексу України суддя з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору зобов’язує сторони, інші підприємства,  їх посадових осіб виконати певні дії; витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження. Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України зумовлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Якщо наданих сторонами доказів недостатньо для вирішення спору, суддя відповідно до приписів статті  38 Господарського процесуального кодексу України вправі витребувати у сторін додаткові докази, необхідні для з’ясування обставин, що мають значення для правильного розгляду справи і ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних  правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно  відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Однак, колегія суддів визнає, що господарський суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі не застосував норми матеріального права, які регулюють стягнення збитків. Наведене свідчить про те, що поза увагою суду залишилося питання, з якими пов’язане законне вирішення спору по суті. Таким чином, господарський суд дійшов передчасного висновку про безпідставність заявлених вимог про стягнення збитків та втраченої вигоди, а тому ухвалений ним судовий акт в цій частині не можна вважати законним та обґрунтованим. Оскільки передбачені  процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення у справі підлягає скасуванню в частині відмови в позові про стягнення збитків з передачею справи для нового  розгляду в цій частині до господарського суду першої інстанції. Під  час  нового  розгляду  справи  господарському  суду  Донецької області необхідно  врахувати  викладене,  всебічно  і  повно  з’ясувати  та  перевірити  всі  фактичні  обставини  справи,  об’єктивно  оцінити  докази,  що  мають  юридичне  значення  для  її  розгляду  і  вирішення  спору  по  суті,  і  в  залежності  від  встановленого,  правильно  визначити  норми  матеріального  права,  що  підлягають  застосуванню  до  спірних  правовідносин,  та  прийняти  обґрунтоване  і  законне  судове  рішення.

За таких обставин, касаційна скарга задовольняється частково.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119,11110 , 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В  :

      Рішення господарського суду Донецької області  від 07.09.06 у справі №45/187 скасувати в частині повної відмови у стягненні збитків (4 абзац резолютивної частини рішення) і в цьому обсязі скерувати справу для нового розгляду до Господарського суду Донецької області

           Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційний центр “БЛАГОБУД” задовольнити частково.

Головуючий                                                                              Т. Добролюбова  

Судді                                                                                          Т.Гоголь

                                                                                        Л.Рогач