ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
01 березня 2007 р. |
№ 8/200-06 |
Вищий господарський суду України в складі колегії:
|
суддів: |
К.В.Грейц -головуючого, С.В.Бакуліної, О.І.Глос, |
|
розглянувши касаційну скаргу |
ПП ОСОБА_1 |
|
на постанову |
від 21.12.2006 |
|
Харківського апеляційного господарського суду |
|
у справі господарського суду Сумської області № 8/200-06 |
|
за позовом |
ПП ОСОБА_1 |
|
до |
- Сумського державного комунального підприємства ”Шляхрембуд” - Сумської міської ради |
|
про |
стягнення 39853,82 грн. матеріальної шкоди та 50000 грн. моральної шкоди |
|
за участю представників: - позивача - відповідачів |
ОСОБА_1 не з'явились |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Сумської області по справі №8/200-06 від 26.09.2006 (суддя Кіяшко В.І.) позовні вимоги Приватного підприємця ОСОБА_1 (з врахуванням їх уточнення) до Сумського державного комунального підприємства “Шляхрембуд” (відповідача-1) та Сумської міської ради (відповідача-2) про стягнення 69221 грн. матеріальної шкоди та 50000 грн. моральної шкоди, заподіяних неправомірним знищенням та вилученням належного позивачеві на праві власності майна, задоволені частково, стягнуто з Сумського державного комунального підприємства “Шляхрембуд” на користь ПП ОСОБА_1 69221 грн. збитків та судові витрати, в іншій частині позову відмовлено.
Крім того, за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом Сумської області на Сумське державне комунальне підприємство “Шляхрембуд”, з останнього на підставі п. 5 ст. 83 ГПК України в доход державного бюджету стягнуто штраф у розмірі 1700 грн.
Рішення мотивовано тим, що завдані позивачеві неправомірними діями відповідача-1 по знесенню споруди літнього майданчику збитки підлягають відшкодуванню в повному обсязі на підставі ст. ст. 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків становить 69221 грн., що підтверджується матеріалами справи та висновком № 236/06 від 02.08.2006 судової будівельно-технічної експертизи Регіонального судово-експертного бюро.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 50000 грн. суд першої інстанції дійшов висновку про їх недоведеність позивачем.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду (у складі головуючого судді Філатова Ю.М., суддів Івакіної В.О., Сіверіна В.І.), здійснюючи апеляційну перевірку в зв'язку зі скаргою Сумського державного комунального підприємства “Шляхрембуд”, постановою від 21.12.2006 рішення у справі скасувала частково та прийняла нове рішення, яким в позові відмовила повністю, рішення в частині накладення штрафу в розмірі 1700 грн. на Сумське державне комунальне підприємство “Шляхрембуд” скасувала.
Постанова мотивована тим, що дії відповідача-1 по знесенню частини кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1”, яка не була у добровільному порядку демонтована позивачем на виконання рішення виконкому Сумської міської ради НОМЕР_1, не є протиправними, адже, здійснювались на виконання наказу НОМЕР_2 Управління житлово-комунального господарства Сумської міськради. Крім того, інвентаризаційний опис майна позивача НОМЕР_3, на який посилався позивач в обґрунтування суми заподіяних збитків і який прийнято судовим експертом за основу при визначенні вартості робіт по облаштуванню літнього майданчику, не може вважатися належним доказом розміру заподіяної шкоди, оскільки цей інвентаризаційний опис на загальну суму 39852,82 грн. складений і підписаний зацікавленими особами позивача, при визначенні суми збитків позивачем не врахований коефіцієнт зносу майна, відсутній перелік пошкодженого або знищеного майна та арифметичний розрахунок розміру збитків, а визначена позивачем вартість газових конвекторів та стільців не підлягає стягненню, оскільки докази знаходження цього майна саме на літньому майданчику та їх пошкодження чи знищення саме відповідачем-1 в матеріалах справи відсутні. В частині накладення на 1-го відповідача штрафу в розмірі 1700 грн. за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом Сумської області, рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки в судовому засіданні від 26.09.2006 представник 1-го відповідача був присутнім та надав всі необхідні пояснення відносно позовних вимог, до того ж відповідно до ст. 75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, а, отже, не зрозуміло, в чому була необхідність декілька разів відкладати розгляд справи у зв'язку з неявкою відповідача-1 та що заважало суду першої інстанції розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
ПП ОСОБА_1 з постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, натомість рішення господарського суду першої інстанції у справі залишити в силі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи припустився неправильного застосування статті 1166 ЦК України, відповідно до якої вина заподіювача шкоди презюмується, тобто обов'язок довести відсутність вини заподіювача покладається на нього, до цього часу він вважається винним, а заподіяна шкода відшкодовується в повному обсязі, незалежно від того, як діяв заподіювач шкоди, навмисно чи необережно, при цьому, на думку скаржника, наявність вини Сумського державного комунального підприємства “Шляхрембуд” підтверджується матеріалами справи, а саме: ухвалою від 08.02.2005 у справі господарського суду Сумської області №8/636-05, в якій зазначено, що судом в судовому засіданні досліджено речовий доказ -відеозапис, заслухано пояснення сторін, і встановлено, що першим відповідачем було демонтовано майданчик літнього кафе АДРЕСА_1 м. Суми, на яке позивач мав всі правові підстави для його розміщення та здійснення підприємницької діяльності; актом передачі майна на відповідальне збереження на склад відповідача-1, де зазначене майно, зокрема, зонти, які становили складову частину літнього майданчику виносної торгівлі; договорами оренди земельних ділянок, згідно яких позивачеві надані в оренду земельні ділянки площею 112 кв. м та 190 кв. м, технічними паспортами на дві різні споруди - літнє кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1” та літній майданчик виносної торгівлі тощо. Тож, судом апеляційної інстанції не дана належна оцінка представленим доказам, що призвело до порушення ним ст. 43 ГПК України.
Сумська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить постанову суду апеляційної інстанції у справі залишити без змін, як законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу залишити без задоволення.
Представники відповідачів своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, дослідивши матеріали касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.10.2000 між Сумською міською радою (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого на підставі рішення Сумської міської ради від 10.05.2000 “Про надання земельних ділянок підприємствам і підприємцям під розміщення літніх майданчиків виносної торгівлі” орендареві надано в строкове платне володіння та користування земельну ділянку площею 190кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, терміном до 01.10.2005.
На вищевказаній земельній ділянці позивачем, на підставі отриманих дозволу на відкриття, акту обстеження підприємства громадського харчування від 06.07.2001, свідоцтва НОМЕР_4 про встановлення відповідності підприємства громадського харчування визначеному типу, узгодження на розміщення літнього торгівельного майданчика було встановлено літній майданчик.
30.10.2001 між Сумською міською радою (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно з яким орендодавець на підставі рішення Сумської міської ради від 18.04.2001 “Про вилучення та надання земельних ділянок підприємствам, установам, організаціям і громадянам” надав, а орендар прийняв в строкове платне володіння і користування земельну ділянку площею 112кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, терміном до 01.10.2005, яка суміжна з раніше наданою земельною ділянкою площею 190кв. м.
На вищевказаній земельній ділянці позивач самовільно збудував павільйон - кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1”.
На підставі рішення виконавчого комітету міської ради від 20.11.2001 № 642 “Про порядок знесення та демонтажу самовільно побудованих будинків, споруд, малих архітектурних форм тощо”, відповідно до ч. 3 ст. 105 Цивільного Кодексу України та п.п. “б” п. 3 ст. 31 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, виконавчим комітетом Сумської міської ради було прийнято рішення НОМЕР_5 “Про знесення споруди літнього кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1” АДРЕСА_1 як такого, що зведена з грубим порушенням містобудівної дисципліни”.
Пунктом 1 вказаного рішення було зобов'язано підприємця ОСОБА_1 виконати знесення будівлі літнього кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1” АДРЕСА_1 за власні кошти в місячний термін з моменту прийняття вищенаведеного рішення, а пунктом 2 визначено, що у разі невиконання п.1 рішення, доручити організацію виконання робіт по знесенню будівлі літнього кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1” управлінню житлово-комунального господарства Сумської міської ради.
Управлінням житлово-комунального господарства Сумської міської ради було видано наказ НОМЕР_2 “Про виконання рішення Сумської міської ради “Про знесення споруди літнього кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1” АДРЕСА_1 як такого, що зведена з грубим порушенням містобудівної дисципліни”, згідно якого до виконання робіт, пов'язаних з демонтажем літнього кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1” було залучено Державне комунальне підприємство “Шляхрембуд”, роботи з демонтажу призначено на 07.02.2004, а матеріали, конструкції та майно після демонтажу споруди визначено складувати в складському приміщенні та скріпити печаткою комісії.
Як зазначає позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, внаслідок виконання зазначеного наказу відповідачем-1 була знесена споруда літнього торгівельного майданчика, а не кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1”, що було демонтоване позивачем самостійно в добровільному порядку, отже, неправомірними діями відповідача-1 належному позивачеві майну завдано шкоду, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст. ст. 1166, 1192 Цивільного кодексу в сумі 64931 грн., визначеній експертним шляхом згідно висновку експерта № 236/06 від 02.08.2006 судової будівельно-технічної експертизи Регіонального судово-експертного бюро, та в сумі 4290 грн. вартості знищених газових конвекторів (2шт.) та стільців м'яких (40 шт.).
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо підставності і ґрунтовності позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди.
Однак, висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає суперечливими, передчасними і такими, що не ґрунтуються на повно встановлених обставинах.
При вирішенні спору в цій частині суди попередніх інстанцій не врахували, що у відповідності до ст. 1166 Цивільного кодексу України для виникнення позадоговірної (деліктної) відповідальності необхідна наявність сукупності умов, які формують склад правопорушення і є загальними підставами для цивільно-правової відповідальності, а саме: шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою її заподіювача, а також вини, при цьому, існування та розмір шкоди, тобто, вартість знищеного або пошкодженого майна та упущеної вигоди, яка є об'єктивним наслідком (результатом) протиправної поведінки її заподіювача, має довести потерпіла сторона, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів є підставою звільнення від відповідальності.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 №11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судами не встановлена наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування, з якими закон пов'язує настання певних правових наслідків, зокрема, цивільно-правової відповідальності у вигляді деліктної.
Так, позивачем не надані, а судами попередніх інстанцій не витребувані, документи і докази, що засвідчують факт знищення або пошкодження відповідачами належного позивачеві майна, його перелік та вартість, неможливість його повернення в натурі внаслідок такого знищення або його відновлення внаслідок пошкодження, а висновком призначеної судом будівельно-технічної експертизи не визначено вартість знищеного або пошкодженого майна, адже, зазначена експертом вартість робіт по облаштуванню літнього майданчику, в тому числі вартість матеріалів, виробів, конструкцій, вартість машин, заробітна плата тощо, може засвідчувати загальний розмір витрат, понесених ПП ОСОБА_1 на будівництво літнього майданчику.
Крім того, колегія суддів вважає, що для об'єктивного розгляду справи судам доцільно було б встановити, що являла собою споруда літнього майданчику, чи здійснювались позивачем по її встановленню будівельні роботи, які потребували розробки і затвердження проектно-кошторисної документації, відповідних дозволів і узгоджень на проведення такого будівництва тощо.
Залишились не встановленими обставини, пов'язані з необхідністю примусового демонтажу літнього кафе, адже, посилання позивача на самостійне і добровільне виконання рішення виконкому Сумської міськради НОМЕР_1 не знайшло належного документального підтвердження, отже, підстави видання Управлінням житлово-комунального господарства Сумської міськради наказу НОМЕР_2 та його фактичне виконання залишились не дослідженими, хоча, за повідомленням позивача і відповідача-2, були предметом розгляду справи господарського суду Сумської області №8/636-05 між тими ж сторонами, в зв'язку з чим не можливо вважати шкоду об'єктивним наслідком (результатом) протиправної поведінки відповідачів.
Поза увагою суддів попередніх інстанцій залишилась і правильність визначення позивачем суб'єктного складу відповідачів за відсутності конкретного змісту позовних вимог щодо кожного з них.
Так, згідно з матеріалами справи, до кола відповідачів включені Сумське державне комунальне підприємство “Шляхрембуд” та Сумська міська рада, проте, рішення суду першої інстанції не містить висновку про вирішення спору щодо Сумської міської ради, при цьому судами не враховано, що рішення про знесення споруди літнього кафе приймалось Виконавчим комітетом, який, однак, не залучений до участі у справі.
Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, є порушенням ч.1 ст.43 ГПК України і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору за первісним позовом
Оскільки судові акти у справі, прийняті за результатами вирішення позову про відшкодування моральної шкоди, не є предметом касаційного оскарження, а передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи, піддаючи сумніву висновки суду першої інстанції щодо повноти встановлення і належної правової оцінки обставин справи, в порушення приписів ст. 101 ГПК України, в свою чергу, ухилився від повторного розгляду справи і перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого господарського суду в повному обсязі .
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2006 у справі № 8/200-06 господарського суду Сумської області та рішення від 26.09.2006 у цій справі в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Сумської області.
Касаційну скаргу ПП ОСОБА_1 задовольнити частково.
В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2006 у справі № 8/200-06 господарського суду Сумської області залишити без змін.
Головуючий К.В.Грейц
Судді С.В.Бакуліна
О.І.Глос