Головуючий у 1 інстанції - Папазова Г.П.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

                                                                Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД    

                                                            ПОСТАНОВА

                                                        Іменем України

   04 червня 2009 р.                                                          справа № 2-а-1831/09/0570

   Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області (далі - ТУ ДСА в Донецькій області) про зобов'язання виплатити додатковий посадовий оклад до відпустки, обґрунтовуючи позовні вимоги наступним. За наказом в.о. голови Тельманівського районного суду Донецької області № 7 від 8 січня 2008 року за період роботи з 25 листопада 2004 року по 24 листопада 2005 року позивачу надана невикористана чергова щорічна відпустка тривалістю 35 календарних днів з 14 січня 2008 року по 17 лютого 2008 року включно з виплатою додаткового посадового окладу відповідно до ч.5 ст. 44 Закону України «Про статус суддів». За наказом в.о. голови Тельманівського районного суду Донецької області № 8 від 27 травня 2008 року за період роботи з 25 листопада 2005 року по 24 листопада 2006 року йому надана невикористана чергова щорічна відпустка тривалістю 35 календарних днів з 2 червня 2008 року по 8 липня 2008 року включно з виплатою додаткового посадового окладу відповідно до ч.5 ст. 44 Закону України «Про статус суддів». Однак додатковий посадовий оклад за наказом № 8 від 27 травня 2008 року виплачено не було. 20 серпня 2008 року позивач звернувся до начальника ТУ ДСА в Донецькій області з заявою про виплату додаткового посадового окладу. Листом начальника ТУ ДСА в Донецькій області від 16 вересня 2008 року № 05/4124 ОСОБА_1 відмовлено в його наданні, що позивач вважає необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам ч.5 ст. 44 Закону України «Про статус суддів».

Постановою Донецького окружного адміністративного суду позов ОСОБА_1 було задоволено, зобов'язано відповідача виплатити позивачу додатковий посадовий оклад, який підлягав виплаті при наданні з 02 червня 2008 року по 08 липня 2008 року чергової щорічної відпустки за період роботи з 25 листопада 2005 року по 24 листопада 2006 року. Стягнуто також з Державного бюджету витрати, пов'язані з прибуттям ОСОБА_1 до суду в розмірі 224,98 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТУ ДСА в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і постановити нову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, проти чого заперечував позивач.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги, і встановила наступне.

ОСОБА_1 обіймає посаду судді Тельманівського районного суду Донецької області. Наказом в.о. голови Тельманівського районного суду Донецької області № 7 від 08 січня 2008 року ОСОБА_1 була надана невикористана чергова щорічна відпустка за період роботи з 25 листопада 2004 року по 24 листопада 2005 року тривалістю 35 робочих днів з 14 січня 2008 року по 17 лютого 2008 року включно з виплатою додаткового посадового окладу. Нарахування відпускних та виплата додаткового посадового окладу до відпустки було здійснено в січні 2008 року.

Наказом в.о. голови Тельманівського районного суду Донецької області № 8 від 27 травня 2008 року ОСОБА_1 була надана невикористана чергова щорічна відпустка за період роботи з 25 листопада 2005 року по 24 листопада 2006 року тривалістю 35 робочих днів з 02 червня 2008 року по 08 липня 2008 року включно з виплатою додаткового посадового окладу.

Відпускні були сплачені в червні 2008 року, але без виплати додаткового посадового окладу.

Дані обставини справи не заперечуються сторонами, тому є встановленими та такими, що не підлягають доказуванню.

Матеріальне і побутове забезпечення суддів визначене статтею 44 Закону України від 15.12.1992 року № 2862 «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862). Зокрема частиною 5 даної статті встановлено, що суддям надається щорічна відпустка тривалістю 30 робочих днів з наданням додаткового посадового окладу.

Спір між сторонами виник у зв'язку з наданням в одному році двох відпусток повної тривалості за різні періоди (роки) роботи. При цьому при наданні першої відпустки на виконання наведеної норми Закону був виплачений додатковий посадовий оклад, а при наданні другої щорічної відпустки за інший період (рік) роботи додатковий оклад не виплачувався. В обґрунтування відмови в виплаті додаткового окладу відповідачем зазначено, що ця виплата є обов'язковою один раз на рік при наданні щорічної відпустки.

Суд першої інстанції визначив заперечення відповідача такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки зі статті 44 Закону № 2862 вбачається, що виплата додаткового окладу здійснюється один раз до однієї щорічної відпустки. При цьому право судді на отримання цього виду грошового забезпечення не поставлене у залежність від періоду, в якому надається відпустка. В зв'язку з чим місцевий суд вважав, що невикористання позивачем щорічної відпустки протягом декількох років, тобто невикористання передбаченого законодавством права, не унеможливлює в подальшому отримання в одному календарному році декількох відпусток за різні періоди роботи разом з виплатою додаткового посадового окладу.

Крім того, Донецький окружний адміністративний суд зазначив, що при виданні наказу в.о. голови Тельманівського районного суду Донецької області №8 від 27 травня 2008 року ОСОБА_1 була надана невикористана чергова щорічна відпустка за період роботи з 25 листопада 2005 року по 24 листопада 2006 року з виплатою додаткового посадового окладу.

Проте з такими висновками суду першої інстанції не може погодитися судова колегія апеляційного суду.

Колегія суддів вважає, що невикористання позивачем щорічної відпустки, тобто невикористання передбаченого законодавством права, не зобов'язує ТУ ДСА в Донецькій області здійснювати подвійну виплату додаткового посадового окладу. В інших випадках, ймовірним є виникнення ситуацій, коли судді не використовують 3 і більше щорічних відпусток.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Чинним законодавством не передбачено випадків виплати додаткових посадових окладів до невикористаних відпусток.

Зі змісту ст. 44 Закону № 2862 вбачається, що щорічна відпустка судді - це час відпочинку, який надається щороку з виплатою додаткового посадового окладу.

Стосовно відпустки судді Тельманівського районного суду Донецької області ОСОБА_1за період з 25 листопада 2005 року по 24 листопада 2006 року, колегія суддів погоджується з думкою відповідача, що вона не є щорічною в розумінні ст. 44 Закону № 2862, а є невикористаною відпусткою за попередній відпрацьований період (рік).

На теперішній час жодним нормативно-правовим актом не регламентовано виплату додаткового посадового окладу до невикористаної відпустки.

Тому підстав для задоволення позову не вбачається.

Оскільки позивачеві в задоволенні позову відмовлено, судові витрати йому не відшкодовуються.

Більш того, відшкодовувати ОСОБА_1 витрати, пов'язані з прибуттям до суду, взагалі не можна було.

        Так, згідно ч.1 ст. 91 КАС України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, несуть сторони. У відповідності до п.2 ч.3, ч.1 ст. 87 КАС України такі витрати входять до складу судових витрат і присуджуються стороні, на користь якої постановлене рішення.

        Відповідно до чеків (а.с. 16, 25), позивач сплатив за пальне для прибуття до суду власним автотранспортом,   27.02.2009 року - 99,99 грн. та 10.03.2009 року - 124,99 грн.

        Разом з тим, ч.3 ст. 91 КАС України передбачений граничний розмір компенсації витрат сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, який визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 р. № 590. Зокрема, згідно з підпунктом 1 пункту 5 Додатку до вказаної Постанови КМУ, такі витрати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, і яка не є суб'єктом владних повноважень, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

    Відповідно до п. 1.7  Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України N 59 від 13.03.1998 р. та зареєстрованої в Міністерстві  юстиції України 31.03.1998 р. за N 218/2658  (прийнятої на виконання пункту 9 постанови  Кабінету  Міністрів України від 05.01.1998  N  10 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон") витрати на проїзд до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі)  з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків  і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

    Таким чином, витрати позивача, що пов'язані із прибуттям до суду на власному автомобільному транспорті, а не на транспорті загального користування, відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової про відмову в позові.

В повному обсязі постанова виготовлена 09.06.2009 року.

Керуючись ст.ст. 195-196, п. 3  ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202,  п. 3 ч.1 ст. 205, ст. 206, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області - задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2009 року у справі № 2-а-1831/09 - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області «про зобов'язання вчинити певні дії» - відмовити.

    Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення її в повному обсязі.

    Головуючий:                               І.В.Сіваченко

    Судді:                             С.П.Дяченко

                                    О.А.Нікулін