ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2007 р. | № 7/163(32/523 (10/12/78) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Остапенка М.І. |
суддів : | Борденюк Є.М. Харченка В.М. |
розглянувши касаційну скаргу | ВАТ "Дніпрометробуд" |
на постанову | Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.12.2006 року |
у справі за позовом до про | ВАТ "Дніпрометробуд" ДП "Дніпропетровський метрополітен" стягнення коштів |
В С Т А Н О В И В:
у лютому 2002 року, ВАТ "Дніпрометробуд" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з державного підприємства "Дніпропетровський метрополітен" 1 990 903 грн. за виконані ним підрядні роботи відповідно до умов договору 1990 року і договору №2-99 від 10.09.1999 року та додатків до них, 1 936 276,65 грн. на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції, 30 734,60 грн. відсотків, 230 040 грн. пені за порушення строків розрахунків, а всього –4 187 954,25 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2002 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2002 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2004 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2004 року у перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2004 року постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2004 року та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області скасовано, а матеріали справи направлено до господарського суду першої інстанції для перегляду судового рішення у порядку, визначеному розділом ХІІІ ГПК України.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2005 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2005 року у перегляді та скасуванні судових рішень за нововиявленими обставинами відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.02.2006 року постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2005 року, хвала господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2005 року, рішення цього ж суду від 12.06.2002 року, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2002 року скасовані, а справа передана на новий судовий розгляд.
Під час нового розгляду справи позивач уточнив свої вимоги і, як вбачається зі змісту заяви від 16.08.2006 року, просив стягнути на його користь 1 964 340,34 грн. боргу, 2 784 115,32 грн. на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції, 415 363,39 грн. річних, 158 221 грн. пені, а всього –5 322 040,05 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2006 року у позові відмовлено.
За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.12.2006 року апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції –без змін.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.02.2007 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на неправильну правову оцінку судами обставин справи, помилковість висновків щодо відсутності боргу і грошових зобов’язань у відповідача та просить постановлені у справі судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені представниками сторін доводи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд виходили з того, що у період січня 1999 року –грудня 2001 року позивачем виконано підрядних робіт вартістю 8 221 882 грн., а відповідачем здійснено розрахунки на суму 9 629 066,80 грн., що виключає наявність заборгованості перед позивачем у справі.
Крім того, у позивача не було підстав для зарахування надлишку платежів у погашення заборгованості за попередні періоди, а акт звіряння розрахунків не підтверджений даними первинного бухгалтерського обліку.
Проте, погодитись з наведеними мотивами відмови у позові не можна, оскільки, зазначене не спростовує доводи позивача про наявність заборгованості за виконані ним для відповідача роботи, які прийняті останнім без зауважень.
Із наявних у справі матеріалів вбачається, що спору щодо якості та обсягів виконаних позивачем підрядних робіт немає.
Станом на 01.01.1999 року, сторони підписали протокол погодження взаєморозрахунків за виконані у 1998 році підрядні роботи, де узгодили, з посиланням на акти приймання робіт, загальний обсяг заборгованості відповідача у сумі 3 548 739 грн.
За уточненими даними Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області, викладеними в акті від 03.10.2002 року, заборгованість відповідача станом на 01.01.1999 року складала 3 569 858,94 грн.
У період з січня 1999 року по грудень 2001 року, тобто, у період, коли підрядні роботи та їх оплата здійснювались на умовах договору №2-99 від 10.09.1999 року і додатків до нього, позивачем виконано підрядних робіт на загальну суму 8 221 882 грн., що суди визнали встановленим і наведене відповідачем не оспорюється.
Розрахунки за цей період здійснено на загальну суму 9 629 066,80 грн. (т.4 а.с. 164-181) і відповідач не тільки не оспорював у судовому засіданні правомірність зарахування надлишку у погашення заборгованості за попередні періоди, а й обраховував заборгованість перед позивачем з урахуванням зазначених платежів та виключив залишок заборгованості із даних бухгалтерського обліку лише у серпні 2002 року, у зв’язку з прийняттям господарським судом Дніпропетровської області рішення від 12.06.2002 року про відмову у стягненні спірної суми на користь позивача у справі.
Зазначене спростовує висновки господарського суду першої інстанції й апеляційного господарського суду щодо відсутності заборгованості перед перед позивачем, а невизначення в угоді від 1990 року, як строків виконання підрядних робіт, так і строків розрахунків, зобов’язувало відповідача оплатити роботи в семиденний строк з дня пред’явлення вимоги (ст.165 ЦК України в редакції від 18.07.1963 року) і така вимога була заявлена позивачем 10.03.1999 року та 23.10.2001 року, а тому правових підстав для відмови у стягненні спірної заборгованості не було.
При такому положенні, коли судами допущена неправильна правова оцінка обставин справи, які визнані судами встановленими та підтверджуються наявними в справі матеріалами, і додаткової перевірки не потребують, судова колегія вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд, а постановити нове рішення про стягнення заборгованості у повному обсязі.
При цьому, враховуючи, що передбачене ст.214 ЦК України (в редакції від 08.10.1999 року) та ст.625 ЦК України стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції та відсотків є відповідальністю за порушення грошових зобов’язань, застосування якої передбачає врахування вини боржника, судова колегія вважає за необхідне, виходячи зі ступеня вини боржника, залежності його від джерел фінансування будівництва, зменшити суму, яка підлягає стягненню на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції до 600 000 грн., а відсотків –до 150 000 грн.
Що ж до вимог про стягнення пені за останні шість місяців перед зверненням з позовом, то задоволенню вони не підлягають, оскільки, строк позовної давності щодо пені, обрахування якої могло здійснюватись у перші шість місяців з часу виникнення права вимоги (тобто, за через сім днів з часу пред’явлення претензії від 10.03.1999 року) сплинув, що є підставою для відмови у позові у цій частині.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2006 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.12.2006 року скасувати.
Позов задовольнити частково. Стягнути з ДП "Дніпропетровський метрополітен" (код 21927215) на користь ВАТ "Дніпрометробуд" (код 04880239) 1 964 340,34 (один мільйон дев’ятсот шістдесят чотири тисячі триста сорок) грн. 34 коп. боргу, 600 000 (шістсот тисяч) грн. на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції, 150 000 (сто п’ятдесят тисяч) грн. річних, 45 000 (сорок п’ять тисяч сто) грн. на відшкодування судових витрат.
В решті позову відмовити.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді Є.М.Борденюк
В.М. Харченко